9. Грецька філософія природи: Мілетська школа (Талес, Анаксимандр, Анаксимен).

Представники першої філософської школи Античності, мілетської школи, що виникла наприкінці VII в. до н. е. у місті Мілет, – Фалес, Анаксимандр і Анаксимен бачили першооснову Всесвіту в матеріальному, речовинному началі.

Засновник школи Фалес, один із семи давньогрецьких мудреців, вважав такою першоосновою воду. З води, на думку Фалеса, усе виникає й на неї ж, у кінцевому підсумку, усе перетворюється. На думку Аристотеля, до такого висновку він прийшов, спостерігаючи, що їжа всіх істот волога і насіння всього живого вологе, саме тепло виникає з вологи. Земля, на думку Фалеса, теж лежить на воді.

Анаксимен такою першоосновою називає повітря, що, розряджаючись, перетворюється на вогонь, а при згущенні – у вітер, туман, воду, землю, камінь. Все інше виникає з цих речовин

Анаксимандр вважав, що першоосновою не може бути жодна з відомих нам чотирьох стихій – земля, вода, повітря, вогонь, а першоосновою є апейрон – безмежна невизначена матерія, що завдяки властивим їй протилежностям – теплому і холодному, сухому і вологому – породжує все у світі. За його вченням, виникнення речей відбувається не через якісну зміну стихій (елементів), а внаслідок того, що боротьба протилежностей спричинює вічний рух. У космології Анаксімандр уперше обгрунтував природно-причинне пояснення походження всієї світобудови, висловив припущення про існування нескінченних світів.

Підсумовуючи філософські й наукові погляди мілетців, можемо стверджувати, що в європейській культурі вони першими відкрили принципово нову галузь — галузь філософського дослідження. Вони усвідомили, сформулювали й по-своєму логічно розв'язали найбільш фундаментальні філософські проблеми: проблему субстанції — першооснови всього сущого, проблему джерела руху — принципу, що пояснює виникнення з існуючої першооснови всієї різноманітності речей і явищ. Усі вони були за своїми основними світоглядними установками наївними матеріалістами, оскільки не до кінця усвідомлено визнавали як першооснову всього сущого ту чи іншу (визначену чи невизначену) матеріальну стихію. У трактуванні принципу руху вони спиралися на наївно діалектичну тенденцію, вихідним положенням якої було визнання внутрішньо роздвоєної природи руху.