Міжнародна політика в традиційному суспільстві
З сформуванням етносів, виникненням та розвитком у них самосвідомості, формуванням державних утворень йшло практично й виділення міжнародних відносин в особливу сферу взаємостосунків людей.
В міру розвитку людства ускладнювалися й зв’язки між народами. З утворенням та розвитком держав, зв’язки та стосунки між людьми поділяються на внутрішньодержавні та зовнішні. Та якщо внутрішньодержавні стосунки між людьми виражали відносини панування і підкорення, то зовнішні, за межами держави, стосунки одного народу з іншими народами будувалися на рівноправній основі. За традицією, стосунки між народами не охоплювали існуючі всередині держави зв’язки та стосунки між людьми. Стосунки між державами стають у центр зв’язків між народами, сприяють їх всебічній політизації. Поява кордонів як меж, до яких сягала державна могутність, символізувала не лише суверенітет держави, але й виділення зовнішньої політики, під якою малися на увазі дії, що виходять за кордони, межі держави. Водночас держава встановлювала контроль над діями будь-яких іноземних сил на своїй території, а непідконтро- льні акції розцінювалися як втручання у внутрішні справи держави.Характерні для політики риси своєрідно відображала зовнішня політика. Взаємодія соціальних шарів і структур у суперництві за участь у зовнішніх справах держави в умовах традиційного суспільства (рабовласництво, феодалізм та ін.) виражалася значно слабше, ніж у ставленні до внутрішніх справ. Сприймалася зовнішня політика як виняткова прерогатива верховної влади, як сфера діяльності властителя або відносно вузької групи осіб, залучених до таїнства управління. Процес формування у різноманітних соціальних спільностей і шарів самостійних міжнародно- політичних інтересів підганявся кризами та потрясіннями, що зламували державну оболонку. Та події, що відбувалися в окремих державах, мало змінювали загальну картину світового співтовариства.
Вже в стародавності розвивається та частина зовнішньої політики, що визначала форми, мету та зміст міжнародної діяльності держави. Спритні володарі, які звикли повелівати, поза державою зустрічались з не менш досвідченими монархами, государями, властителями, які стояли біля керма в інших державах. Протиставлення через відсутність передумов для гегемонії однієї з сторін могло затягуватися на тривалий період (Єгипет і хети, Афіни і Спарта, Рим і Карфаген та ін.). Звичайно ж, така обставина примушувала державних володарів розробляти стратегію дій на перспективу, чітко визначати ієрархію мети, розраховувати сили і засоби, вести безперервне вивчення ситуації, продумувати засоби впливу на суперника, супротивника, організовувати союзи та ін.Багатьом імператорам («царям царів») сама ідея суверенної рівності здавалась малоприйнятною, і вони прибуття послів з подарунками готові пояснювати як присилку данини. Для будь-якої держави «метою в собі» визнавалася абсолютна незалежність держави з визнанням її суверенної рівності та невтручанням у внутрішні справи. Суверенна рівність розглядалася як цілісна політична одиниця, в якій лише суверен (народ) або уряд володіють верховною легітимною (законною) владою і мають право виступати від імені держави. Міжнародні стосунки, міжнародна політика зводилися до взаємодії держав, тому що інших суб’єктів міжнародної політики не існувало (в Середньовіччі — рідкий виняток і вплив глави католицької церкви). В таких умовах держави прагнули виявляти вплив через міждержавні зв’язки, пропонуючи союзницькі відносини або заступництво, стравлювали народи (за принципом «поділяй і володарюй»), намагалися маніпулювати більш-менш прихованими засобами (підкуп, шантаж, шпигунство тощо). У слабких партнерів на їх систему цінностей держави з довготривалою стратегією постійно впливали за допомогою розповсюдження своєї мови і місіонерства, нав’язуючи свою культуру, форми державного або військового влаштування, права та ін.
Природно, складаючи основи політики, міжнародні відносини утворюють певну систему.
Політолог Карл Хорсті вважає, що міжнародна система визначається як сукупність незалежних суверенних політичних спільностей: племен, полісів, націй або імперій, взаємодіючих зі значною частотою і відповідно із упорядкованим процесом. Політолог Раймонд Арон підкреслює, що міжнародні відносини — це відносини між політичними спільностями. Основною спільністю зовнішньої політики і компонентом міжнародної системи виступає держава — основний інститут національної політичної системи. Хоча, взагалі, вихід на світову арену в сферу міжнародних відносин мають практично всі складові політичної системи, в тому числі політичні партії, політичні рухи, об’єднання і організації громадськості та ін. За західною традицією найбільш узагальнено зовнішня політика визначається як діяльність, мистецтво по втіленню в життя насильницького нав’язування або угоди групових державних інтересів. Суб’єктами і об’єктами зовнішньої політики виступають не тільки суверенні держави, але й їх коаліції, союзи, блоки та ін. Дедалі більше значення набирають понаддержавні утворення — Організація Об’єднаних Націй та її інститути. Суб’єктами зовнішньої політики та зовнішньополітичних відносин виступають і народи, що борються за своє державне самовизначення.
Еще по теме Міжнародна політика в традиційному суспільстві:
- 2. Міжнародна політика України
- Сутність, зміст, еволюція та роль міжнародних відносин і зовнішньої політики держави
- Зовнішня політика — курс держави в міжнародних справах, що забезпечує специфічними засобами і методами захист її суверенітету і незалежності, досягнення життєво важливих національних інтересів і мети.
- Умови та чинники виникнення міжнародного маркетингу. Спільні та відмінні риси внутрішнього та міжнародного маркетингу.
- 2. Міжнародні кредитні відносини – це економічні відносини наддержавного виду (тобто вони охоплюють багато країн чи міжнародних організацій), засновані на наданні позик одним державам (міжнародним організаціям) іншими.
- 1.4.2. Ґендерна політика та політика стосовно жінок: визначення та співідношення
- Традиційне спрямування економіко-технологічного розвитку цивілізації привело до глобальної екологічної кризи.
- 3.1.2. Проблеми інституціонального оформлення державної політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні
- 2.2. Конституційні засади реалізації державної політики стосовно жінок в Україні та формування ґендерної політики
- Духовна ситуація в сучасному суспільстві
- Предмет та метод науки про політику Що таке наука про політику?
- 2 Фіскальна політика інакше називається бюджетно-податковою політикою і являє собою заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та на виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни:
- Місце політичної партії в суспільстві
- 3.1. Суб’єкти державного управління процесами реалізації державної політики стосовно жінок і ґендерної політики в Україні
- Суть та роль політичного лідерства в СУСПІЛЬСТВІ
- Політичні партії: суть і роль в суспільстві
- Особистість у суспільстві та колективі. Особистісні й соціальні ролі
- Тема 8. ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ СУЧАСНОСТІ. ДЕМОКРАТІЯ: СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ
- 1.2.1 Міжнародний кодекс рекламної практики Міжнародної торговельної палати
- Сутність та особливості міжнародних маркетингових досліджень.