<<
>>

Організація політичної діяльності

Одним із невід’ємних складових елементів демократії є організація політичної діяльності інститутів і окремих особис­тостей, що здійснюють владні чи політико-організаційні функ­ції.

В сучасних умовах політична діяльність виявляється в двох формах демократії: представницької, тобто парламентської, й безпосередньої.

На відміну від представницької демократії, представництво в політичній діяльності — одна з форм її організації. Основне дже­рело представницької політичної діяльності закладене у волеви­явленні народу, який у різних типах виборчої системи обирає своїх представників до державних структур, насамперед, до ор­ганів влади всіх рівнів, що поділяються на законодавчі, виконавчі і судові. У політичній діяльності в Україні найбільш професійне представництво в державних органах законодавчої влади закріп- лене за Верховною Радою, де політична участь здійснюється у формі розробки й прийняття законодавчих актів. Представництво у політичній діяльності на рівні законодавчих органів — специ­фічне. Специфічність полягає у відомих суперечностях між полі­тичними функціями членів парламенту, загальнонародного органу, і інтересами виборців, які обирають того або іншого парламентаря, який часто викликає у них незадоволення. Це закономірно тому, що відображає суперечності суспільного розвитку. Тим-то вища політична мудрість полягає в намаганні по можливості зняти су­перечності, розробити й прийняти такі закони, які б максимально враховували інтереси народу і населення певного виборчого окру­гу. Особлива відповідальність представників народу — депутатів Верховної Ради — полягає в тому, що Верховна Рада приймає ви­щі законодавчі, правові акти, що складають основу правового за­безпечення життєдіяльності всіх верств суспільства, а також вико­навчої та судової влади. Тому безпомилковість діяльності депу­татів — це оптимальне забезпечення життєдіяльності всіх владних структур і задоволення інтересів населення.

Важливою обставиною ефективного політичного представни­цтва в системі політичної діяльності є тимчасовий фактор реалі­зації інтересів народу. Загострене усвідомлення інтересів народу у період криз часто не враховує реальних можливостей матеріа­льного та духовного виробництва в країні. Виникає бажання за­довольнити їх будь-якою ціною, незважаючи на наявність ресур­сів. Такі суперечності викликають перебої в представницькій політичній діяльності. Широкі маси повністю пов’язують рівень життя народу, стан країни з рівнем управління, політичною дія­льністю державних і партійних структур. Ідеалом суспільства стає вдосконалення організації життєдіяльності. Та чимось дру­горядним для багатьох стає систематична, високоефективна тру­дова діяльність мільйонів громадян у сфері матеріального та ду­ховного виробництва. Це і вважається панацеєю від усіх лих вдосконалення політичної діяльності. Тому-то одним із факторів стабілізації політичної обстановки і є точне визначення можли­востей рівня ефективності політичної діяльності. Зрозуміло, що представництво в політичній діяльності на нижніх місцевих рів­нях політичної організації суспільства багато в чому за своїм значенням та ефективністю подібне до вищої державної політич­ної діяльності, хоча масштаби та обсяг інтересів обмежені.

Другою важливою формою політичної діяльності є партійна. У відповідності з Конституцією, в Україні функціонують понад 30 політичних партій. Характер політичної діяльності політичних партій, її організаційні форми повинні відповідати демократичним нормам політичного життя в Україні. Тому-то партійці працюють, керуючись не лише програмою та статутом політичної партії, але й правовими нормами, що лежать в основі життєдіяльності всього населення країни. Більш того, правові норми в Україні мають вер­ховенство над партійними. Власний зміст діяльності будь-якого політичного інституту може бути результатом лише волевиявлен­ня народу, що наділяє його владою через пряму участь у демокра­тичних виборах, організованих на основі загального, рівного і тає­много голосування.

Партійна діяльність тієї чи іншої політичної партії полягає в розробці теоретичних основ організації життєдія­льності народу, в пропаганді та роз’ясненні мети і засобів політич­ної боротьби, а також в організації мас до їх реалізації. Переко­нання мас у правильності ідей і засобів їх реалізації є вищою метою політичної діяльності будь-якої легальної партії, що стоїть біля керма управління. Якщо мети досягнуто і маси переконані в реальності та прогресивності ідей, то політична партія розгортає боротьбу за завоювання влади, а, оволодівши владою, кожний пар- тієць наділяється більш високою відповідальністю за задоволення інтересів та потреб населення. Можливі ситуації, коли сама полі­тична партія вважає діяльність свого представника в державних структурах не відповідною інтересам народу, то в таких випадках рішення приймає не урядова партія, а державний орган (в США, Канаді та ін. країнах — судові органи), тому-то в багатьох країнах політичні партії не прагнуть самі до керівництва країною, а бо­рються за державну владу і в цьому вбачають вищий організацій­но-політичний зміст своєї передвиборної діяльності.

Відомо, що політичні партії досягають влади різними методами і шляхами: парламентською та непарламентською формами. Якщо парламентська форма завоювання влади політичною партією — ознака високого розвитку демократії, то непарламентський шлях — шлях революційного або реакційного насильства. I парламентський, і непарламентскими шляхи завоювання влади приводять до того, що політична партія стає урядовою (тобто політичною партією, члени якої обираються народом на певні урядові пости). Тому диктатура політичної партії — це антидемократичне, антинародне явище.

<< | >>
Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Організація політичної діяльності:

  1. 3.3.3. Проблеми координування діяльності неурядових організацій
  2. 2.2 Організація рекламної діяльності на підприємстві
  3. Характеристика та напрями діяльності міжнародних маркетингових організацій.
  4. 1.4. Методичні прийоми, які застосовуються при здійсненні контролю фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій
  5. Людина як суб’єкт політики, основні параметри її політичної діяльності
  6. 2. Міжнародні кредитні відносини – це економічні відносини наддержавного виду (тобто вони охоплюють багато країн чи міжнародних організацій), засновані на наданні позик одним державам (міжнародним організаціям) іншими.
  7. Ще в 20-х роках ХХ ст. сучасний французький соціолог Бертран де Жувеналь підкреслював: людство повинно пройти ряті­вний шлях від політичної економії до політичної екології.
  8. Фінанси некомерційних організацій — об’єднань громадян
  9. 2.2.2 Організація рекламної служби на великих підприємствах
  10. 5.4. Основні принципи взаємовідносин прокуратури з іншими державними і громадськими організаціями
  11. 2.4. Послідовність підготовки до ревізії та організація ревізійного процесу
  12. 4.4.3. Взаємодія неурядових, міжнародних та урядових організацій як шлях підвищення ефективності управління
  13. 2.3 Організація рекламних агентств
  14. Тема: Організація та планування розслідування.
  15. 11. Організація і порядок проведення інвентаризації (І)
  16. Організація державної влади в Україні
  17. 3. Організація роботи щодо виконання Державного бюджету за видатками