<<
>>

Поняття воєнна політика

Що таке воєнна політика? Воєнна політика — частина загальної політики певних соціальних сил і спеціально створених ними інститутів влади, що спрямована на підготовку і викорис­тання (навмисне або вимушене, військове або невійськове) засо­бів збройного насильства для досягнення тих чи інших класових, національних або загальнолюдських інтересів, поставленої мети; для ведення війни або протидії їй.

На рубежі ХУІІІ—ХІХ ст. во­єнна політика виділилася у відносно самостійну галузь діяльнос­ті. Воєнна політика — сукупність принципів, мети і завдань державної діяльності, законодавчо закріплених у формі актів і рішень уряду, з визначення змісту заходів уряду та його органів, спрямованих на забезпечення воєнної безпеки країни. Спочатку керівництво війною і воєнною справою іменувалося стратегією (великою стратегією), політичною стратегією, а пізніше утвер­дилося сучасне поняття — воєнна політика. Субординацію і ко­ординацію понять вдало визначив німецький воєнний теоретик Адам Генріх Дітрих Бюлов. Розкриваючи суть воєнної політики як великої стратегії, відзначав, що політична стратегія нале­жить до воєнної тому, що воєнна стратегія є найвища. Вперше розкрив складну діалектику перетворення воєнної стратегії у во­єнну політику один з видатних теоретиків Карл Клаузевіц. У праці «Про війну» відзначав, що стратегія «межує з політикою і державознавством або, вірніше,... сама стає і тим й іншим». Ві­домий російський воєнний теоретик Георгій Леєр визнав необ­хідним підвести під воєнно-політичну діяльність серйозну науко­ву основу, відзначаючи, що політичні умови щодо ведення воєнних дій, коротше кажучи, того зв’язку, що існує між війною і політикою, і мають скласти завдання саме воєнної політики.

Сучасні погляди на проблему воєнної політики досить чітко сформулював англійський воєнний теоретик Ернст Кінгстон- Макклорі: «Національна політика — це вершина трикутника, ос­новою якого служать економічна політика, зовнішня політика і воєнна політика в їх сукупності.

Стратегія досить суттєво впли­ває на всі три види політики і, насамперед, зазнає впливу з їхньо­го боку. Отже, воєнна політика — це діяльність соціальних сил і спеціально створених ними владних інститутів, що виникла на стику загальнодержавної політики і воєнної стратегії, спрямо­вана на формування і використання засобів збройного насильст­ва для ведення війни або протидії їй, а також для досягнення ті­єї чи іншої національної або загальнолюдської мети.

З позицій міждержавних відносин воєнна політика диферен­ціюється на ряд структурних напрямків залежно від соціального характеру взаємодіючих країн, а також від своєрідності тих або інших регіонів світу. З початку ХХ ст. в економічно розвинених державах і в СРСР воєнна політика мала характер конфронтацій. Це тривало доти, поки активно не виявилися істотні процеси, що відбуваються в світі, глибокі зрушення в середовищі світових со­ціальних систем, навальне наростання грізних глобальних небез­пек і, насамперед, світової ядерної катастрофи. Глибока, всебічна криза, що відбулася в 60—70-х роках, викликала потребу пошуку принципово інших підходів до воєнної політики. На зміну полі­тиці жорсткого воєнного протистояння приходить воєнна політи­ка неконфронтаційного спрямування, покликана відвертати вій­ни. Воєнна політика держав, що об’єднувалися в «соціалі­стичну», «братерську» співдружність, спрямовувалася на забез­печення їх колективної і національної безпеки. Але в здійсненні воєнної політики виявилося і чимало слабких місць. Не вдалося розповсюдити воєнно-політичну інтеграцію на всі країни, що входять в співдружність, подолати її односторонність, надмірне домінування в ній і по формі, і по суті інтересів Радянського Со­юзу, що було схоже на диктат або пряме збройне втручання у внутрішні справи держав співдружності.

З країнами так званого третього світу воєнна політика допу­скала надання воєнної допомоги і підтримки в найрізноманітні­ших формах (аж до участі радянських військ у бойових діях). Згодом це стало для СРСР широкомасштабним і непосильним вантажем. Виявилися серйозні прорахунки і невиправдані кроки. Залученість СРСР в справи «третього світу» стала явно не по ко­штах (так, на початку 90-х років неповернений Радянському Со­юзу борг перевищив 85 млрд карбованців), назріла необхідність радикальних змін, більш повного врахування національних і за­гальнолюдських інтересів різних сторін.

<< | >>
Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Поняття воєнна політика:

  1. 1. Воєнна політика держави: суть, структура. Воєнна доктрина України
  2. 81. Поняття політики
  3. Поняття суб’єкти політики
  4. Воєнна доктрина держави
  5. 1.4.2. Ґендерна політика та політика стосовно жінок: визначення та співідношення
  6. 3.1.2. Проблеми інституціонального оформлення державної політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні
  7. ВОЄННА ПОЛІТИКА: ДЕРЖАВА ТА АРМІЯ
  8. 2.2. Конституційні засади реалізації державної політики стосовно жінок в Україні та формування ґендерної політики
  9. Предмет та метод науки про політику Що таке наука про політику?
  10. 2 Фіскальна політика інакше називається бюджетно-податковою політикою і являє собою заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та на виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни:
  11. 3.1. Суб’єкти державного управління процесами реалізації державної політики стосовно жінок і ґендерної політики в Україні
  12. Війна — породження політики та її метод для досяг­нення певної економічної, соціальної, воєнної та іншої мети.
  13. Наукові підходи до визначення політики
  14. Функції воєнної політики
  15. Політика як суспільне явище
  16. Взаємодія моралі і політики
  17. Основні засади аналізу державної політики
  18. Що ж таке політика?
  19. Професійний політик
  20. Гуманізація політики