Соціальні спільності. Політичні інститути

Зв’язок статусного становища з цінностями соціальних верств і груп надто істотний в політичному аналізі соціальної структури суспільства, тому що зв’язки статусного становища з цінностями соціальних спільностей — безпосередня основа полі­тичних орієнтацій і дій.

Інституціональний рівень взаємодії соціального розшарування і політичної влади відображається в системі соціального предста­вництва. Система соціального представництва допускає взаємо­пов’язану і суперечливу єдність політичних і владних структур та інститутів, через які воля громадян переноситься до сфери при­йняття політичних рішень. Система соціального представництва охоплює і партійну систему, систему громадянських добровіль­них асоціацій (профспілки, фонди, творчі спілки та ін. — те, що звичайно називають групами інтересів). Система соціального представництва тісно пов’язана з іншими системами владних по­літичних структур суспільства, найважливішими з яких є система влади, владних структур, де приймаються і реалізуються обов’язкові для усіх рішення (законодавча, виконавча і судова) і система організаційних груп, що формуються в суспільстві.

Проблеми, що виникають повсякденно в суспільстві, які вима­гають безпосереднього вирішення, суспільство формує і здійснює їх реалізацію через систему соціального представництва. Її кана­ли використовують для вираження відповідних реальних або фік­тивних інтересів і вимог індивіди, різноманітні об’єднання лю­дей. Системи соціального представництва вимоги індивідів, соціальних спільностей, різноманітних об’єднань людей перено­сять до центру політичної боротьби і до сфери прийняття полі­тичних рішень. Зрозуміло, з одного боку, система соціального представництва виступає найважливішим посередником між державою і населенням, механізмом групової консолідації, тобто структурою, призначеною для вираження і захисту соціально окреслених інтересів в політично неоднорідному середовищі. З іншого боку, система соціального представництва забезпечує дію механізму корегування політичної системи, що оберігає політич­ну систему від стагнації, тобто від застою в розвитку і дасть мо­жливість виправити раніше прийняті політичні рішення законно, не звертаючись до насильства.

Зрозуміло, системний підхід до соціального представництва передбачає виділення і характеристику елементів, структур соці­ального представництва. Соціальні спільності (політичні партії, групи інтересів та ін.), що входять до системи соціального пред­ставництва, поділяються на соціальні спільності, що відобража­ють незадоволені інтереси, але прагнуть до їх реалізації, і соціа­льні спільності, що відображають загальну лояльність існуючому режиму або специфічну прив’язаність до конкретної політичної партії, групи інтересів або політичного лідера, — називаються солідарними. Початкові прагнення соціальних груп всередині си­стеми соціального представництва трансформуються в чітко ви­словлені політичні вимоги. В процесі розвитку вони то посилю­ються, набираючи компромісних форм, то згасають, виступаючи компонентами політики партій або рекомендацій груп інтересів. Солідарність соціальних груп, що початково має лояльні форми, потім перетворюється в організовану підтримку певних політич­них сил.

Основний інструмент, що забезпечує процес функціонування системи соціального представництва, є вибори. Багато в чому до­сконалість системи соціального представництва визначається ефективністю політичних виборів. В сучасних умовах в міру по­яви в соціально-класовій структурі нових соціальних відміннос­тей, заснованих на ціннісних конфліктах, зменшується і вплив кола осіб, що володіють правом голосу на виборах до органів державної влади. Для країн із нестійким державним ладом харак­терні ціннісні конфлікти, що відображають становище навколо неусвідомлено прийнятих понять про те, що правильно або важ­ливо. Пріоритетні соціальні цінності стають основою політичних конфліктів — це свобода, рівність, справедливість, стабільність, соціальний порядок. У країнах, де індивіди ототожнюють себе з певною групою (етнічною, релігійною або мовною), а не з суспі­льством, найчастіше виникають конфлікти. Для успішного врегу­лювання конфліктів не можна спиратися лише на волю більшос­ті, тому що більшість може не сприяти врегулюванню кон­фліктів.

Якщо масова підтримка різноманітних політичних партій прямо відповідає існуючим у суспільстві соціальним відміннос­тям, то така політична система втрачає демократичну основу. Формування багатопартійності в Україні свідчить про супереч­ливий вплив соціальної структури на функціонування інститутів соціального представництва. По-перше, формуванню на основі раціонально висловлених політичних інтересів масової соціаль­ної бази політичних партій перешкоджає відсутність середнього класу, корпоративний характер соціальної структури суспільства. По-друге, найважливішим, традиційно значущим початком соці­ального ототожнення стала в умовах зруйнованих соціальних зв’язків національність. Маргінальні верстви в орбіту політичних партій втягуються за допомогою націоналізму. По-третє, неефек­тивність зруйнованої системи державного управління примушує політичних лідерів безпосередньо апелювати до населення, тобто лідери харизматичного типу намагаються виконувати своєрідні комунікаційні функції. Інтереси соціальних спільностей, верств, груп втілюються в політичній сфері не традиційно, минаючи ін- ституалізацію інтересів.

В конституціях окремих держав (Японія, Італія, Гватемала, Еквадор та ін.) вказується і на обов’язок трудитися, в законодав­чих актах Італії та ін. говориться про обов’язок громадян вихову­вати дітей; а в законодавчих актах громадян України відзначаєть­ся обов’язок піклуватися про своє здоров’я і вчасно вдаватися до лікувальної допомоги. Проте відповідальність за такі обов’язки, звичайно, не передбачається. Для будь-якого суспільства і дер­жави, узятих зокрема, а також і для всього світового співтоварис­тва, надто актуальна проблема прав і обов’язків особи.