Позитивні та негативні характеристики лобізму

Лобізм (як явище) або лобіювання (як діяльність) є доволі специфічним засобом досягнення політичних цілей. Як більшість соціально поширених явищ він має як позитивні так і негативні характеристики.

Умовами, за яких лобізм здатен принести користь суспільству, є: реальна діяльність демократичних інститутів і норм; економічна та політична стабільність; свобода ЗМІ; розвинуте громадянське суспільство; чітке правове регулювання соціальних відносин; до­ступ до влади на основі політичного плюралізму.

Позитивними характеристиками лобізму є те, що, впливаючи на управлінські рішення, він змушує органи державної влади й управління «триматись у формі». Він конкурує, змагається з дер­жавними інстанціями, надаючи їм більшої динаміки та гнучкості.

Лобізм може виступати інструментом самоорганізації гро­мадянського суспільства, за допомогою якого мобілізується сус­пільна підтримка або опозиція тому чи іншому законопроекту, здійснюється вплив на політику. Лобізм в цьому разі є своєрі­дним суперником бюрократії.

Лобізм створює можливості для забезпечення інтересів мен­шості, оскільки є специфічною формою прояву політичного плю­ралізму.

Лобізм сприяє втіленню принципу свободи діяльності недер­жавних структур: асоціацій, суспільних організацій, прошарків тощо. За допомогою лобіювання вони намагаються вирішувати свої проблеми, маючи певний набір шляхів і засобів проведення необхідних рішень.

Лобізм застосовується як своєрідний засіб соціально-полі­тичного стимулювання. Спрямований на прискорення реалізації певних цілей і інтересів, він спонукає до конкретних дій, загалом активізує процеси у сфері політики.

Доволі часто лобісти забезпечують органи державної влади потоком інформації з гострих питань, інформують владу про те, що відбувається на різних суспільних рівнях. Отже, лобізм дає змогу розширити інформаційну й організаційну базу рішень, що приймаються, і більш переконливо звернути увагу на болючі су­спільні проблеми.

Через лобіювання інтересам соціальних груп і прошарків на­дається більша актуальність, суспільна значущість. Лобіювання створює систему аргументації, пропонує механізми підготовки та прийняття відповідних рішень.

Лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представни­цької та виконавчої влади, спосіб узгодження суперечностей, об’єднання навколо спільних проблем.

Лобізм слід оцінювати й як засіб досягнення компромісу, спо­сіб урівноваження та примирення різноманітних, іноді протилеж­них інтересів.

Зворотною стороною лобізму є притаманні йому негативні характеристики. Мінусами лобізму є те, що він може стати ін­струментом пріоритетного задоволення іноземних замовлень, зав­дати шкоди національним інтересам, тобто бути непатріотичним засобом.

Лобізм виступає як провідник неправового впливу (тиску) на державні органи. Поширеними є злочинні прояви лобізму (хабар­ництва, корупція), які підточують фундамент влади.

Лобізм може слугувати дієвим засобом розвитку й захисту ві­домчих, місцевих інтересів, деформуючи загальнонаціональні процеси.

Лобізм часом послаблює народовладдя, оскільки здатен пере­творювати демократичні інститути на інструмент окремих кланів і груп.

Лобістські дії можуть виступати за певних умов як прояви со­ціальної несправедливості. Як свідчить практика багатьох дер­жав, результативність лобістської діяльності великого бізнесу значно перевищує можливості інших структур і груп, що пояс­нюється перевагою їх фінансових ресурсів. Підкуп представників влади може дестабілізувати ситуацію, призвести до дисбалансу інтересів, спричинити зростання соціального напруження, замі­нити конкуренцію інтересів монопольним становищем окремих економічних суб’єктів у певних сферах.

Лобізм доволі часто блокує справді потрібні рішення, пере­шкоджає задоволенню суспільно цінних інтересів, сприяє реалі­зації інтересів чиновників. Цей вплив іноді істотно перешкоджає забезпеченню стабільності й оперативності державної політики, оскільки спрямовується на постійний перерозподіл бюджету, ча­сту зміну пріоритетів, посилення позицій однієї гілки влади за одночасного послаблення іншої.

Лобізм може використовуватись як інструмент збагачення окремих кланів та елітних прошарків.

«Забруднені» лобізмом політичні суб’єкти в низці країн спри­яють виникненню тіньових форм правління, корумпованості державних чиновників, криміналізації сфери прийняття рішень.

Висуваючи вимоги до держави, групи тиску не беруть на себе відповідальності за державну політику.

У сучасній Україні найчастіше використовують методи пря­мого лобіювання, що довели свою ефективність.

Специфікою української політики є перевага методів лобію­вання через урядові структури. Ефективність парламентського лобізму та лобізму через структури глави держави останнім ча­сом дещо знизилася. Причиною є забюрократизований механізм проходження законопроектів через Верховну Раду (стандартом є три читання) та дієвість способів «внутрішньоурядового» лобію­вання. Урядова постанова переважно є оперативнішою, ніж за­кон. Крім того, процес прийняття урядових документів дає змогу уникати зайвої публічності.

Особливістю лобізму в Україні став фактор існування й домі­нування регіональних груп інтересів, більш відомих у науково- публіцистичному дискурсі як «регіональні політичні клани».

Регіональні групи інтересів (регіональні політичні клани) є чи не найскладнішою версією організації впливу на владу. Вони ві­дображають, насамперед комплексні інтереси регіону як певної цілісності. Вони характеризуються високим рівнем корпоративі- зму й тенденціями до його поглиблення. Репрезентовані в кадро­вому плані місцевою регіональною елітою, вони спираються на владу й домагаються ще більшої влади. «Передозування» впливу регіональних груп становить загрозу внутрішній стабільності су­спільства, що спостерігається у сучасній Україні.

Власні інтереси в Україні лобіюють не тільки представники українського бізнесу, а й інших країн, особливо Росії. Російський бізнес не тільки зумів створити нові схеми лобіювання інтересів у нашій країні, а й досяг практичних результатів. При цьому пре­зидент Російського союзу промисловців і підприємців А.

Значного поширення в Україні набуло лобіювання інтересів через чиновників і безпосереднє представництво «своїх» у влад­них структурах. Відомий з часів Платона принцип, що державою мають керувати правителі-філософи, які не володіють приватною власністю, на українському політичному ґрунті не спрацьовує.

Соціальні й економічні трансформації останніх років свід­чать, що Україна обирає траєкторію неокорпоративістського розвитку, але для неї характерні й патронажно-клієнтальні від­носини. Ця траєкторія відрізняється домінуючою роллю вели­ких підприємств, часто інтегрованих у картелі, що включають у себе фінансові інституції. Це призводить до численних неви- значеностей в економічній сфері, підвищення імпортних цін і вартості комерційних операцій. Скорочується сфера відповіда­льності держави.

Умови економічної діяльності визначаються втручанням зов­нішніх чинників у логіку ринку (політична й територіальна рен­ти, прямий і непрямий тиск на операторів). Інтернаціоналізація соціальних функцій великих підприємств постає як посилення залежності індивідів від цих організацій.

Необхідне зауваження. Система просування інтересів, що склалася в Україні, та яку заведено називати «українським лобіз­мом», істотно відрізняється від подібних процесів у розвинутих країнах. Як уважає С. Телешун, це відбувається з двох причин: по-перше, так звані «групи тиску» зазвичай не мають потреби в лобіюванні своїх інтересів, оскільки часто самі перебувають при владі й безпосередньо займаються розподілом ресурсів, в отри­манні яких вони зацікавлені. По-друге, політичні партії в Україні виступають не об’єктом для професійних лобістів (як це існує, наприклад, у США), а безпосереднім суб’єктом лобіювання, складовою «групи тиску». Парламентські представники партій — народні депутати — виступають як прямі лобісти. Виходячи з цього, український лобізм можна назвати використанням служ­бового становища в особистих цілях.

Кількісно-якісні характеристики груп тиску визначаються ступенем демократичності, відкритості політичної системи, рів­нем законодавчого регулювання.

Резюме за змістом теми. Групи тиску можуть як сприяти просуванню суспільства вперед, так і консервувати необхідні рі­шення й реформи. Негативні для суспільства наслідки діяльності таких груп будуть там, де існує висока бюрократизація влади, відсутнє правове регулювання лобізму, недостатній розвиток громадянського суспільства. Недосконалими залишаються меха­нізми контролю еліт, а ЗМІ частково залежать від комерційних угруповань.

Становлення в Україні громадянського суспільства має вирі­шити двоєдине завдання. З одного боку, забезпечити реальну можливість громадян через різні об’єднавчі форми здійснювати результативний вплив на державу, її органи, посадових осіб. З іншого, громадянин повинен усвідомити себе відповідальним за формування й здійснення державної політики.

Терміни та поняття до теми: зацікавлені групи, групи тиску, групи інтересів, лобі, лобізм, лобіювання, функції і методи груп тиску.

Запитання. Завдання

1. Наведіть історичні приклади впливу зацікавлених груп на практичну політику.

2. Побудуйте «піраміду інтересів» зацікавлених груп: а) у країні зі стабільними показниками соціально-політичного й еко­номічного розвитку; б) у країні перехідного типу.

3. Чи існують підстави вважати політичну партію зацікавле­ною групою?

4. «Гілки влади» та «зацікавлені групи»: поєднайте (розме­жуйте) ці словосполучення.

5. Серед яких соціальних груп явище лобізму є найпоширені­шим?

6. Лобізм — це внутрішньополітичне чи міжнародне явище? Аргументуйте свою відповідь.

Теми рефератів

1. Громадянське суспільство та зацікавлені групи.

2. Правове регулювання діяльності зацікавлених груп.

3. Політичні та неполітичні виміри лобізму.

4. Корупція як негативне соціально-політичне явище.

5. Фінансово-промислові (олігархічні) групи як лобістські структури.

6. Лобізм в Україні: причини виникнення, сфери прояву, ме­ханізми протидії.

Література

Биковець О. Лобізм в системі представництва інтересів U Політич­ний менеджмент. — 2006. — № 5. — С. 44—52.

Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. — M., 2010.

Королько В. Г Основи паблик рилейшнд. — К., 2002.

Myxaee P. Т. Политология: Учебник для вузов, 2-е изд. — M.: Приор Издат., 2010. — 432 с.

Основи демократії І За ред. А. Колодій. — К., 2003.

Политология: Учебн. пособие / Под ред. А. Тургаева, А. Хренова. — СПб.: Питер, 2005. — 560 с.

Рейтерович L Взаємовідносини фінансово-промислових груп та держави: український досвід H Право України. — 2005. — № 1.

Сергеев В. Лобізм в Україні: можливості неурядових організацій І І Політичний менеджмент. — 2007. — № 3. — С. 88—95.

Стрижакова Н. А. Роль лобізму: порівняльний аналіз західноєвро­пейських та перехідних політичних систем // Нова парадигма: Вип. 76. — K.: Вид-во НПУ ім. Μ. П. Драгоманова. — 2008. — С. 112—120.

Цвих В. Сучасні підходи до визначення сутності та меж функціону­вання груп інтересів И Людина і політика. — 2002. — № 1. — С. 41—53.