Стратегія інтеграції України

Стратегія інтеграції України в Європу передбачає ос­новні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2010 року, протягом якого мають створюватись передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Євро­пейському союзі: забезпечення входження до європейського по­літичного, економічного і правового простору.

Європейський союз визнав європейські прагнення України та вітав її європейський вибір, закликавши до співробітництва. Спі­льна стратегія суттєво розширила сфери діалогу і співробітницт­ва між Україною та Євросоюзом. Аналізуючи намагання України увійти у європейське співтовариство, слід відмітити ряд аргумен­тів на користь інтеграції. Економічний потенціал Євросоюзу та динаміка розвитку дають можливість зробити висновок, що Єв­ропейський союз є великий ринок збуту виробів та джерело задо­волення потреб України в найрізноманітніших споживчих та ін­вестиційних товарах. До того ж торгівля з Євросоюзом є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти. Необхідно зазначити, що співробітництво України з Європейсь­ким союзом потрібне для технологічного оновлення промислово­го та сільськогосподарського виробництва України. Виробничі технології підприємств відстають від передових технологій євро­пейських країн. Україна не має капіталу, необхідного для модер­нізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації виробничих структур не можна сподіватись вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку, подолати зроста­юче відставання від економічно розвинутих країн. Йдеться про створення передового виробничо-технологічного укладу, порів­няного з європейським. Адже десятиліття українські підприємст­ва фактично відрізані від світового ринку. Їх вихід на європейсь­кий ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та ре­алізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієн­тованої на світову кон’юнктуру ринків.

Аналітики підкреслюють, що розвиток співробітництва з Єв- росоюзом сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надхо­джень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості. Європейський союз — невичерпне дже­рело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може здобути знання формування та реалізації економічної політики, поведінки первинних економіч­них агентів. А це сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України. Основні товарні потоки Євросоюзу сконцентровані в межах самого союзу. На ри­нок Євросоюзу припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, Євросоюз характеризується од­ним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Євросоюзу здебільшого визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва.

З політичної точки зору послідовна європейська інтеграція сприяє зміцненню стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізації правового поля і забезпеченню прозо­рості національного законодавства, поглибленню демократичної політичної культури. Європейська інтеграція означає зміцнення національної безпеки та безпеки громадян, адже виключає засто­сування сили як методу вирішення суперечностей, сприяє стабіль­ності у відносинах з усіма сусідами. Помилка замовчувати або применшувати складність процесу європейської інтеграції Украї­ни. Зрозуміло, що інтеграція є і триватиме. Інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуре­нції. Неминучими є досить болючі наслідки для окремих секторів економіки, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобут­ки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це переконливо доведено досвідом всіх без винятку єв­ропейських країн, рівень економічного розвитку яких нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні.

Варто усвідомити, що Україна за різними показниками відріз­няється від тих центрально-східноєвропейських країн, що пізніше увійдуть до Євросоюзу. Валовий внутрішній продукт на душу населення України, підрахований за методологією паритету купі­вельної спроможності (purchasing power parity), складає 4150 дол. США, що становить 16 % від аналогічного середнього показника по Європейському союзу (25997 дол.) та 32 % від середнього по­казника (12898 дол.) по 10 країнах-кандидатах в Євросоюз. За та­ким економічним критерієм Україна поступається не лише Бол­гарії й Румунії — аутсайдерам серед країн-кандидатів, або Туреччині, з якою ще не розпочато переговори, а й своїм північ­но-східним сусідам — Росії та Білорусі, випереджаючи лише Молдову. Невеликі прямі іноземні інвестиції Україні країн-членів Євросоюзу та країн-кандидатів на вступ до Євросоюзу. Частка прямих іноземних інвестицій у валовому внутрішньому продукті України складає лише 1,4%. По країнах-кандидатах (без Румунії, Болгарії та Туреччини) цей показник в середньому складає 5,1 %. Серед країн-сусідів України — Польща має 3,2 %, Словаччина — 6,3 %, Угорщина — 4,7 %, Румунія — 2,8 %. В 2003 році прямі іноземні інвестиції в Україні склали 778 млн. дол. — що в 12 ра­зів менше ніж в Польщі — 8980 млн. дол. і в 3 рази менше ніж в Росії — 2540 млн. дол. За даними Дойчебанку, прямі іноземні ін­вестиції становили в Словаччині 3525 млн. дол., Румунії — 1457 млн. дол., в Угорщині — 1400 млн. дол. Україна займає лише 95 місце у світовому рейтингу індексу прямих іноземних інвестицій. За обсягом прямих інвестицій на душу населення Україна займає одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Частка Євросоюзу у зовнішньоторговельному обороті України складає приблизно 22% (експорт — 19,9 %, імпорт — 23,6 %). Україна посідає лише 38-39 місце серед зовнішньоторговельних партнерів Євросоюзу. Досвід свідчить, що Євросоюз має бути основним торговельним партнером країни-кандидата, набагато випереджаючи інших торговельних партнерів.

Якщо в Польщі або Естонії європейський вектор зовнішньої політики не підлягає сумніву, то в Україні ще й досі точиться дис­кусія з приводу доцільності інтенсивної європейської інтеграції. Політолог Вільгельм Шнайдер-Детерс зазначає, що європейська інтеграція є політикою українського уряду, хоча думки з такого приводу в українському парламенті досить різноманітні. Більшість у Верховній Раді голосує за приєднання до парламентської Асамб­леї Співдружності незалежних держав, хоча статус тут України за­лишається незрозумілим. Ще недавно в Україні частка тих, хто ви­ступає за вступ до Євросоюзу не перевищує 35—40 %. Існують певні регіональні особливості: населення Західної України, яке відчуває себе частиною Європи, тоді як більшість жителів Східної та Південної України бажає, щоб Україна разом з Росією та Біло­руссю стала частиною слов’янського співтовариства.

Проте, протилежні орієнтації населення України не створили загрози для єдності. Києву вдалося приборкати відцентричні си­ли, знайти певний політичний компроміс. Популярність європей­ського шляху серед окремих груп населення (молоді, бізнесменів, діячів культури та науки) значно зросла. Правда, Євросоюз від­мовляє Україні у конкретній перспективі. Тим-то правлячі кола змушені доповнювати європейський вибір стратегічним парт­нерством з Росією не тільки рахуючись з думками частини насе­лення, а й у зв Язку з економічною залежністю від Росії. В перс­пективі Євросоюз передбачає можливість створення зони вільної торгівлі за участю України з метою поглиблення економічного співробітництва, за умов дотримання запропонованої схеми інте­грації в Євросоюз, який більше намагається захистити себе від України, аніж використовувати її геополітичне розташування як елемента стратегічної концепції нової Європи.

Отже, на сучасному етапі Євросоюз не надає Україні надійної європейської перспективи, залишаючи її у ролі балансування між Заходом (Євросоюзом) і Сходом — Росією. Це пов’язано з тим, що на сучасному етапі реформ Україна не відповідає вимогам члена Євросоюзу і співробітничає з Євросоюзом на партнерських засадах. Прагнення встановлення режиму найбільшого сприяння, створення зони вільної торгівлі, митний союз, асоційоване членс­тво, повноправне членство. Щоб Україна змогла інтегруватися в нову Європу мала виконати Копенгагенські критерії, за якими майбутній член Євросоюзу має: бути стабільною демократичною країною, що поважає права людей, є правовою державою, захи­щати права меншостей; мати діючу ринкову економіку; приймати загальні правила, стандарт і політичні рішення, що складають ос­нову законодавства Євросоюзу; привести адміністративну систе­му у відповідність до вимог законодавства Європейської спільно­сті так, щоб положення законодавства могли б бути ефективно включені до національного законодавства. Україні є ще над чим працювати, але від швидшого вирішення питань залежить євро­пейське майбутнє. Інтеграційні процеси в Західній Європі ніколи не були предметом короткострокових політичних спекуляцій та маневрів, а залишалися питаннями стратегічної ваги. Прихильни­ки та супротивники інтеграції мають усвідомлені позиції, вива­жені стратегії і змушені адаптувати їх до умов навколишнього середовища. На території України часто відбувається щось про­тилежне: інтеграція стає поняттям декларативним, використову­ється як інструмент політичної боротьби.