Структура воєнної політики

Структуру воєнної політики складають, по-перше, суб’єкти воєнної політики; по-друге, мета воєнної політики; по- третє, об’єкти воєнної політики; по-четверте, засоби досягнення воєнно-політичної мети і, нарешті, умови, в яких здійснюється воєнно-політична діяльність.

Суб’єктами воєнної політики виступають держави та їх об’єднання, нації, класи, соціальні групи і створювані ними ін­ститути. У сучасному суспільстві практично будь-яка соціальна верства має специфічні риси, своє бачення проблеми, досягнення своєї мети засобами збройного насильства, і створення спеціаль­них інститутів. Таке становище — реальний фактор для більшос­ті держав, що розвиваються, в яких ті або інші національні, кла­сові, релігійні та інші групи мають свої збройні формування і зі зброєю відстоюють власні інтереси. Єдино прийнятним і закон­ним суб’єктом воєнної політики визнається держава.

Проблема вироблення воєнно-політичної мети — виняткове право військово-політичного керівництва країни. Ця мета відо­бражає докорінні інтереси самої країни і сил, що правлять у дер­жаві. На основі мети воєнної політики визначаються і її об’єкти, якими виступають групи або окремі держави, нації, класи, соціа­льні верстви і створювані ними інститути збройного насильства всередині країни і на міжнародній арені. Засобами досягнення воєнно-політичної мети виступає збройне насильство, ядро яко- го — збройні сили. Армія — безпосередній об’єкт воєнної полі­тики. Армія визначає можливості держави по захисту країни і до­сягнення воєнно-політичної мети на міжнародній арені. Один з воєнних теоретиків Генріх Жоміні писав, що уряд, який, під яким би не було приводом, залишає в зневазі свою армію, заслуговує засудження, тому, що тим самим готує приниження своїй країні і своїм військам замість того, щоб, діючи протилежно, підготувати їх успіх.

Визначаючи характер впливу воєнної політики держави на си­стему міжнародних військово-політичних відносин, можна кла­сифікувати особисті види воєнної політики.

Сучасні держави вдаються до різноманітності воєнної політики.

По-перше, один з видів воєнної політики держави — авантю­ристична, агресивна. Така політика характерна для держав, де політична влада захоплена найреакційнішими або ультрареволю- ційними колами національної буржуазії, що переслідують реак­ційну мету, або не відповідає реальним можливостям держави в системі міждержавних відносин на глобальному або регіональ­ному рівні, або відверто спрямована проти об’єктивних законо­мірностей суспільного розвитку. Для реалізації такої політики допускається використання таких засобів, форм і методів ведення війни, що суперечать звичайним нормам, приводять до колосаль­них втрат, не забезпечують можливості досягнення політичної мети (типова воєнна політика фашистської Німеччини періоду другої світової війни).

По-друге, агресивна воєнна політика. Агресія — пряме або побічне застосування збройної сили однією державою проти по­літичної незалежності або територіальної цілісності іншої. Аг­ресія — напад, який здійснює яка-небудь держава першою, хара­ктеризується ініціативою, наміром або агресивністю. Агре­сивна воєнна політика притаманна сучасним державам, де прав­лячі кола допускають досягнення певної мети за рахунок обме­ження інтересів інших держав. Прагнення одних держав немину­че зустрічається з протидією інших. Реалізація агресивної воєнної політики допускає опору на воєнну силу та її викорис­тання у найбільш крайніх формах.

По-третє, непослідовна воєнна політика. Така політика прита­манна більшості сучасних держав, що розвиваються, прагнуть, з одного боку, до досягнення інтересів панівної національної бур­жуазії, реалізація яких в тому або іншому випадку допускає збройне насильство, а з іншого — змушені брати до уваги об’єктивне становище системи міжнародних воєнно-політичних відносин.

По-четверте, реалістична воєнна політика. Така воєнна полі­тика властива державам, в основі інтересів яких лежить об’є­ктивне врахування реального становища воєнно-політичної об­становки у світі та регіоні, рівень розвитку засобів збройного на­сильства, місця та ролі держави у системі міжнародних відносин і співвідношення сил в ній. Реалістична воєнна політика допускає рішення політичних завдань здебільшого мирними засобами, відмову від воєнної конфронтації. Можна однозначно стверджу­вати, що реалістичну воєнну політику в сучасних умовах прово­дять більшість розвинених європейських держав.

По-п’яте, послідовно миролюбна воєнна (оборонна) політика. Це політика держав, де передбачається застосування засобів збройного насильства винятково у період агресії ззовні. Таку во­єнну політику реалізують традиційно нейтральні держави — Швеція, Швейцарія.