Функції та методи діяльності груп тиску

Функції груп тиску можуть бути латентними та явними. Назвемо найбільш важливі з них.

Функція артикуляції вимог полягає в пред’явленні індиві­дами й групами своїх вимог до осіб, які приймають рішення.

Чітко сформульовані вимоги й підходи до вирішення актуаль­них суспільних проблем дають змогу примирити інтереси різних спільнот і прийняти адекватні, більш ефективні політичні рішен­ня. Наміри, що носять розпливчастий характер чи є надто ідеалі­зованими, часткові вимоги й надто емоційна форма їх вираження ускладнюють процес їх винесення до сфери влади.

Функція забезпечення повної інформації з конкретних пи­тань здійснюється шляхом кропіткої роботи зі збирання інфор­мації, її перевірки. Крім офіційної документації, різноманітних банків даних лобіст повинен мати поточну інформацію, доста- менно знати розстановку сил у законодавчому органі, розумітися на тонкощах позицій осіб, які приймають рішення.

Функція узгодження інтересів і прагнень зацікавлених осіб з рішеннями політичного керівництва доповнює вищезгадану, ха­рактеризуючи зворотний бік політичної комунікації. Керівники груп тиску викладають своїм прибічникам зміст акцій, що прово­дяться владою, рекомендують їм коригувати свою активність відпо­відно до зміщення акцентів у життєдіяльності владних структур.

Функція інтеграції забезпечує публічний вираз устремлінь тих спільнот, які в інший спосіб не можуть заявити про свої на­міри (наприклад, віруючі, молодь, ветерани війни). Групи тиску впорядковують вимоги, боротьба за виконання яких в інших ви­падках могла б мати насильницьку форму. Тим самим вони попе­реджують можливі ексцеси.

Функція адаптації. Політична система, у якій групи тиску віді­грають незначну роль, є нестабільною через можливість раптового розбалансування інтересів. Пред’являючи вимоги на адресу влади, групи тиску не тільки пов’язують суспільство та державу, а й забез­печують організовані форми представництва узагальнених інтере­сів. Маючи таку інформацію, влада реагує на вимоги груп і тим са­мим сприяє адаптації системи до нових умов існування.

Функцію агрегування вимог групи тиску, на відміну від по­літичних партій, виконують епізодично. Але в тих випадках, коли партії недопрацьовують, — агрегацію вимог можуть взяти на се­бе потужні профспілкові об’єднання, впливові церковні організа­ції, інші групи.

Функція тиску на суб’єктів прийняття рішень реалізується за допомогою різних методів. Розрізняють такі шляхи впливу груп тиску на державну політику.

Безпосередній вплив — розв’язання актуальних питань, які держава раніше ігнорувала. Цей вплив має короткочасний ефект, якщо не комбінується з одночасними змінами політики держави щодо порушеного питання.

Консультативний — спрямування державної політики у не­обхідному напрямі. Громадські організації шукають шляхи пред­ставлення інтересів та проблем недостатньо репрезентованих груп через переговори з владними структурами — адвокасі (advocacy).

Інноваційний — розробка та демонстрація нових шляхів вирі­шення проблем.

Наглядовий — контроль за виконанням державними органами прийнятих рішень.

Методи, які використовують групи тиску, змінюються залежно від природи конкретної організації. Деякі з них можуть вдаватися до використання насильницьких методів; інші будують діяльність на основі переговорів та особистих відносин; треті — на процеду­рах представництва (наприклад, сприяючи обранню членів групи в парламент); четверті більш активно використовують ЗМІ; п’яті проводять компанії прямої дії (тиск з місць); шості створюють ко­аліції та схеми взаємодії між різними організаціями тощо.

Тиск буде успішним, якщо група має: неформальні зв’язки з лідерами державних структур (найголовніший фактор); систему однорідних організацій, які зможуть створити спільну платфор­му; продуману програму дій; вдалу структуру; достатні фінансові ресурси чи донорів; компетентних спеціалістів.

Важливим моментом є вибір оптимальних точок впливу. Він визначається особливостями конкретної політичної системи, її ін­ститутів та механізмів здійснення влади. У політичних системах різних країн значення елементів, задіяних у прийнятті конкретних рішень, є неоднаковим. В одних країнах центр прийняття рішень перебуває у сфері законодавчої влади, в інших — у структурах ви­конавчої влади. У федеративних країнах суттєву роль відіграють місцеві органи, що мають значні повноваження й ресурси.

Можливості груп тиску також різні. Авторитетні, суспільно визнані групи можуть безпосередньо звертатися до суб’єктів прийняття рішень. Менш авторитетні, не маючи каналів прямого доступу до еліти, використовують опосередкований тиск. Розпо­чинають такі групи з формування (коригування) суспільної дум­ки, що, зрештою, впливає на тих, хто приймає політичні рішення.

Залежно від характеру впливу розрізняють: вплив на тих, хто приймає політичні рішення, тобто на владу; вплив на партії, які утримують або контролюють владу; вплив на суспільну думку, яка впливає на владу.

У першому випадку суб’єктами тиску стають законодавці, мініс­три, носії виконавчої влади, адміністративна еліта. Вони приймають важливі політичні рішення, які різною мірою враховують інтереси соціальних груп і спільноти. Переваги інтересів тієї чи іншої групи в процесі прийняття політичного рішення є нормальним явищем. Існують інтереси, отже, вони вимагають своєї реалізації. Та оскіль­ки можливості груп тиску здійснювати вплив на прийняття рішень значно відрізняються, вони можуть використовувати як відкриті за­соби, так й приховані. Проблема полягає в тому, щоб не дати гру­пам тиску вийти за рамки впливу і присвоїти собі реальну владу, прикриваючись ширмою офіційних інститутів.

Перевага таємних каналів впливу на владу не тільки не дає змоги зрозуміти логіку прийнятих рішень, а й розширює можли­вості перетворення влади на ширму, за якою можуть діяти тіньо­ва влада кланів, мафіозних груп, навіть кримінальних угрупо­вань. Щоб групи тиску виконували функцію відстоювання при­ватних інтересів і не перетворювалися на реальну владу, у біль­шості країн існує законодавство, яке чітко визначає та регулює межі їх відкритої діяльності.

Групи тиску, що мають безпосередній доступ до суб’єктів прийняття рішень, можуть впливати на них у формі інформуван­ня та консультування. Інформаційні ресурси впливу — це мож­ливість отримання необхідної для прийняття рішень оперативної та достовірної інформації, а також технології поширення відомо­стей з метою підтримки власних позицій.

Публічний вираз соціальних устремлінь у вигляді вимог до влади є лише початковою формою процесу тиску. Безпосередній вплив на адміністрацію й уряд групи тиску здійснюють завдяки утворенню різноманітних консультативних органів (наприклад, експертних рад). Тільки у США при уряді функціонує дві тисячі консультативних організацій. Державні органи проводять консуль­тації з групами на постійній основі або взаємодіють за обстави­нами. Результатом таких контактів є не тільки узгоджені законо­проекти, а й призначення на керівні посади представників заціка­влених груп.

Як засіб впливу на владу політичне лобісти використовують: виступи в парламентських комітетах і комісіях; розробку законо­проектів і залучення експертів до вироблення інших норматив­них документів; особисті зустрічі з законодавцями, контакти, пе­реговори; використання методів «паблік рілейшнз» для форму­вання суспільної думки; організацію компаній тиску з місць (лис­тів, телеграм, телефонних дзвінків на адресу представників вла­ди); організацію, проведення та широке розповсюдження резуль­татів соціологічних досліджень; цілеспрямовані дії «своїх» лю­дей в органах влади; фінансування виборчих компаній.

Крайньою формою тиску на владу є погроза парламентарям, чиновникам та іншим представникам влади.

Особливо небезпечними є засоби прихованого тиску, які та­кож доволі різноманітні: від шантажу й корупції як його крайніх форм до використання родинних зв’язків. Ефективність таємного впливу пов’язана з тим, що вона часто спирається на особисті зв’язки, які члени груп тиску мають у керівних колах.

Важливим чинником впливу є широке коло дружніх відносин. Значною мірою переваги груп тиску пов’язані із соціальним по­ходженням, спільним навчанням, наявністю матеріальних ресур­сів. Не слід виключати й значення клієнталістських зв’язків, які призводять до взаємодії груп тиску та державної адміністрації. Проте виміряти ефективність форм таємного впливу на владу, що заснована на приватних відносинах, надзвичайно важко.

Доволі поширеним способом здійснення приватного тиску є корупція. Її прямі форми (відвертий підкуп голосів, потрібних рішень) у демократичних системах поступаються місцем більш прихованим і тонким.

Корупція буває індивідуальною й колективною. Індивідуальна корупція передбачає подарунки, завдяки яким домагаються при­хильності політично відповідальної особи (це й запрошення на відпочинок, організація поїздок, відпусток). Колективна корупція виявляється в фінансуванні партій і виборчих компаній. Висока вартість виборчих компаній змушує багатьох кандидатів зверта­тися до бізнесових кіл за фінансовою допомогою. Приватні фір-

ми розглядають такий внесок, як капіталовкладення в майбутнє, що може втілитися на практиці у вигляді податкових пільг, піль­гових кредитів тощо.

Найважливішим ресурсом впливу, що визначає потенційну впливовість групи, є її легітимність.

Ресурсом впливу була й залишається значущість конкретної акції групи за інтересами з погляду суспільних інтересів, її вплив на політичну, соціальну, економічну стабільність. Профспілки, підприємницькі асоціації можуть організувати страйк з важкими економічними наслідками для країни (наприклад, шахтарів). Вод­ночас страйк учителів може не мати такого економічного ефекту.

Безсумнівним ресурсом груп інтересів є їх фінансові можли­вості. Заможна група може викупити рекламний час, орендувати телеканал, придбати газету або часопис, тоді як бідна часто не має коштів для виготовлення та розповсюдження хоча б листівок. Фінансові ресурси доволі часто мають вирішальний вплив на ак­тивність групи за інтересами, можливості участі в різноманітних акціях, на її чисельність. Кошти надходять з різних джерел (член­ські внески, державна підтримка, благодійні пожертви). Кошти можуть надаватись як замаскований (внески у виборчі фонди) або явний (у вигляді хабара) підкуп політиків і чиновників. Орга­нізації, що обстоюють інтереси великого капіталу, військово- промислових та інших впливових груп, мають великі можливості щодо використання матеріальних ресурсів. Це забезпечує їм до­мінування на політичній арені, яке, однак, містить загрозу для інших груп за інтересами. Тому фінансовий чинник ставить під сумнів можливість збалансування сил як підґрунтя плюралістич­ної демократії.

Важливим ресурсом політичного впливу груп за інтересами є їх чисельність, мобілізаційна здатність, активність членів. Ці чинники групи є вкрай важливими для політичних партій під час виборів, коли останні шукають масової підтримки.

Щодо способів впливу, то в одних випадках групи діють через пряму взаємодію з владними структурами чи окремими особами, в інших — через парламентські та інші лобі, іноді ж звертаються до масових акцій протесту чи підтримки. Широко використову­ються й опосередковані впливи на владу: через засоби масової інформації або політичні партії.

Поряд з використанням традиційних політичних партій групи можуть і самі організовувати невеликі за чисельністю тимчасові партії за інтересами. Така практика вже поширена в Україні. Крім того, групи за інтересами намагаються бути репрезентованими у владній еліті, маючи намір дістати посади для своїх представни­ків на різноманітних рівнях державної влади.

Повнота реалізації інтересів групи залежить від низки можли­востей, якими ця група володіє. До найбільш істотних з них нале­жить: близькість до особи чи організації, що приймає рішення; наявність засобів, які є достатніми для всього комплексу дій, що забезпечують реалізацію інтересу; можливість чинити політич­ний тиск у найширшому сенсі; здатність здійснювати економіч­ний тиск; наявність інформаційних каналів, спрямовані на фор­мування суспільної думки.

До цього переліку не включено таку можливість «проштовху­вання» власних специфічних інтересів, як використання силових методів впливу.

3.