Майбутнє і науковий прогноз

З другої половини XX століття одним з результатів розвитку науки стало виділення в окрему галузь знання прогнос­тики. Предметом нової галузі знання стало вивчення майбутньо­го. В філософській, соціологічній літературі нова галузь знань одержала назву соціальне прогнозування, а на Заході — футуро­логія.

Футурологія (від лат. futurum — майбутнє, грец. logos — нау­ка) — галузь знання, що досліджує і що конструює майбутнє. Футурологія стала формуватися в кінці 60-х років XX століття. Поняття футурологія запропоноване в 1943 році німецьким соці­ологом Отто Флейтгеймом, який назвав так деяку надкласову фі­лософію майбутнього. В 60-х роках у зв’язку зі спробами підвес­ти теоретичну базу під практику прогнозування, поняття футу­рологія знаходить широке розповсюдження в наукових, філософ­ських і соціологічних колах Заходу і використовується в науко­вих працях і публіцистиці. Поняття «футурологія» означає методику і спосіб прогнозування в різноманітних сферах і галу­зях знання. В сучасних умовах поняття футурологія вживається як синонім прогнозування і прогностики, визначаючи всю сукуп­ність літератури про майбутнє, в філософській і соціологічний лі­тературі його вживають стосовно до сучасних немарксистських концепцій майбутнього людства. На Заході в багатьох країнах створені спеціальні наукові центри, що займаються футурологіч­ними дослідженнями. Вивченням майбутнього займаються в США — Гудзонівський і Гуверівський інститути, Центри ви­вчення майбутнього є в Портлендському, Принстонському і Ка­ліфорнійському університетах, Інститут зовнішньополітичних досліджень при Пенсільванському університеті, Інститут світо­вого порядку в Нью-Йорку та ін., в ФРН — Інститут Макса Пла­нка і Товариство досліджень майбутнього, в Франції — центр Фотюрибль, в Англії — Комісія найближчих 30 років та ін. З 70-х років провідне становище в футурології зайняв Римський клуб, а в 1974 році створена Всесвітня федерація досліджень майбутньо­го.

В футурології виділяються напрямки:

техніцистський — предметом прогностичного аналізу висту­пають тенденції науково-технічної революції і її соціальні нас­лідки;

екологічний — займається прогностичним аналізом взаємодії суспільства і природи, включаючи дослідження основних аспек­тів взаємодії — народонаселення, природних ресурсів, забруд­нення навколишнього середовища, освіти та ін.;

аксіологічний — орієнтується на прогнозування проблем осо­би, людини і її ціннісних орієнтацій, культури і способу життя.

Звичайно ж, футурологія не тільки розглядає та інтерпретує проблеми майбутнього, але намагається впливати на хід подій, виходячи з цінностей та ідеологічних настанов. В залежності від опису майбутнього, що є в соціально-політичних прогнозах, фу­турологія спонукає людину або активно прагнути до майбутньо­го, або протидіяти його наступу, або пасивно очікувати на­стання майбутнього. Природно, соціально-політичний прогноз виступає одним з засобів організації діяльності соціальних аген­тів із зміни або пролонгування соціально-політичних процесів. Тому-то прогнози футурології ділять на самоздійснювані й са- морозвиваючі та саморуйнуючі. Ефект самоздійснення та само­руйнування прогнозів вперше досліджений американським соці­ологом, представником неопозитивізму Робертом Мертоном. Вплив на майбутнє можливий шляхом цілеспрямованих впливів на тенденції розвитку сучасності. Висування на передній край су­спільного прогресу проблеми виживання в умовах загострення в сучасному світі глобальних суперечностей підвищує значення ці­леспрямованого формування майбутнього, роль «майбутньотво- рчого планування, регулювання». Щоб уникнути катастрофи, дії людей важливо погоджувати з можливими варіантами майбут­нього. У відповідності з бажаним виглядом майбутнього суспіль­ству доведеться регулювати і економіку, і чисельність населення, і потреби тощо.

На початку XXI століття всесвітньої історії передбачення май­бутнього стало соціальним велінням, від дотримання якого зале­жать життя людського співтовариства і долі грядущих поколінь. Окреслюючи віхи в розвитку суспільствознавства Заходу, а потім і Сходу, виділяють панівні в той або інший період концепції майбу­тнього суспільства: в 50—60-ті роки за впливом і значимістю поза конкуренцією — концепція індустріального суспільства, в 70-ті роки — значне місце в теорії суспільства майбутнього займає кон­цепція постіндустріального суспільства, запропонована амери­канським соціологом Девідом Беллом, а з 90-х років видне місце займає концепція інформаційного суспільства і соціально- інтегрованого суспільства, розроблені американськими футуроло­гами Олвіном Тоффлером, Девідом Несбітом та ін. Утвердження концепції індустріального суспільства в суспільно-політичній ду­мці Заходу потрібно на період загальної ейфорії в 60-х роках з приводу можливостей, що таяться в надрах промислової цивіліза­ції. Могутність засобів впливу на природу і суспільство, які пере­бувають в руках людини, настільки велика, що виникає необхід­ність в сучасних умовах ретельно враховувати наслідки дій, що вживаються в зв’язку з розгортанням соціального суспільного про­гресу і відповідно їх регулювати. Ось чому найважливішим скла­довим елементом внутрішньої та зовнішньої політики сучасних держав стає прогнозування міжнародно-правових відносин, внут­рішньодержавних соціально-політичних процесів тощо.

В футурології на Заході та в соціальному прогнозуванні на Сході важливе місце відводиться політичному прогнозуванню. Політичне прогнозування — це розробка уявлення про становище, функціонування і напрямки змін соціально-політичних систем в різні періоди в майбутньому. Об’єктом такого роду прогнозів мо­жуть бути функціонування і розвиток різноманітних політичних систем, починаючи від всесвітньої макросистеми політичних від­носин і до політичних систем різноманітних країн і їх політичних установ, політичних партій, конкретних ситуацій та ін. Політичне прогнозування виконує ряд найважливіших функцій: по-перше, дає інформацію про майбутнє; по-друге, визначає можливі й оп­тимальні шляхи, засоби і способи досягнення поставленої мети; по-третє, активно впливає на формування майбутнього. Політичне прогнозування здатне давати вірогідну інформацію про перспек­тиви розвитку соціально-політичних процесів лише тоді, коли в основі прогностичного дослідження майбутнього соціально- політичної системи лежить наукова методологія, а саме: принципи пізнання об’єктивної реальності світу, діалектичної суперечливос­ті та альтернативності розвитку суспільства.

Звичайно ж, передбачення — це знання про майбутнє, тобто про те, чого ще немає в дійсності, але що потенційно є в сучас­ному у вигляді об’єктивних і суб’єктивних передумов очікувано­го ходу розвитку матеріально-технічних умов, різноманітного роду ресурсів, інтелектуального потенціалу, певної мети, що ста­влять люди, співвідношення соціальних і політичних сил. Теоре­тичною основою передбачення служить здатність вищої нервової діяльності до випереджаючого відображення дійсності, тобто пе­редбачення в різноманітних формах.

Безперечно, що саме оригінальний вклад кожного народу ви­веде світову цивілізацію на принципово новий рівень соціального прогресу. В історії становлення і розвитку людства, цивілізації виділяються три важливі ступені: доіндустріальний, індустріаль­ний і постіндустріальний, який охоплює становлення і розвиток інформаційного, соціально-інтегрованого суспільства. Сучасна епоха і є епохою революційного оновлення світової цивілізації, становлення нової суспільно-економічної системи.

Література

Гончаренко А. Н. XXI век в зеркале футурологии. — М., 1987.

Баталов Э. Я. В мире утопии. — М., 1980.

Иноземцев В. В. Капитализм, социализм или постиндустри­альное общество. — М., 1991.

Полищук М. Л. В преддверии натиска «третьей волны». — М., 1987.

Пономаренко И. Б. Стремление к власти над народами. Тео­рия и практика американской политики «баланса сил». — М., 1983.

Проскурин С. А. Баланс интересов государств — основа про­гресса цивилизации. — М., 1991.

Семченко А. Т. Современный апокалипсис. — М., 1989.

Питання для повторення

♦ Що таке сучасний суспільний прогрес?

♦ Що таке глобальні проблеми? Їх суть і місце в суспільному житті.

♦ Які основні теорії і концепції сучасного майбутнього суспі­льства?

♦ Основні напрямки сучасної міжнародної політики.

♦ В чому суть змін в незалежних державах Співдружності — в Україні, Росії, Білорусі та інших, в країнах Східної Європи?