1. Види економічних злочинів, які вчиняються в процесі розрахунково-касових операцій, і типові способи вчинення.
Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль в забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.
Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов’язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків — і пасивна, і активна, і надання послуг — неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже — розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі, чи касові операції. За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.
Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану, а в кінцевому підсумку — для підвищення життєвого рівня населення.
Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг.
Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни обумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов’язання.
Платіжна система в широкому розумінні — це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб’єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Встановлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх у рівні умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дієвої та надійної платіжної системи є одним із ключових економічних завдань держави. Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обороту.
В організації розрахунково-касових операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу; формування та передача інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп’ютерних систем зв’язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо.
На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання — видавання готівки з рахунків клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості.Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо).
Інколи до платіжних інструментів відносять також паперові гроші, розмінну монету, безготівкові кошти на банківських рахунках. Це надає їм надто широкого трактування і призводить до стирання межі між платіжними засобами як різними видами грошей та платіжними інструментами, котрі є технічними знаряддями здійснення платежів. Визнаючи реальність такої межі, водночас слід зауважити, що інколи буває важко визначити її на практиці. Так, вексель та чек при їх передаванні по індосаменту використовуються як засоби платежу, тобто як гроші, а при їх інкасації в банку — як платіжні інструменти, за допомогою яких здійснюється переказування грошей по рахунках чи видача готівки.
Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи: - економічні агенти (юридичні особи) — власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою, чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі; - зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків.
Кожний економічний агент має право відкрити декілька рахунків у різних банках; - переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету; - форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, вибирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції; - строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції; - відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов’язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень.Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвинутими ринковими економіками.
У країнах з перехідними економіками, в тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків.Так, в Україні тривалий час обов’язковим є зберігання юридичними особами своїх грошових коштів на рахунках у банках. До 1998 р. діяла вимога про здійснення розрахунків між господарськими агентами лише шляхом переказування коштів на рахунки в банках, причому підприємство могло мати лише один рахунок у національній валюті і один — в іноземній. З 1998 р. підприємства мають право мати по два такі рахунки, а з 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. Підприємства не можуть самостійно визначати черговість платежів зі своїх рахунків, оскільки банки зобов’язані переказувати кошти по них у черговості, визначеній законодавчими актами. Самі підприємства при виборі форм розрахунків віддають перевагу попередній оплаті і майже не застосовують оплату з відстрочкою платежу, тобто комерційний кредит у сфері розрахунків. Водночас широкого застосування набули бартерні відносини, за яких взагалі відпадають
Відповідно до вимог частини першої статті 15 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму” (далі – Закон) обов’язковому фінансовому моніторингу підлягає фінансова операція в сумі, що дорівнює чи перевищує 150 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 150 000 гривень, із зарахування або переказу коштів у разі, якщо хоча б одна із сторін – учасників фінансової операції є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в країні (на території), яка належить до переліку країн (територій), що не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, що здійснюють діяльність у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, або однією із сторін є особа, яка має рахунок у банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на території).
Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, установленого Кабінетом Міністрів України.За наданою банком інформацією фінансова операція здійснюється за зовнішньоекономічним контрактом, у якому однією стороною є покупець (юридична особа-нерезидент), друга сторона – продавець (юридична особа-резидент), третя сторона відповідно до додаткової угоди – платник (країна реєстрації), тобто особа, якій покупець надав право бути платником та здійснити переказ коштів продавцю за поставлену продукцію на умовах інкасо.
Відповідно до Уніфікованих правил по інкасо в редакції 1996 року (публікація Міжнародної торгової палати № 522), які застосовуються до всіх інкасо і є обов’язковими для всіх зацікавлених сторін, термін “інкасо” означає операції, що здійснюються банками на підставі одержаних інструкцій з документами [фінансовими (переказні векселі, прості векселі, чеки або інші подібні документи, що використовуються для одержання платежу грошима) та комерційними (рахунки, транспортні документи, товаророзпорядчі документи чи інші подібні документи, або будь-які інші документи, які не є фінансовими документами)] з метою одержання платежу (та/або акцепту) або передавання документів проти платежу (та/або проти акцепту), або передавання документів на інших умовах.
Ураховуючи те, що згідно з пунктом 18 частини першої статті 1 Закону учасниками фінансової операції є клієнт, контрагент, а також особи, які діють від їх імені або в їхніх інтересах, покупець є одним з учасників зазначеної фінансової операції.
Оскільки згідно з документами покупець є юридичною особою, що має відповідну реєстрацію в країні, що належить до переліку країн (територій), які не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, що здійснюють діяльність у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, затвердженого наказом Державної служби фінансового моніторингу України від 01.10.2012 № 139, на думку Національного банку України, вищезазначена фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу за ознакою, визначеною пунктом 3 частини першої статті 15 Закону.
Також слід зауважити, що пунктом 4 частини другої та частиною третьою статті 6 Закону встановлено обов’язок банку забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, розробляти критерії ризиків та самостійно здійснювати класифікацію своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених Спеціально уповноваженим органом та органами, що здійснюють регулювання та нагляд за їх діяльністю, під час проведення ними фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, діяльність яких свідчить про підвищений ризик проведення ними таких операцій.
Для зменшення виявлених ризиків відповідно до пункту 3 статті 11 Закону банк повинен вживати заходів, що зокрема включають: здійснення поглибленої ідентифікації клієнта та перевірку особи клієнта протягом певного періоду, уключаючи його власників; збільшення частоти проведення перевірок особи клієнта, уключаючи його власників; збір інформації з метою формування уявлення про діяльність клієнта, природу та рівень операцій, що проводяться ним; посилений моніторинг операцій, що проводяться клієнтом.