Професійний політик

Поняття професійний політик, порядний політик, чесна політика і аналогічні їм відбивають суспільні вимоги до людей, що професійно займаються політичною діяльністю. Будучи одні­єю з модифікацій етичної науки, її прикладним варіантом, полі­тична етика покликана синтезувати вимоги політичної доцільно­сті та соціальної моральної, ціннісної значимості, відбити її в нормативних категоріях.

Позиція компетентного політичного діяча, що володіє профе­сійними якостями і знаннями, ґрунтується на знанні реальних процесів політичного життя, врахуванні суперечливості інтересів різноманітних соціальних сил. Суперечливість морального і по­літичного підходів зазнають на собі не всі зони політичного про­цесу. Мінімальний рівень моральної рефлексії містять, як прави­ло, суто професійні аспекти управлінської діяльності еліти або технологічні моменти здійснення громадянських обов’язків, що не вимагають від людини морального вибору. Особливо гостро такі суперечності виявляються тоді, коли виробляється політична позиція суб’єкта, співвідносяться мета та засоби її досягнення при прийнятті рішень. Показово, що, борючись за владу, демок­рати обіцяли населенню України зберегти їх інститути, захищати їх права і гідність, піклуватися про забезпеченість соціально. Але самі тоді ж піклувались більше про задоволення своїх власних ін­тересів і потреб, забувши про обіцянки народу. Чесний полі­тик — це, насамперед, компетентний у своїй справі фахівець. В іншому випадку залученість чесного політика в політичний про­цес — аморальна первісно.

Будучи самостійною системою понять, категорій, норм, прин­ципів, політична етика у вигляді підстави має повний комплекс наук про «політичну людину», політику, загальну і спеціальну психологію, теорію соціального управління.

Філософська концепція особи та її соціалізації, політична со­ціологія, політична психологія, соціоніка, загальна та нормативна етика, аксіологія, конфліктологія і консенсологія — такі наукові галузі знань формують методологічний арсенал політичної етики, змістовно визначають політичну культуру людини. Тому прихи­льність людей до моральних ідеалів у такій ситуації може повер­нутися дурною жертовністю, невиправданими вчинками, формою заохочення демагогів. Витримати необхідний баланс між полі­тичними та моральними критеріями надто непросто. I найчастіше це вдається людям, що мають безпосередній досвід різнобічної політичної участі з міцними моральними устоями. Не володіючі моральними принципами легко переступають через всі внутрішні

обмеження у використанні засобів для збереження або підвищен­ня свого владного статусу. Ті ж, хто не знайомий з важкістю по­літичної відповідальності за прийняті рішення, нерідко пуска­ються у відволікаючу критику влади, в несвідоме нагнітання пристрастей і емоцій.

Які ж нормативні положення визначають специфіку політич­ної етики, зумовлюють лінію поведінки політика? Визначаючи їх, відмітимо, що зміст таких положень, їх ієрархічний порядок, ак­туальність того або іншого з них, що застосовується як керівниц­тво до дії, визначається конкретним контекстом політичних по­дій, своєрідністю ситуації, з якою має справу політик. Практичне використання просторового арсеналу політичної етики залежить також від того статусу, який має той або інший політик, вико­нання ним в даний момент суспільно-політичної ролі. Політик у владі і політик в опозиції, політик, що переміг, і політик, що за­знав поразки, людина, яка пов’язала своє життя з політикою «се­рйозно і надовго», яка професійно самостверджується в політич­ній сфері діяльності, і політик «на годину», випадково винесений на бистрину політичного життя, — все це «різні політики», що використовують «інструментально» ті можливості політичної етики, що їм здаються більш прийнятними для реалізації своїх планів і устремлінь.