Організація політичної діяльності

Одним із невід’ємних складових елементів демократії є організація політичної діяльності інститутів і окремих особис­тостей, що здійснюють владні чи політико-організаційні функ­ції.

На відміну від представницької демократії, представництво в політичній діяльності — одна з форм її організації. Основне дже­рело представницької політичної діяльності закладене у волеви­явленні народу, який у різних типах виборчої системи обирає своїх представників до державних структур, насамперед, до ор­ганів влади всіх рівнів, що поділяються на законодавчі, виконавчі і судові. У політичній діяльності в Україні найбільш професійне представництво в державних органах законодавчої влади закріп- лене за Верховною Радою, де політична участь здійснюється у формі розробки й прийняття законодавчих актів. Представництво у політичній діяльності на рівні законодавчих органів — специ­фічне. Специфічність полягає у відомих суперечностях між полі­тичними функціями членів парламенту, загальнонародного органу, і інтересами виборців, які обирають того або іншого парламентаря, який часто викликає у них незадоволення. Це закономірно тому, що відображає суперечності суспільного розвитку. Тим-то вища політична мудрість полягає в намаганні по можливості зняти су­перечності, розробити й прийняти такі закони, які б максимально враховували інтереси народу і населення певного виборчого окру­гу. Особлива відповідальність представників народу — депутатів Верховної Ради — полягає в тому, що Верховна Рада приймає ви­щі законодавчі, правові акти, що складають основу правового за­безпечення життєдіяльності всіх верств суспільства, а також вико­навчої та судової влади. Тому безпомилковість діяльності депу­татів — це оптимальне забезпечення життєдіяльності всіх владних структур і задоволення інтересів населення.

Важливою обставиною ефективного політичного представни­цтва в системі політичної діяльності є тимчасовий фактор реалі­зації інтересів народу. Загострене усвідомлення інтересів народу у період криз часто не враховує реальних можливостей матеріа­льного та духовного виробництва в країні. Виникає бажання за­довольнити їх будь-якою ціною, незважаючи на наявність ресур­сів. Такі суперечності викликають перебої в представницькій політичній діяльності. Широкі маси повністю пов’язують рівень життя народу, стан країни з рівнем управління, політичною дія­льністю державних і партійних структур. Ідеалом суспільства стає вдосконалення організації життєдіяльності. Та чимось дру­горядним для багатьох стає систематична, високоефективна тру­дова діяльність мільйонів громадян у сфері матеріального та ду­ховного виробництва. Це і вважається панацеєю від усіх лих вдосконалення політичної діяльності. Тому-то одним із факторів стабілізації політичної обстановки і є точне визначення можли­востей рівня ефективності політичної діяльності. Зрозуміло, що представництво в політичній діяльності на нижніх місцевих рів­нях політичної організації суспільства багато в чому за своїм значенням та ефективністю подібне до вищої державної політич­ної діяльності, хоча масштаби та обсяг інтересів обмежені.

Другою важливою формою політичної діяльності є партійна. У відповідності з Конституцією, в Україні функціонують понад 30 політичних партій. Характер політичної діяльності політичних партій, її організаційні форми повинні відповідати демократичним нормам політичного життя в Україні. Тому-то партійці працюють, керуючись не лише програмою та статутом політичної партії, але й правовими нормами, що лежать в основі життєдіяльності всього населення країни. Більш того, правові норми в Україні мають вер­ховенство над партійними. Власний зміст діяльності будь-якого політичного інституту може бути результатом лише волевиявлен­ня народу, що наділяє його владою через пряму участь у демокра­тичних виборах, організованих на основі загального, рівного і тає­много голосування.

Відомо, що політичні партії досягають влади різними методами і шляхами: парламентською та непарламентською формами. Якщо парламентська форма завоювання влади політичною партією — ознака високого розвитку демократії, то непарламентський шлях — шлях революційного або реакційного насильства. I парламентський, і непарламентскими шляхи завоювання влади приводять до того, що політична партія стає урядовою (тобто політичною партією, члени якої обираються народом на певні урядові пости). Тому диктатура політичної партії — це антидемократичне, антинародне явище.