Возникновение философии в античном мире (Древняя Греция)

Основні риси і етапи розвитку античної філософії.

Розвиток філософії стародавніх греків і римлян датується в великим проміжком часу – з VII ст. до VI ст. н. е. Перший період розвитку античної філософії отримав назву досократівський.

Найпершою філософською школою Стародавньої Греції прийнято вважати Мілетскут. У якій найчастіше звучало ім'я мудреця Фалеса, який зазвичай визнається першим давньогрецьким філософом. На першому місці стояло питання про пошук гармонії в цьому світі. Це була нутурфілософія або філософія природи.

Фалес виходив з припущення про те, що все існуюче в світі виникло з води. `Всі з води і все в воду`, так звучав основою теза філософа. Вода у філософській концепції Фалеса є як б основоположним принципом. Фалес був відомий також і як географ, астроном, математик.

У число мілесткіх філософів входив також Анаксимандр, учень і послідовник Фалеса, автор філософської прози. Він ставив і вирішував питання про основі світу. Апейрон був як щось безмежне й вічне. Він не знає старості, безсмертний і незнищенний, завжди активний і перебуває в русі. Апейрон виділяє з себе протилежності - вологе і сухе, холодне і тепле. Їх комбінації дають у підсумку землю (сухе і холодне), воду (вологе і холодне), повітря (вологе й гаряче) і вогонь (сухе і гаряче). Він вважав, що життя зародилося на кордоні моря і суші з мулу під впливом небесного вогню .

Послідовником Анаксимандра був третій відомий представник Мілетськой школи - Анаксимен, філософ, астроном і метролог.

Геракліт є засновником першої форми філософської діалектики. Він уважав, що світ перебуває в постійному розвитку й стані самознищення. Будь-який предмет чи явище світу мають свої внутрішні протилежні сторони (життя й смерть, день і ніч тощо). Взаємоперехід протилежних якостей визначає розвиток світу.

Згідно з ученням Демокріта, весь матеріальний світ складається з атомів; вони є найдрібнішими частинками, «цеглинками» світу, вони неподільні й мають різні розміри і форми; між атомами існує простір, заповнений порожнечою.

Парменід і Зенон стали найвідомішими представниками елейської школи, що розвивалася поряд з натурфілософськими вченнями. Парменід уважав, що світ — це вічно існуюче й незмінне буття, яке має атрибути вічності (ніким не створене), незмінне, цілісне, непорушне тощо. Існування небуття відкидалося. Головний принцип, на який орієнтував філософ, — «буття є, а небуття немає». Це означає, що весь світ буття існує непорушно й незмінно (без будь-якого руху).

Зенон вважав, що поняття про рух є суперечливим, а отже, неістинним. Згідно з його поглядом, предмет, який рухається, нездатен рухатися взагалі. Наприклад, міркування про політ стріли, якщо його розбити на окремі складові, наштовхує на думку про неможливість її руху. А якщо вважати час безкінечним, то як наслідок виникне парадокс відсутності руху взагалі.

У рамках ранньої грецької філософії помітну роль відігравала школа, пов'язана з ім'ям Геракліта з Ефеса. Він пов'язував все суще з вогнем, який розглядався як найбільш мінливе із всіх стихій світу - води, землі та інших. Світ був, є і завжди буде представляти з себе живий вогонь. Для грецького філософа вогонь не тільки джерело, а й символ динамічності і незавершеності всього сущого. Вогонь розумна моральна сила.

Душа людини також вогненна, суха (вогняна) душа - наймудріша і найкраща.

Піфагор заснував власну філософську школу. Він поставив питання про числовий структурі світобудови. Піфагор учив, що основою світу є число: `Число володіє речами`. Особливу роль піфагорійці відводили одиниці, двійці, трійці і четвірці. Сума цих чисел дає число `десять`, яке філософи вважали ідеальним.

У школі еліатів (Ксенофан, Парменід, Зенон) було звернуто увагу на проблему буття та його руху. Парменід стверджував, що буття `нерухомо лежить в межах кайданів найбільших`. Для Парменіда буття не є порок, а являє собою застиглий лід, щось завершене.

Ідею нерухомості світу висловлював також і Ксенофан. На його думку, в навколишньому людини Космосі перебуває Бог. Богокосмос єдиний, вічний і незмінний.

Зенон з Елеі відстоював тезу про єдність і незмінності всього сущого. У своїх апориях він намагався обгрунтувати відсутність руху.

Раняя грецька філософія була представлена ​​також творчістю Емпледокла і Анаксагора. Перший з них висунув положення про чотирьох стилях всього сущого - вогонь, повітря, земля і вода. Рушійними силами світу він вважав Любов і Ворожнечу, які з'єднують або ж роз'єднують ці стихії. Світ не створимо і незнищимо, всі речі постійно міняються місцями. Анаксагор основою всього сущого вважав якісь гомемеріі, які обумовлюють єдність і різноманітність світу. Світом рухає якийсь нус - розум як джерело гармонії єдності.

Значне місце в ранній грецької філософії зайняло творчість атомістів (Левкіпп, Демокріт).

Демокріт вважав, що одиничні речі тлінні і розпадаються. Сама ж людина, як стверджував Демокріт, стався природним шляхом, без участі Творця.

Демокріт був за оцінкою К. Маркса, першим енциклопедичним розумом серед греків. Його не без підстав прийнято вважати родоначальником матеріалізму в історії філософії. Філософія все більш і більш набувала ознак системи раціонального знання, доповненого мудрістю як осмисленням життєвого досвіду людей.

5.