Сутність, структура та функції політичної культури

Політична культура — це сфера загальної культури людства, яка безпосередньо пов’язана з політикою, політичною діяльніс­тю, поведінкою та свідомістю людей. Це поняття виражає рі­вень політичних знань, компетенції людини, групи, суспільс­тва та їх готовність (чи неготовність) діяти відповідно до прийнятих у цьому суспільстві політичних орієнтацій, цінно­стей, принципів, норм.

Автором терміна «політична культура» є німецький філософ- просвітник І. Гердер (1744—1803). Це поняття ввійшло до полі­тичної науки в 50—60 роках XX ст. Цьому сприяли дослідження американських політологів Г. Алмонда, С. Верби, Л. Пая.

P. Такер (США) дав таке визначення політичної культури: «Політична культура — це ті елементи культури, які мають сто­сунок до управління та політики».

A. Боднар (Польща) вважає, що політична культура — це знан­ня політики, фактів, зацікавленість ними; оцінка політичних явищ: оціночні судження щодо того, як має здійснюватись влада; емо­ційна сторона політичних позицій, наприклад любов до батьків­щини, ненависть до ворогів, почуття відчуження від політики; ви­знані в певному суспільстві взірці політичної поведінки, які визначають, як можна та як слід чинити в тих чи інших ситуаціях.

Є. Вятр (Польща) запропонував таке розуміння політичної культури: це сукупність позицій, цінностей та кодексу поведінки, які стосуються взаємних відносин між владою та громадянами.

B. Липинський (Україна) визначав політичну культуру як включення наукових знань у політичний процес.

Різні трактування політичної культури можна звести до двох основних аргументних груп.

Перше. Політична культура — це найбільш стійкі, ціннісні, внутрішньо значущі, базові знання про політичне життя суспіль­ства, закони й правила його функціонування. Вони визначають ціннісні орієнтації, позиції, переконання щодо соціальних і полі­тичних об’єктів і процесів, сприяють усвідомленню сутності по­літичного життя.

Друге. Політична культура — це спосіб духовно-практичної діяльності, зокрема реалізації політичних знань, ціннісних орієн­тацій і моделей поведінки. Політична культура визначає й про­понує правила гри в політичній сфері. Вона реалізується через політичну поведінку, сприяє формуванню її різних типів, надає політичній поведінці певної спрямованості. Уміння не лише ду­мати, а й діяти — це найважливіший показник зрілості політич­ної культури. Рівень розвитку політичної свідомості може бути зафіксований лише в реальній політичній діяльності, політичній поведінці. Саме тому одним з важливих елементів політичної культури є детерміновані нею діяльнісні характеристики людини чи соціальної групи в політичній сфері.

Втілюючи ціннісно-змістову детермінацію політичної актив­ності суб’єктів, політична культура характеризує їх здатність ро­зуміти специфіку своїх владно значущих інтересів, усвідомлюва­ти мотиви, що спонукають на політичні дії, будувати поведінку відповідно до правил політичної гри, а також творчо перебудову­вати діяльність у разі зміни потреб і зовнішніх обставин.

Констатація факту існування цілого комплексу елементів, які можна було б об’єднати в категорію політичної культури, не зні­має питання щодо того, як ці елементи реалізуються в конкрет­ному політичному процесі, поведінці різних груп і прошарків на­селення. Одні й ті самі політичні установки, ціннісно-нормативні орієнтації та ідейно-політичні принципи у різних людей і соціаль­них груп у конкретній політичній поведінці виявляється по- різному. Тому важливо зазначити, що політична культура зале­жить від менталітету, способів сприйняття й осмислення політи­ки, перероблених у людській свідомості, досвіду людей, устано­вок і ціннісних орієнтацій, що характеризують відносини гро­мадян і влади. Це дає підстави стверджувати, що витоки різнома­нітності політичної культури криються в глибинних пластах на­ціонального життя.

Таким чином, політичну культуру можна визначити як си­стему історично зумовлених стійких орієнтацій (уявлень, пе­реконань, установок, почуттів, оцінок), моделей поведінки індивідів і груп, стилів діяльності суб’єктів політичного про­цесу, механізмів (матриць) функціонування політичних ін­ститутів.

Політична культура розкриває особливий ракурс політичного життя. На відміну від політичної свідомості, яка відображає всю сукупність духовних утворень політики, політична культура зв’язана тільки з найбільш стійкими, ціннісними, внутрішньо значущими для людини й суспільства поглядами та позиціями. Найбільш стійкі ціннісні орієнтації та настрої як індивіда, так і масових прошарків є найважливішими характеристиками полі­тичної культури.

Польський політолог, П. Бондар підкреслює, що політична культура — це історично сформована сукупність явних і прихо­ваних уявлень про різні аспекти політичного життя. До неї вхо­дять: політичні цінності, політичні норми, політичні взірці, спо­соби політичних дій індивідів і суспільних груп.

Крім цих компонентів, на думку багатьох науковців, структу­ру політичної культури становлять: політичний досвід і традиції; політичні стереотипи й політичні міфи; моделі політичної пове­дінки особистостей і груп; моделі функціонування політичних ін­ститутів; політична ідеологія та психологія; політичні символи; взірці й засоби політичної діяльності.

А. Карнаух (Україна) розрізняє такі рівні політичної культу­ри: базовий рівень (політична свідомість суб’єктів); інформацій­ний рівень (політичні знання, погляди); ціннісний рівень (перетво­рення політичних знань на переконання); рівень духовно-прак­тичної діяльності (участь громадян у суспільно-політичному житті); нормативний рівень (загальновизнані норми політичної поведінки).

Важливо зазначити, що політична культура включає не лише «позитивні» або нормативні, а й «негативні орієнтації» та моделі (політичне безкультур’я, «антикультура»). Зведення ж політичної культури лише до позитивних зразків спрощує реальну сутнясть політичних суб’єктів.

Політичній культурі властивий ряд характеристик.

1) відбиває досягнутий рівень, якість і спрямованість політич­ного буття людини, політичного життя суспільства, функціону­вання політичних інститутів, характер політичних процесів і по­літичної діяльності, домінуючі цінності й моделі поведінки;

2) фіксує історичний досвід, історичну пам’ять, колективну політичну творчість, яка закріплюється в політичному житті на рівні суспільства, групи, особистості;

3) визначає політичну свідомість і політичну поведінку основ­ної маси населення, проте не зводиться до їх суми;

4) показує стійкі зв’язки, відносини між елементами політич­ного процесу, закріплює політичний досвід;

5) зумовлюється не лише історичними умовами, а й психосо- ціальними, ментальними чинниками;

6) не обмежується лише статичною сукупністю певних знань, цінностей, досвіду, традицій, а є динамічним процесом, способом їх накопичення в нових історичних умовах;

7) змінюється разом з розвитком суспільства, містить у собі традиційні та інноваційні компоненти;

8) може характеризуватися як відкритістю, так і закритістю.

9) здійснює суттєвий вплив на існуючі політичні структури, а також на ті, що формуються. Водночас сама зазнає впливу з боку політичних структур;

10) існує й виявляється насамперед у сфері політичних відно­син, що складаються між учасниками політичного процесу. Ці відносини пронизані певними політико-культурними феномена­ми, несуть на собі сліди їх впливу.

Назвемо функцій політичної культури.

Пізнавальна. Пов’язана з набуттям і використанням політич­них знань у практичній діяльності різних суб’єктів політики.

Нормативно-аксіологічна. Полягає у визначенні певних норм, стандартів політичного мислення й поведінки, реакції на оточу­юче політичне середовище, а також меж, які не можна порушува­ти політичному суб’єкту. Фіксує ієрархію політичних цінностей, визначає пріоритети, формує розуміння можливостей реалізації прав і свобод у певній політичній системі.

Ідентифікації. Реалізується як потреба людини в груповій на­лежності (формуванні певних форм участі в політичному житті за збереження та відстоювання інтересів спільноти). Без сформова­ної ідентичності — соціальної, етнонаціональної, конфесійної, особистісної — людина «випадає» із системи соціальних коорди­нат, розпочинає хаотичний пошук психологічно виправданого захисту, який часто переходить в агресію, правопорушення, пра­гнення «сильної руки» або ностальгію за минулим.

Виховна. Полягає в підвищенні політичної свідомості й націо­нальної самосвідомості через участь громадян у державному управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості, ком­петентності, освіченості.

Регулююча. Покликана забезпечувати вплив громадян на полі­тичний процес через контроль за функціонуванням органів влади й управління за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів. Це сприяє попередженню необдуманих політичних реформацій, но­рмалізації та стабілізації життя суспільства загалом.

Захисна. Полягає в охороні політичних цінностей, що відпові­дають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (на­самперед захист прав і свобод людини).

Прогностична. Сприяє передбаченню поліваріантності пове­дінки суб’єктів політики за певних ситуацій, наслідків можливо­го політичного вибору.

Комунікативна. Забезпечує зв’язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства, їх взаємодію та взаємо­розуміння.

Політичної соціалізації. Забезпечує входження людини в по­літику шляхом засвоєння усталених норм та орієнтирів, ціннос­тей і зразків політичної поведінки.

Мобілізаційна. Спрямовує та організовує громадян на вирі­шення важливих соціальних і політичних завдань, створює осно­ви адекватної поведінки влади та населення за форс-мажорних обставин.

Інтеграції (дезінтеграції). Сприяє засвоєнню громадянами політичних норм і цінностей, які притаманні певній спільноті, згуртовуючи, об’єднуючи людей. Або навпаки: перешкоджає за­своєнню норм і цінностей, деформує, розмиває їх, що спричиняє до дезінтеграційних суспільних процесів.

Гуманістична. Полягає в розвитку суспільно-політичного по­тенціалу людини на засадах людяності, моральності, високих етичних нормативів.

Загалом політична культура може здійснювати потрійний вплив на політичні процеси та інститути. По-перше, під її впли­вом можуть відтворюватись традиційні форми політичного жит­тя. Така можливість зберігається навіть у разі зміни зовнішніх обставин і характеру правлячого режиму. По-друге, політична культура здатна породжувати нові, нетрадиційні для суспільства форми соціального й політичного життя. По-третє, вона здатна комбінувати елементи попереднього, наявного та перспективного політичного устрою.

2.