Людина як суб’єкт політики, основні параметри її політичної діяльності

У демократичному суспільстві політика здійснюється людьми для людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб’єкта політики має вагоме значення.

Політична діяльність індивідів може здійснюватись як полі­тична участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне функціонування.

Політичне функціонування — це забезпечення участі полі­тичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

Така участь має кілька конкретних форм утілення (наприклад, професійна політична діяльність, апаратна робота, керівництво громадськими об’єднаннями тощо). Соціолог X. Макклоскі (США) визначає політичну участь як «добровільну діяльність, завдяки якій члени суспільства беруть участь у виборі правителів і прямо чи опосередковано у формуванні державної політики». Завдяки політичній участі, по-перше, створюються умови для якнайпов­нішого розкриття потенціалу особи, що є необхідною передумо­вою ефективного розв’язання суспільних завдань. По-друге, по­літична участь сприяє встановленню тісного взаємозв’язку полі­тичних інституцій з громадянським суспільством, контролю за діяльністю політико-управлінських структур з боку народу.

Об’єктивні характеристики політичної діяльності та суб’єк­тивне сприйняття політики людиною, індивідуальне розуміння власної ролі в ній є підставою для вирізнення кількох типів і рів­нів участі. До типів відносяться:

— реакція (позитивна чи негативна) на імпульси, що надходять із політичної системи чи з її інституцій, не пов’язана з необхідніс­тю високої активності людини; епізодична участь у політиці;

— діяльність, пов’язана з делегуванням повноважень, насамперед участь у виборах (місцевих чи державного рівня), референдумах;

— участь у діяльності політичних і громадських організацій: партій, груп тиску, профспілок, молодіжних політичних об’єд­нань тощо;

— виконання політичних функцій у межах державних інсти­туцій, зокрема взаємодія із засобами масової інформації;

— професійна, керівна політико-ідеологічна діяльність;

— участь у позаінституціональних політичних рухах і акціях, спрямованих на докорінну перебудову існуючої політичної системи.

Наведені вище типи не є рівнозначними ні в кількісному, ні в якіс­ному значеннях. Деякі з них представлені поодинокими акціями, ін­ші добре розвинуті й значно впливають на перебіг подій.

Рівні участі в політиці можуть бути побудовані таким чином:

— рядовий член суспільства, громадянин з мінімальним полі­тичним впливом (аж до аполітичності), який має статус об’єкта політики;

— громадянин, який є членом громадської організації, суспіль­ного руху або кількох організацій, опосередковано залучених до сфери політичної практики (рішень, дій), якщо це випливає з йо­го ролі як рядового члена організації, його організаційного та ідейного зв’язку з усією організацією, рухом;

— громадянин, який є членом організації, що має яскраво вира­жений політичний характер (приміром, політичної партії), цілеспря­мовано та за власною волею залучений до політичного життя (сту­пінь участі окреслюється співвідношенням між можливостями ор­ганізації та конкретною роллю, яку людина в ній відіграє);

— громадський (політичний) діяч;

— професійний політик, для якого спеціальністю й водночас джерелом існування, головним заняттям і навіть змістом життя є політична діяльність;

— політичний лідер (організаційний, ідейний, формальний чи неформальний), що функціонує як вищий авторитет, остання ін­станція.

Такий розподіл людей є дещо умовним. Головним висновком є те, що перебування на кожному з «поверхів» залучення в полі­тику потребує від людей як різних політичних якостей, так і різ­ного ступеня підготовки.

Цікаву типологію політичної участі розробив соціолог Л. Міл- брет (США), запропонувавши своєрідну шкалу «підвищення» участі в політичних процесах:

— демонстрація плакатів і афіш, оформлення політичних стендів, епізодична участь у політичних дискусіях (навчальна діяльність);

— участь у політичних зборах чи мітингах, підтримка грошо­вими пожертвами, контакти з офіційними особами або політич­ними лідерами (проміжна діяльність);

— керівництво державними чи партійними закладами, забез­печення партійних фондів; участь у закритих або таких, що виро­бляють стратегію, засіданнях; постійна участь у проведенні полі­тичних кампаній і виборів (активна діяльність).

Розрізняють також індивідуальну й колективну, добровільну та примусову, активну й пасивну, традиційну й альтернативну, революційну та охоронну політичну участь.

Розмежування основних форм участі особи в політичному процесі, різні варіанти її типології мають вагоме значення для конкретного аналізу практики політичної соціалізації в певній країні (зокрема, в Україні), розуміння актуалізації внутрішньо- особистісного рівня процесу входження людини в політику.

Активне залучення особи до політичного процесу потребує пев­них передумов: матеріальних, соціально-культурних і політико- правових. Форму політичної участі особи зумовлюють політична система, соціальне середовище, політичні й неполітичні чинники процесу політичної соціалізації. Однак обмежуватися цим не мож­на. На діяльність конкретної особи в політиці, її політичну поведін­ку неминуче впливають індивідуальні характеристики — світогляд, інтелект, політична свідомість, політична культура, власні цілі, цін­ності, стереотипи, настанови, мотиви, інтереси й потреби. Крім то­го, політичну поведінку людини зумовлюють її психологічні та біо­логічні елементи (мислення, темперамент, воля, пам’ять, стан фізич­ного та психічного здоров’я, стать, вік тощо).

Нині простежується тенденція, пов’язана зі зростанням полі­тичної іммобільності, індиферентності людей, станом їхнього по­літичного відчуження чи аномії.

Політичне відчуження — це процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, що панують над людиною та пригнічують її.

Відчужуючись від політики, людина ставиться до неї як до ворожої сили. Політичне відчуження виявляється в безсиллі ін­дивіда впливати на перебіг політичних подій, відчутті ізоляції, сприйманні індивідом соціальних і політичних інститутів, уста­новлених ними норм як ворожих інтересам людини.

Відчуження може бути наслідком впливу об’єктивних умов по­літичного життя, політичної системи, політичного режиму. Воно пов’язане зі структурними відносинами панування й підпорядку­вання (підкорення), присвоєння та експлуатації, влади й контролю в суспільстві.

Сучасну політичну апатію можна розглядати й під кутом зору прагнення людини до самовідгородження від політики. Одним з чинників такого ставлення є обмеження, які влада накладає на свободу слова й вираз особистих поглядів або неправильне розу­міння індивідами свободи слова як можливості говорити, що зав­годно, а не як адекватної реакції влади на вимоги суспільства.

Існують й інші причини. На індивіда може впливати слабка політична активність інших членів суспільства. Він може нале­жати до групи, у якій політична апатія є позитивною моделлю поведінки. Суттєво позначається на політичній поведінці й осо­бисте відчуття індивіда, пов’язане з ефективністю реального впливу на політичний процес.

До проявів відчуження належать конформізм, соціальна апа­тія, абсентеїзм, відсутність інтересу до політичних знань, подій, відмова від виконання громадянських обов’язків як форма проте­сту проти політики, влади, її лідерів.

Високий рівень аномії характерний для періоду руйнування старих соціальних систем, їх прискореного заміщення новими моделями соціально-політичного та економічного облаштування. Неодмінною передумовою прогресивних змін щодо цього є зміни об’єктивних умов (матеріальних, соціально-культурних, політи- ко-правових) і зрушення у свідомості громадян, що можуть від­буватися поступово, спонтанно, а також під цілеспрямованим державним освітнім і виховним впливом.

Освічене громадянство, якому властиве почуття власної гід­ності, знання своїх прав та обов’язків, згода та вміння дотримува­тися обіцянок є обов’язковою умовою формування демократич­ного й заможного суспільства.

Резюме за змістом теми. Людина, особистість — це пер­винний суб’єкт політики, наділений здатністю брати участь у по­літичному житті, впливати на владу. Політична активність люди­ни, ступінь її участі в політичному житті, якість політичних дій значною мірою залежать від механізмів політичної соціалізації.

Терміни та поняття до теми: політична людина, політична особистість, політичні інтереси людини, політична соціалізація, функції політичної соціалізації, типи політичної соціалізації, ти­пи особистості за критерієм ставлення до політики, політична діяльність, політична участь, політичне функціонування.

Запитання.Завдання

1. Чим відрізняється політична участь від політичної соціалізації?

2. У чому, на вашу думку, полягають особливості політичної соціалізації за різних типів політичних режимів?

3. Як співвідносяться політична соціалізація й політичне від­чуження?

4. Визначте способи впливу політичної соціалізації на полі­тичне лідерство.

5. Завдяки чому людина може реалізуватись як суб’єкт полі­тики?

6. Обґрунтуйте та наповніть конкретним змістом поняття «людський вимір політики».

Теми рефератів

1. Особа як суб’єкт та об’єкт політики.

2. Особливості політичної соціалізації в сучасній Україні.

3. Способи формування демократичної культури особистості.

4. Подолання відчуження особистості від влади: теорія тп практика.

5. Дихотомія «людина — політика» у працях українських по­літичних теоретиків.

Література

Воронов І. О. Феномен влади: горизонти людського і політичного виміру. — К.: Генеза, 2005.

Пазенок В. Демократія і людина: теорія і українська дійсність // По­літика і час. — 2003. — № 2. — С. З—15.

Остапенко М. А. Політична культура суспільства: Навч. посібник. — K.: МАУП, 2008. —96 с.

Політика в особах. Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі: національний і регіональний контексти. — K.: Парламентське видавництво, 2008. — 350 с.

Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. — K.: Акаде­мія, 2001. — 528 с.

Политология: Учебник / А. Ю. Мельвиль [и др.]. — M.: Проспект, 2009. —624 с.

Политология в схемах и комментариях / Под ред. А. С. Тургаева, А. Е. Хренова. — Изд. дом «Питер», 2005. — 300 с.

Політологічний енциклопедичний словник. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.

Прибутько П. С. Політологія. — K., 2008. — 171 с.

Філософія політики: Підручник / В. П. Андрущенко та ін. — K.: Знання, 2003. —400 с.

Холод В. Політологія. — Суми, 2003.

Шарден Тейяр де. Феномен человека. — M., 2002.