Тур.

Деякі пам’ятки згадують бога Тура, але що це був за бог, своїм звичаєм не подають. Арх. Іно- кентій Ґізель у своєму „Синопсисі” 1674 р. на ст. 49 пише про цього божка: „На своїх законопротивних сборищах і нікого Тура, сатану, і прочія богомерзкія скареди премишляюще, вспоминають”.

²⁸ Лътопнсн русской литературы, т. V. 2, ст.5. А ф а н а­с ь е в, т. І. ст. 128.

⁸⁹ Афанасьев, т. II. 618·

зо []_Ор. б. Кравців: „Збыся Див, кличеть верху древа”. „Америка” 1950 р. 20. І, Філаделфія.

8 - 9461 згадуються й Тури. Дійсно, дослідники подають, що в Галичині на Подністрів’ї було Свято Тури чи Ту­риці на честь бога Тура, коли водили по селу бич­ка й приспівували: „Ой Туре, Туре небоже, ой обер­нися та й подивися”³¹.

Деякі дослідники зв’язують Тура з сонящними богами. Від слова Тур позосталося багато топогра­фічних назов, напр.: Турія, Турійськ, Турковичи, Ту­рів і т. ін. Тур з давнього часу вживається, як епі­тет хоробрости, напр. у Іпатієвому Літопису: „Храбр бо бі Роман, яко тур” (ПСРЛ II. 155). У „Слові о пол­ку Ігоревім” князь Всеволод зветься яр-тур або буй- тур, або й просто Тур: „Камо Тур поскочяше”. Зви­чайно, тут „тур” може бути й від відомої звірини; але, пор. що в сербів бог Тур визначав ратного бога.

Самі тури, чорні лісові бики, були широкознані в Україні аж по XVI вік. Взагалі тур добре знаний в народніх приказках³².

16.