Стилі управління та їхня характеристика

Стиль керівництва — це стійкий образ дій, прийомів керівника в процесі управління. Стиль керівництва характеризує те, як робить свою справу менеджер. Стиль керівництва проявляється у виконанні посадових обов’язків, підході до вирішення завдань, манері спілкування з людьми й такті, у впливі на почуття, думки і поведінку підлеглих.

Стиль керівництва характеризує не тільки стиль роботи менеджера, а й стиль роботи всього апарату управління.

Стиль керівництва має об’єктивний і суб’єктивний бік. Стиль роботи окремо взятого менеджера завжди індивідуальний, тому що він являє собою форму самовираження його особистості.

Суб’єктивний бік стилю зумовлений індивідуальними якостями менеджера і головним чином його психічним складом.

Об’єктивний бік стилю керівництва визначається принципами управління.

Авторитарний стиль ґрунтується на тому, що авторитарний менеджер має достатню владу, щоб нав’язати свою волю підлеглим. Автократ як найповніше централізує повноваження і позбавляє підлеглих свободи в прийнятті рішень. Для того щоб забезпечити виконання роботи, він може вдаватися навіть до погрози. Якщо автократ уникає негативного примусу, а замість цього застосовує винагороду, та його називають «доброзичливим авто- кратом». Залишаючись авторитарним керівником, «доброзичливий автократ» виявляє активну турботу про настрої підлеглих. Він дає можливість підлеглим брати участь у плануванні завдань, але зберігає за собою право приймати остаточні рішення.

Демократичний стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконанням завдань, оцінювання роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідальності щодо цілей організації та цілей груп працівників.

Керівник демократичного стилю замість жорстокого контролю підлеглих у процесі їх роботи, як правило, чекає, коли роботу буде виконано до кінця, щоб оцінити її.

Демократичний стиль керівництва має підкріплюватися високоефективною системою контролю. Тому цей керівник витрачає порівняно більше часу на організацію і контроль.

Ліберальний стиль керівництва полягає в тому, що керівник прагне виконати свої функції в умовах значної свободи дії своїх підлеглих. Засобами впливу є прохання і задоволення потреб підлеглих. При цьому критичної оцінки вчинкам своїх підлеглих такий керівник не робить, ухиляється від прийняття дієвих заходів для підтримання порядку в організації (підприємстві).

Діяльність такого керівника характеризується пасивністю і бюрократичністю. Дослідники констатують, що часто авторитарне керівництво дає змогу виконати більший обсяг роботи, ніж демократичний.

Порівняно з демократичним стилем керівництва, при ліберальному обсяг роботи зменшується, якість робіт знижується.

Керівник, зосереджений на роботі (орієнтований на завдання) насамперед турбується про виконання завдання та розробку системи винагород для підвищення продуктивності праці.

Для керівника, зосередженого на людині, основною турботою є працівники. Керівник робить ставку на взаємодопомогу, максимальну участь працівників у прийнятті рішень, заохочення професійного зростання підлеглих тощо.

Проте буває, що стиль керівництва одночасно орієнтується і на роботу і на людину.

Стиль управління та його формування залежать насамперед від особистих якостей керівника, ступеня зрілості трудового колективу в цілому і окремих його членів, особливостей ситуації.

Формування стилю — це тривалий, безперервний і складний процес. У стилі роботи окремих менеджерів нерідко можна виявити небажані риси, такі наприклад, як намагання без потреби залучати підлеглих до обговорення будь-яких питань, надмірну кількість людей у підпорядкуванні. Це призводить до неефективного витрачання робочого часу, викликає почуття незадоволеності в підлеглих, затримує вирішення проблем. На противагу цьому, деякі менеджери віддають перевагу особистому вирішенню питань і навіть тих, які входять до компетенції підлеглих.

У стилі роботи деяких менеджерів спостерігаються тенденції до побоювання обґрунтованого ризику, намагання ухилитися від вирішення нових складних завдань. Оскільки багато рис індивідуального стилю роботи пов’язані з психологічними особливостями менеджера, то це слід враховувати при доборі керівних кадрів.

Постійно зростаюча складність умов функціонування об’єктів управління і завдань, які виникають перед ними, ускладнення системи зовнішніх і внутрішніх зв’язків зумовлюють, з одного боку, потребу в пошуку нових, невідомих раніше рішень і методів їх реалізації, а з другого — відкривають ширші можливості для використання стандартних (шаблонних) рішень і методів, які себе виправдали при виконанні типових повторних робіт і операцій. Теорія менеджменту, як і будь-яка інша наука, не дає рецептурних рекомендацій. Її положення потребують творчого осмислення, врахування результативного впливу багатьох факторів, динамічності процесів управління.

У процесі управління ситуація змінюється настільки швидко, що методи і прийоми, які ще недавно в аналогічній, здавалося б, ситуації забезпечували ефект, через деякий час виявляються малоефективними і навіть непридатними. Усе це зумовлює потребу в творчому підході до вирішення проблем управління, який ґрунтується на широкому використанні досягнень науки і глибокому систематичному вивченні практики.

Успішне вирішення управлінських проблем потребує й певних навичок та досвіду. Тому зростання потенціалу менеджера, ступеня готовності до вирішення дедалі складніших проблем залежить від досвіду його практичної діяльності.

Лідери формулюють та визначають те, що до цього було не висловлено та приховано. Після цього вони видумують метафори, малюнки та моделі, що дозволяють сконцентрувати увагу на новому об’єкті. Так поводячись, вони зміцнюють переважаючу точку зору або, навпаки, кидають їй виклик. Коротше кажучи, основним фактором лідерства є спроможність організовувати та здійснювати вплив на сенс життя членів організації.

/Уоррен Бенніс та Берт Нанус/

Класифікація стилів керівництва

Лідерство і стиль керівництва

ЧОТИРИ БАЗОВИХ СИСТЕМИ (СТИЛІ КЕРІВНИЦТВА) ЛАЙКЕРТА

Система 1	Система 2	Система 3	Система 4
Експлуататорсько- авторитарна	Доброзичливо- авторитарна	Консультативно- демократична	Ґрунтується на засадах участі

ТЕОРІЯ Д. Мак-Грегора ПРО АВТОКРАТИЧНЕ ТА ДЕМОКРАТИЧНЕ КЕРІВНИЦТВО

СИТУАЦІЙНІ МОДЕЛІ ЛІДЕРСТВА

№ з/п	Назва ситуаційних моделей (підходів)	Сутність ситуаційних моделей (підходів)
1	Модель Фідлера	Ґрунтується на дослідженні факторів, що визначають стиль керівництва, а саме: • стосунки між керівником і членами колективу; • структура завдання; • посадові повноваження
2	ПІДХІД «шлях—мета» Т. Мітчела — P. Xayca	Стиль керівництва вибирати залежно від ситуації: • роз’яснення підлеглим їхніх завдань; • підтримка підлеглих у їхній роботі, усунення перешкод; • спрямування зусиль підлеглих на досягнення мети; • формування в підлеглих потреб, задоволення яких є компетенцією керівника; • задоволення потреб підлеглих після досягнення мети
3	Теорія життєвого циклу П. Xepci — К. Бланшара	Ефективні стилі керівництва залежать від рівня «зрілості» виконавців. Зрілість — це не постійна якість особи або групи, а скоріше вона характеризує конкретну ситуацію. Керівник визначає рівень зрілості своїх підлеглих і відповідно до цього змінює свою поведінку
4	Модель прийняття рішень керівником Bpy- ма—Йєтгона	Спрямована на процес прийняття рішень. Відповідно до моделі, керівник може вибрати один із п’яти стилів керівництва залежно від того, насікльки підлеглі беруть участь у процесі прийняття рішень

Класифікація стилів керівництва у рамках підходу «шлях—мета»

Класифікація стилів за «теорією життєвого циклу»

СТИЛІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ (ЗА ВРУМОМ—ЙЄТОНОМ)

Стиль	Характеристика
AI	Керівник сам розв’язує проблему або приймає рішення на основі одержаної інформації
AII	Керівник отримує інформацію від своїх підлеглих, а потім сам розв’язує проблему
CI	Керівник викладає проблему тим підлеглим, кого вона стосується, вислуховує пропозиції і приймає рішення
CII	Керівник ознайомлює з проблемою групу підлеглих, колектив вислуховує пропозиції, а керівник приймає рішення
GII	Керівник ознайомлює з протблемою групу підлеглих, разом з ними розглядає альтернативи і знаходить оптимальну. При цьому керівник прагне прийняти його пропозиції