Основні засади аналізу державної політики

Найбільш важливим і значущим видом політики є державна. Єдиного визначення поняття державної політики немає. П. Браун у «Посібнику з аналізу державної політики» наводить кілька трак­тувань цього поняття, якими широко послуговуються вчені до­слідники.

Наведемо визначення деяких українських учених. В. Романов, О. Рудік і Т. Брус визначають державну політику як відносно стабільну, організовану та цілеспрямовану діяльність уряду щодо певної проблеми, яка здійснюється ним безпосередньо чи опосе­редковано й впливає на життя суспільства. В. Шахов уважає, що «призначення й завдання державної політики полягає насамперед у тому, щоб знайти, визначити та відповідним чином сформулю­вати таку мету, яка була б здатна об’єднати суспільство, знайти засоби й розробити механізм її досягнення». О. Валевський про­понує чітке й зрозуміле визначення: державна політика — це такі дії органів державної влади з вирішення проблем, які найоптимальніше сприяють реалізації інтересів суспільства. Водночас воно потребує певних коментарів.

Підкреслюється активний, «дієвий» характер державної полі­тики. Навряд чи можна погодитися з тим, що «утримання від дії» є домінантною характеристикою державної життєдіяльності.

До державної політики пропонується відносити не всю діяль­ність органів державної влади. Слід чітко розмежувати керівну (адміністративну) діяльність державних органів і власне політи­ку, оскільки керівна діяльність є інструментальною складовою здійснення певної політики.

Під державною політикою розуміють діяльність, спрямовану на розв’язання проблем суспільного розвитку. Отже, державній політиці передує аналітична робота з визначення певної пробле­ми (соціальної, економічної, етнічної, демографічної тощо), яка потребує втручання державних органів.

Вислів «вирішення проблем» націлює на необхідність з’ясу­вання всього комплексу питань, пов’язаних з реалізацією прий­нятих рішень, пошуком відповідних важелів для здійснення полі­тики з найменшими витратами.

Словосполучення «найбільш оптимально сприяють реалізації інтересів суспільства» є дискусійною частиною запропонованого визначення, фактично вона поєднує три складники, а саме:

а) у сучасному динамічному суспільстві навряд чи можна сформулювати й належним чином здійснити державну політику, позбавлену певних (іноді доволі значних) витрат, втрат або яка не зачіпала б інтереси чи цінності певних соціальних прошарків чи окремих груп. «Найбільш оптимально» вказує на те, що творці державної політики мають дотримуватися складного балансу різ­номанітних чинників у процесі визначення стратегії дій держав­них органів влади та її практичній реалізації;

б) будь-яка політика є «реалізацією інтересів», сформованих у контексті певних цінностей і потреб. Державна влада володіє без­заперечним правом авторитарно пропонувати суспільству цінності та примушувати визнавати їх як соціальні норми, однак інтереси, які реалізує державна політика, мають бути ідентичні інтересам суспільства. Тільки тоді може бути виконана конституційна вимо­га про те, що «ніхто не може узурпувати державну владу».

З цього приводу С. Рябов зазначав: «Владою слід визнавати лише таке примушування й підпорядкування, таке обмеження свободи, яке твориться від імені інтересів усього суспільства».

Постає питання — чи не є моралізаторством уважати держав­ною політикою лише такі дії влади, що здійснюються в «інтере­сах всього суспільства»? Адже маємо чимало прикладів, коли від рішень, які приймали як центральні, так і місцеві органи держав­ної влади, вигравали окремі групи чи навіть окремі особи, тоді як суспільство частіше за все програвало.

Наявність так званого адміністративного ресурсу — безпосе­редня ознака того, що діяльність державних органів влади далеко не завжди здійснюється в інтересах усього суспільства.

Широке неправове й антиморальне застосування адміністра­тивного ресурсу — ознака деградації системи державної політи­ки. Його експансія на більшість суспільних сфер унеможливлює проведення цілісної державної політики, оскільки рішення ухва­люються з метою задоволення особистих чи корпоративних інте­ресів. Незважаючи на те, що така політика здійснює державними органами, власне «державною» відповідно до конституційного розуміння цього терміну її вважати не можна, оскільки вона шкодить інтересам усього суспільства.

Під час вироблення та реалізації державної політики важливо враховувати такі основні чинники:

— конкретно-історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;

— рівень участі чи відчуження населення від влади й держав­но-суспільних справ;

— ментальні харарктеристики, рівень розвитку політичної та правової свідомості різних етнонаціональних груп;

— етносоціальний й демографічний чинники суспільного роз­витку;

— відповідність політичних ідеалів і завдань історичній тра­диції, політичним цінностям суспільства, принципам гуманізму, соціальної справедливості, загальнолюдської моралі;

— міжнародну ситуацію, ставлення до своєї країни світової громадськості.

Під час аналізу політики слід ураховувати, що вона може бути й мистецтвом.

Політика як мистецтво — це додатковий емоційно-вольовий компонент розуміння політики, який відбиває особистісні риси, культуру, стиль, професійне покликання політичного діяча, ефек­тивність його діяльності загалом.

Як свідчить історична практика, політика як мистецтво зале­жить не тільки від об’єктивних, а й суб’єктивних обставин, які неможливо логічно проаналізувати. Це потребує постійної готов­ності творчо мислити й відповідально ставитися до політичної діяльності. У жодному разі не можна абсолютизувати значення минулого досвіду, раніше відомих і перевірених схем політичної поведінки, звичних прийомів вирішення проблем. Як зазнав

3. Фрейд, «у політиці необхідно діяти одразу і правильно, тут не­має можливості перевірити гіпотезу, поставити питання, щоб по­вернутися до нього пізніше і т. п. Якщо проблему встановлено, мету визначено — треба діяти».

Таким чином, політичне мистецтво означає поєднання раціо­нальних, інтелектуальних та інтуїтивних (підсвідомих) чинників і почуттів людини. У цьому синтезі за певних умов й обставин може виникнути харизма (дар Божий), а саме: здатність політика викликати довіру людей до себе, яка може перерости навіть у мі­стичне поклоніння.

При цьому важливо пам’ятати: мистецтво політичної бороть­би, політичного компромісу, політичного впливу, прийняття рі­шень як і мистецтво здійснення всіх інших форм політичної діяль­ності не повинно домінувати над теоретико-раціональними заса­дами політики. Нічим необмежена політика, якій штучно прище­плюються «мистецькі» ознаки — це великий ризик виродження справжньої політики в брудне політиканство, панування особис­тих амбіцій і властолюбства.

Саме тому мистецтво політика полягає в складному комбіну­ванні, узгодженні різноманітних рис і характеристик політики, її людських, матеріальних і духовних ресурсів, умінні не впадати в крайнощі та не абсолютизувати окремі аспекти політичного життя.

Урахування цих факторів дає змогу зменшити вірогідність до­пущення політичних помилок, мінімізувати дії політичних суб’єктів, які не відповідають суспільним цілям, мають несподі­ваний та непередбачуваний характер, що спростовує початковий задум і може призвести до протилежних результатів.

Резюме за змістом теми: політика є багатогранним, ін­клюзивним явищем, яке активно «вторгається» в інші суспільні сфери та стає основою розвитку сучасного суспільства. Розумін­ня сутності політичного життя, специфіки політичних процесів, багатоманітності політичних відносин перетворюється на один з найважливіших напрямків підготовки сучасного фахівця. Держа­вотворчий процес в Україні вимагає активної участі громадян у політиці, посилення демократичної спрямованості політичних перетворень, створення дієвих механізмів більш широкого залу­чення молоді до політичної практики. Проте це можливе лише за наявності відповідної теоретичної бази, на формування якої спрямована політологія як наука й навчальна дисципліна.

Терміни та поняття до теми: політика, структура політики, функції політики, форми політики, види політики, напрямки по­літики, мета політики, задачі політики, суб’єкти та об'єкти політики, гуманістична політика, демократична політика, види та напрямки політики.

Запитання.Завдання

1. Які основні концепції політики існують у сучасній політич­ній науці? У чому полягає їх незбіг або співпадіння?

2. Чому інтереси та потреби соціальних груп є основою полі­тики й політичних відносин суспільства?

3. Кого вважають суб’єктом, а кого об’єктом політики?

4. Яку структуру має політики? Охарактеризуйте її основні елементи.

5. Які функції виконує політика в суспільстві? Які з них харак­терні або не характерні для України?

6. Охарактеризуйте види та напрямки політики.

7. Яка з позицій, на ваш погляд, більш точно виявляє причини виникнення політики:

а) корені політики — у егоїстичній, тваринній природі людини;

б) виникнення політики є наслідком вродженої глухості лю­дини;

в) політика — результат поділу суспільства;

г) сформуйте власний погляд?

8. Яке з тверджень ближче до істини:

а) політика — це мистецтво управління людьми (Платон);

б) політика є «найголовнішою з усіх наук і мистецтв» (Арісто- тель);

в) «політика може бути визнана як мистецтво й практика за­безпечення групових цілей, яке досягається шляхом подолання супротиву інших груп» (сучасний американський політолог К.

г) сформулюйте власний погляд.

Теми рефератів

1. Наукові та буденні уявлення про політику: характерні озна­ки й відмінності.

2. Специфіка масової поведінки в політиці.

3. Раціональне та ірраціональне в політиці. Політичні помил­ки.

4. Співвідношення цілей і засобів у політиці.

5. Чому політику називають «брудною справою»?

6. Призначення й спрямування державної політики в Україні.

7. Особливості політики в сучасній Україні.

Література

Брегеда А. Ю. Основи політології. — K.: КНЕУ, 2000. — 312 с.

Погорелый Д. Е. Политология. Кредитно-модульный курс. — Poc- тов-на-Дону: Феникс, 2007. — 413 с.

Політологія І За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. — K.: Акаде­мія, 2010. — 528 с.

Политология: учебник І А. Ю. Мельвиль [и др.] — M.: Проспект, 2009. —624 с.

Политология в схемах и комментариях І Под ред. А. С. Typeaeea_t А. Е. Хренова. — Изд. дом «Питер», 2005. — 300 с.

Політологічний енциклопедичний словник. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.

Прибутъко П. С. Політологія. — К., 2008. — 171 с.

Сучасна українська політика: 36. наук, праць Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Kypaca. — K., 1999—2009.

Рудич Ф. М. Політологія. — K.: Либідь, 2005. — 480 с.

Шляхтун Π. П. Політологія. — K.: Либідь, 2005. — 576 с.