Соціально-етнічна структура сучасного суспільства України

Розробка принципів і визначення основних напрямків сучасної національної політики, осмислення діалектики розвитку етносу — одне з пріоритетних завдань української держави. Ак­туальність завдання зумовлена тим, що етнічне населення України дуже різноманітне, і досягнення національної згоди ви­ступає однією з гарантій суверенності, незалежності держави.

Розглядаючи питання про соціально-етнічну структуру насе­лення, необхідно відзначити, що Україна — друга за чисельністю населення (після Росії) в Східній Європі. Її населення складає близько 42 млн Окрім українців, яких майже 73 % населення, на території України живе значна частина східнослов’янських наро­дів (росіяни, білоруси), євреї, західні та південні слов’яни (поля­ки, чехи, словаки, болгари). З інших етнічних груп найбільш чис­ленні романомовні народи (молдавани, румуни), греки, пред­ставники угро-фінської (угорці, естонці) та алтайської (татари, гагаузи) мовних сімей. За даними Всесоюзного перепису насе­лення 1989 року, в Україні налічувалося 72,6 % українців, 21,6 % росіян, 0,9 % євреїв, 0,8 % білорусів, 0,6 % молдаван, по 0,4 % поляків і болгар, 2,8 % — представники інших національностей. Українці порівняно рівномірно розселені по всій території, за ви­нятком Криму та деяких промислових районів Півдня і Сходу. В більшості областей і міст українці складають близько 70 % і 90 % сільського населення. Тільки в Криму серед сільських жи­телів українці не перевищують 25 %. В Україні проживають представники більш 80 національностей. З початку XVII ст. чи­сельність українського населення збільшилася з 5740 тис. до 50 млн, тобто майже у 8 разів. Тільки в 60-х роках Україна за чи­сельністю населення зрівнялася з довоєнними роками — 42,1 млн мешканців, а на початок 90-х років на жаль учені-герентологи США ставлять за мету спільно з ученими України довести насе­лення до 25 млн у 2025 році.

Аналізуючи соціально-етнічну структуру суспільства на етапі утвердження державності України, слід враховувати мовну ситу­ацію і розробку тих основних принципів, що сприяли б гармоні­зації суспільства України. Невикористані можливості в реалізації мовної політики, деформації в ході її здійснення, порушення норм демократії, ослаблення уваги до розвитку національних культур і мов призвели до звуження сфер застосування націона­льних мов. Суспільні процеси розвитку, відродження національ­ної гідності викликали необхідність державного захисту націона­льних мов. 28 жовтня 1989 р. прийнято Закон про мови України, що надає статус державної мови українській і забезпечує вільний розвиток мов усіх інших національностей, які живуть на терито­рії України. Українською мовою вільно володіє 40 млн мешканців, або 78 % населення. Чисельність українців, які вважають її рід­ною мову своєї національності, складає 32,8 млн. Крім того, бли­зько 4 млн.

Важливо підкреслити, що система заходів, здійснюваних в межах Закону про мови України, покликана сприяти оздоровлен­ню взаємозв 'язків між людьми і поновленню української націона­льної культури. Адже мова є не тільки системою знаків, а також і формою життя, в якій люди, що говорять на такій мові, здобули свій спосіб існування, свій спосіб життя. Але адміністративними заходами гармонізувати мовні процеси неможливо. Вирішення проблеми лежить значно глибше і, певно, залежить від згуртова­ності людей різних національностей, від їх участі в процесі ство­рення державності України. Прогрес культури будь-якої нації ба­гато в чому зумовлений розвитком її мови. Широкі маси населення України залучаються до культури свого та інших на­родів і беруть участь в її розвитку, насамперед, через рідну мову. Національне гноблення найбільш ясно, гостріше і болісніше від­чувається в гонінні на рідну мову.

Право населення одержувати освіту на рідній мові забезпечу­ється створенням за рахунок держави та органів самоврядуван­ня необхідних шкіл. Кожний громадянин має право розмовляти рідною мовою. Народ України, звичайно, потребував знання міжнаціональної мови і в минулому виявляв прагнення оволодіти російською мовою. Але у широких мас це прагнення згасало че­рез утиски їх рідної мови і примусового насадження у вигляді державної російської мови. Невірним є розуміння інтернаціоналі­зму, коли, наприклад, мовну політику зводять лише до підтримки мови міжнаціонального спілкування, а про національну мову за­мовчують. Але не можна впадати і в іншу крайність — насильни­цьке насадження української мови на території України, де насе­лення багатонаціональне. Діалектика така, що справжню двомовність можна утвердити на базі вільного вживання мов, лише на базі відсутності привілеїв для будь-якої мови. Це не за­безпечено практично, і суспільство України зустрілося з серйоз­ними явищами, що затьмарюють національну ситуацію в ряді ре­гіонів.

Розглядаючи етнічні процеси в Україні, необхідно відзначити, що з початку 90-х років відбуваються помітні зрушення в забез­печенні розвитку культури інших народів, які живуть в Україні. Відкрито сотні факультативів вивчення болгарської, грецької, єв­рейської (ідиш і іврит), польської, кримсько-татарської та інших мов. Друкуються словники і розмовники: чесько-український, болгарсько-український, грецько-український, польсько-україн­ський та ін. В Києві відкрито Республіканське польське культур­но-просвітницьке товариство з п’ятьма секціями і п’ятьма облас­ними відділеннями. Діє Республіканське суспільство єврейської культури з філіями в Одесі і Чернівцях. Товариство грецької культури існує в Маріуполі, грецький клуб — в Одесі. Створено Закарпатське товариство угорської культури, Республіканський центр тюркомовних народів, Товариство молдавсько-румунської культури (Чернівці), Українське республіканське товариство по­літичної та культурної освіти «Відродження» (для німців), Това­риство культури для вірмен, караїмського і кримчаківського на­селення (Сімферополь). Всупереч непродуманим заявам україн­ських націоналістів, які прагнуть «вигнати» російську мову із вживання, російська мова продовжує залишатися мовою міжна­ціонального спілкування в Україні. Президент України поряд з програмою соціально-економічного розвитку приділив велику увагу мовній проблемі, заявивши, що доцільно внести зміни в ді­юче законодавство з метою надання російській мові статусу офіційної при збереженні за українською мовою її державності. Треба вертати борги українській культурі і водночас створювати найсприятливіші умови для вільного розвитку національних культур всіх народів, які живуть на території України, консоліду­вати, а не роз’єднувати суспільство. Адже в Україні не менше 20 мільйонів (якщо не більше) населення говорить російською мовою. Російська мова дозволяє українцям вільно спілкуватися з народами світу, тому що російська мова офіційно визнана мовою ООН.