Стратегія і тактика в політиці

Політичне керівництво соціальними спільностями і масами, що передбачає збір і опис емпіричної інформації, на базі якої визначаються розташування та співвідношення соціально- політичних сил, а також складається прогноз розвитку, що пе­редбачає ситуації і пропонує перегрупування сил, і становить стратегію та тактику політичної діяльності в політичному процесі.

Політична стратегія — визначення довготривалої мети, ши­рокої програми дій, повсякденних завдань, загальної довготрива­лої лінії політичної поведінки, основних напрямків діяльності, науково обґрунтованого розвитку реальних політичних подій і явищ тощо. Стратегія визначає і забезпечує основний напрямок політичної діяльності суб’єктів влади та політики. Її об’єктом є вироблення головної мети, програм на певному етапі політичної діяльності суб’єктів політики, шляхів та засобів їхнього досяг­нення.

Тактика — це частина стратегії, політична лінія суб’єктів по­літики на порівняно нетривалий період, це сукупність шляхів, форм, прийомів, методів та засобів реалізації політичних ідей і програм, досягнення головної мети й завдань стратегії. Полі­тична тактика випливає з політичної стратегії і підпорядковуєть­ся їй. Політична стратегія і політична тактика — складові полі­тичного керівництва, тісно взаємозв’язані між собою. Свобода вибору народом соціально-політичного ладу, деідеологізація міжнародних відносин, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, відмова від війни як засобу і методу вирішення політичних проблем, людський вимір політики та ін., — все це є характерним для сучасної політичної стратегії та політичної так­тики. Конструктивна політична стратегія передбачає і прогресив­ний політичний розвиток, конструктивний вибір засобів і методів її здійснення (мистецтво компромісів, договірні стосунки, попе­редження екстремальних ситуацій, зростання ролі права, здійс­нення превентивної (упереджувальної) дипломатичної діяльності, уникнення військових дій, урахування та звернення до громадсь­кої думки тощо).

Важливою ланкою у виробленні стратегії й тактики у політиці стає процес прийняття рішень, постановка мети й завдань. Їх підготовка пов’язана із з’ясуванням позицій та поглядів основ­них політичних сил країни, що пропонуються у вигляді альтерна­тив. Їх рівень — свідчення про потенціал політичних суб’єктів із правової точки зору покладає на них відповідальність за підгото­вку та реалізацію політичного рішення. Відомо, що ефективність так званої мітингової демократії не висока. Створюючи політич­ний настрій, мітингова демократія не вносить його у межі народ­них інтересів, що реалізуються, не створює необхідного політич­ного механізму для реалізації політичного настрою. Важливо у політичній діяльності чітко визначити ефективність та реалістич­ність рішень, уникаючи так званих закличних, що не є конкретно організованими, хоча існують гасла, розраховані на формування необхідних політичних орієнтирів у громадській свідомості.

Для організації політичної діяльності з реалізації певної мети та рішень особливе значення має вибір засобів. Відомий вираз: політика є мистецтво допустимого, мистецтво компромісів, має умовне ставлення до засобів реалізації стратегічних та та­ктичних рішень, тому що в політичному рішенні вибір засобів ві­діграє вирішальну роль, від цього залежить успіх. Тому-то мис­тецтво допустимого — це набір засобів, що відповідають стабільності обстановки, але це не екстремальний варіант, коли допустиме рішення оперативно змінюється, хоча й повинне йти у фарватері загальнолюдських уявлень. При такому підході й полі­тичний компроміс також має конкретний зміст, виступаючи у значенні можливого, але не завжди допустимого засобу.

Потрібно вміти політично маневрувати, визначати час, поле наступу і відступу, змінюючи тактику при переході від атак до оборони тощо. Політичний маневр розрахований на пізнання можливості утримати позиції, набувається в процесі реалізації ті­єї чи іншої політичної акції, необхідного потенціалу для реаліза­ції та досягнення мети. В раціонально організованій політичній діяльності маневр — постійне врахування ситуацій, що виника­ють, та вміння перерозподіляти політичні сили, тобто маневрува­ти, що характерне для дипломатичної діяльності, для тих полі­тичних сил, що намагаються не шляхом військових засобів, а шляхом урахування загальної обстановки, розстановки політич­них сил, перегруповувати їх і досягти політичним шляхом усу­нення антинародних режимів тощо. У політичній діяльності не­обхідно вміти наступати й відступати.

Політична стратегія наступу, як правило, передбачає прийняття політичними інститутами певних рішень про наступ. Чимале полі­тичне навантаження виконує і політичний відступ. Вчасно відсту­пити важливо для того, щоб, зберігши сили, набратися нової енергії, потім піти у наступ і досягти успіху тощо. У політичній стратегії й тактиці особливе місце займають ізоляція та нейтралізація опози­ційних сил. Ізоляція передбачає тимчасове припинення політичної діяльності опозиції. Нейтралізація передбачає також перевірку мо­жливої зміни інших політичних ресурсів, досягнення результатив­ності політичної діяльності. Отут-то має значення політичний конт­роль. Поняття «ситуація контролюється», поширене у політичній практиці, означає локалізацію сил, що має право контролю політич­ної поведінки об’єкта, стабільність стану, що находиться в центрі уваги. Запорукою ефективності політичної діяльності є організація каналів зворотного зв’язку з об’єктом політичної діяльності та ін. Змістом і метою стратегії і тактики є вплив на прийняття та здійс­нення політичних рішень у сфері політичного процесу.