Философские аспекты герменевтики и постмодернизма

Герменевтика - грец. - Роз'яснюю, тлумачу. Найважливіша заслуга Гадамера - всебічна і глибока розробка ключовою для герменевтики категорії розуміння. Розуміння для нього - спосіб існування пізнає, що діє і оцінює людини.

Гадамер – німецький, учень Хайдеггера, представник герменевтики. Герменевтику трактує не як галузь теоретичного пізнання, а передусім як дослідну діяльність, спрямовану на осягнення людиною розуміння - цього універсального способу освоєння нею світу. Тому предметом філософської герменевтики є не тільки методологія, теорія чи практична робота тлумачення текстів, не лише всі гуманітарні науки, а увесь її розмаїтий життєвий світ. Така постановка проблеми розуміння переорієнтовує процес філософствування з плану гносеологічного, пізнавального у план онтологічний. Світ людського буття за подібного підходу не лише й не так пізнається за допомогою суто раціонально-теоретичних засобів, як співпереживається людиною через актуалізацію, активізацію й напружену, повнокровну реалізацію усіх її можливостей осягнення дійсності. Водночас досвід людського буття Г. не обмежує лише життєвим досвідом як формою безпосереднього переживання світу людиною, а інтерпретує його як поліморфне утворення, що містить у собі й інші, різноманітні, опосередковані (морально, естетично, історично, політично й т. п. ) форми освоєння - "досвід історії", "досвід мистецтва" тощо. Вихідні схеми життєдіяльності, поведінки й орієнтації у світі людина черпає за Г. , у процесі засвоєння мови, тобто ще на стадії допонятійної інтеріоризації надбань культури. Саме на цьому дорефлексивному рівні закладаються глибинні механізми формування людського досвіду, що упереджують рефлексію, відкладаються у мовних структурах поза свідомістю, фіксуючись і реалізуючись на рівні "передрозуміння" і формуючи базисні підвалини усіх рівнів та форм пізнання як раціональної суб'єкто-об'єктної взаємодії.

Серед таких різноманітних попередніх, передумовних форм, як "навмисність", "передбачливість", "зумисність", "упередженість" Г. особливого значення надає такій формі, як "передсуд", вважаючи її основною. У зв'язку з цим він акцентує увагу на конструктивних можливостях цієї наперед заданої форми "охоплення" світу, не погоджуючись із мислителями Просвітництва, що вбачали у передсудах лише джерело оманливості і ставили за мету звільнення від неї людського розуму. І навпаки, прагнення обійняти позицію позаісторичного суб'єкта, що піднісся над часом, вже Г. тлумачить як своєрідний непродуктивний передсуд "ідеалізму свідомості, який він намагається подолати шляхом переведення філософування в онтологічну площину — за допомогою поняття гри.

Докорінним чином Г. переосмислює проблематику істини, яку, на відміну від сцієнтистів. розглядає як характеристику не знання, а буття і вважає, що "її можна досягти не за допомогою розсудково-інструментального методу, а лише через конгеніальну, усвідомлену співпричетність до осмислюваних подій, явищ, речей і процесів життєвого світу людини. Істина, за Г. , не здобувається, а відбувається, і найавтентичнішою сферою, де саме вона відбувається, є мистецтво.

У некласичній філософії показовим є також найпоширеніший і найбільш популярний сьогодні філософський постмодернізм (англ. букв. те, що після модерну).

У межах постмодернізму поняття "модерн" позначає мислення про еволюційні процеси в науці, філософії, релігії, початок яких у Європі датується XVII ст.

Сама ідея множинності, плюралізму раціональності відображає багатозначність дійсності. Однак у мисленні вона засвоюється складніше, ніж ідея однозначності, вивіреності, жорсткої детермінованості. Очевидно, ця обставина стала однією з причин полегшеного тлумачення ідеї множинності переважно як всеосяжності, еклектики, тотального експерименту без обмежень і будь-якої функціональності, як чергової кризи мистецтва — від музики до кінематографа, літератури, філософії, культури в цілому.

Філософська тенденція в постмодернізмі — факт, що відбувся. Вона виражає умонастрої тієї частини суспільства, яка критичне ставлення до світу людського буття поєднує а творчим пошуком альтернативних рішень. Філософія була і є найбільш повною відповіддю па виклики часу. В її числених напрямах, течіях, школах і тенденціях завжди містяться зерна абсолютної істини. Знайти, дослідити і показати шляхи їх практичного використання — актуальне, почесне і життєво необхідне завдання філософії. Філософська тенденція постмодернізму не може бути тут винятком.

36.