Структура влади. Суб’єкт, об’єкт

Основними компонентами влади є суб’єкт, об’єкт, за­соби і процес, що приводять в дію всі елементи влади. Суб’єкт влади втілює її активний, спрямовуючий початок. Суб’єктом влади може бути окрема людина, організація, спільність людей (народ), або навіть світова співдружність, об’єднана в Організа­цію Об’єднаних Націй.

Суб’єкт влади має ряд якостей: бажання владарювати, волю до влади, що проявляється в примусі до покори та ін., створює умови для виникнення і функціонування владних відносин. Бі­льшість людей не відчували психологічного задоволення від во­лодіння владою і влада сама по собі для них не є цінністю. Багато хто взагалі бажав би ухилитися від керівних посад і зв’язаних з ними психологічної і соціальної відповідальності, якби влада не відкривала широкі можливості для володіння різними благами: високі прибутки, престиж, вигідні зв’язки, привілеї, пільги тощо. Для них прагнення до влади служить лише засобом досягнення їх мети. Окрім бажання керувати і готовності брати на себе відпові­дальність, суб’єкт влади має володіти знаннями, умінням знахо­дити вихід із складних ситуацій, тобто бути компетентним, зна­ти суть справи, становище і настрої підлеглих, уміти викори­стовувати засоби владних відносин, мати авторитет у людей. Звичайно ж, в реальному житті, володіючи владою, імущі в різній ступіні наділені такими якостями. Адже влада — це можливість наказувати в умовах, коли той, кому наказують, зобов’язаний підкорятися.

Соціолог Ганс Моргентау визначає владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю і діями інших людей. Бертран Рассел відмічає, що влада — це виробництво певних результатів у здійсненні намірів. Роберт Даль вважає, що влада — це конт­роль за поведінкою однієї частини з боку іншої. Однією з найпо­ширеніших концепцій влади є реляціоністська, що передбачає владу як міжособові відносини, які дають можливість одному ін­дивіду змінювати поведінку іншого.

Аналіз елементів і відносин влади показує, що суб’єкти полі­тичної влади мають складний багаторівневий характер: її перши­ми діючими особами є індивіди, вторинними — політичні органі­зації, партії, суспільні об’єднання, суб’єкти найвищого рівня, що безпосередньо представляють у владних структурах і відносинах різні суспільні об’єднання, а весь народ — політичні еліти і лідери. Зв’язок між рівнями може порушуватись. Так, лідери нерідко відриваються від мас і навіть від політичних партій і політичних рухів, що сприяли їх приходу до влади. У відноси- нах влади відображенням першорядності ролі суб’єкта є широко розповсюджене ототожнення влади з її носіями. Так говорять про рішення влади, про її дії тощо, розуміючи під владою органи управління.

Чи завжди, насамперед, влада дає можливість вирішення конф­ліктних ситуацій при розподілі благ? В багатьох випадках влада ви­рішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. I той, хто здійснює владу, може в певній мірі та­кож брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що роз­поділ благ складає найважливіший елемент влади.

Об 'єкт, виконавець влади — другий, важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підко­рення об’єкта, виконавця наказами, розпорядженнями тощо. Влада — завжди двобічна, асиметрична, з переважанням волі во­лодаря, взаємодії суб’єкта і об’єкта. Якщо ж відсутня підкоре- ність, то нема і влади, хоча суб’єкт, який прагне до влади, має яс­краво виражену волю, бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об’єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір — загинути, але не підко­ритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).

У сучасному світі в широко використовуваних акціях грома­дянської непокори як засобу ненасильної боротьби знайшла відо­браження усвідомлена залежність влади від покірності населен­ня. Саме на початку 50-х років ХХ ст. широкі масові кампанії непокори колоніальним британським властям принесли Індії не­залежність.

2.