Роль моральних мотивів у політиці

Формулюючи деякі загальні положення політичної етики, її інваріантні вимоги, слід їх максимально враховувати. Які ж це вимоги? Що складає їх зміст? Політична наука в Україні ще не розробила належну систему вимог, не оформила їх норма­тивно.

В надрах політичної науки в Україні тільки почався процес первісного нагромадження цінностей політичної етики, її норм і етикетів, механізмів контролю за їх виконанням. I тим не менше, деякі відправні положення політичної етики досить очевидні. Се­ред них: відмова від монологічних відносин політики з суспільс­твом на користь діалогічної форми відносин. Така вимога відо­бражає загальну тенденцію еволюції суспільства від моновлади і моновласності, однопартійності та ідеологічної «однолінійності» до розподілу влади та визнання різних форм власності, до прин­ципу політичного плюралізму і «узаконення» ідеологічної, куль­турної різноманітності. Політична етика допускає розгляд нових суб’єктів суспільно-політичного життя як рівноправних, визнає правомочність тих систем моральних цінностей, що утворюють ядро професійних кодексів нових соціально-політичних сил.

Сучасна політична етика зобов’язана враховувати наявність у суспільстві складної диференційованої соціальної системи, на­повненої різноманітними спільностями, групами, об’єднаннями, розглядати їх як рівних партнерів політичного процесу, визнава­ти значимість їх інтересів та їх ціннісно-моральних систем.

Політичний лідер — особистість «відкритого типу». Діяч та­кого роду, що керується принципами демократії, орієнтується на забезпечення суспільної згоди, консенсусу, громадянського миру, вільно адаптується до інших соціальних ролей — легко може стати лідером державних, економічних, ділових, господарських процесів і взаємовідносин. Для самоутвердження і самореалізації політичний лідер зовсім не потребує режиму постійної неконст­руктивної конфронтації, тим більше в ситуаціях явно авантюрис­тичних, улюбленому «соціальному просторі» безвідповідальних політиканів. Досвід спільного життя людей протягом століття на­вчає, що найгостріші конфлікти можливо розв’язати за допомо­гою демократичних «правил гри», зокрема тих, що передбачають безумовну відмову від політичного насильства та диктаторських засобів, визнання суверенітету народу як вищого початку політи­ки, вирішення найбільш гострих питань більшістю зацікавлених людей і водночас терпимість у ставленні до меншості, обов’я­зкове врахування її думки, орієнтація на досягнення згоди будь- що, хоча, звичайно, не якою завгодно ціною, визнання рівнопра­вності співпрацюючих сторін, готовність до компромісів та умін­ня їх забезпечити.