Геополітичні акценти розвитку України

Україна як нова держава намагається відшукати власну геопо- літичну ідентичність, усвідомити себе в геополітичному контекс­ті, визначити національні інтереси, виробити стратегію й тактику їх реалізації.

За своїми геополітичними характеристиками (площею, насе­ленням, природними запасами, ріками, ґрунтами, морськими во­лодіннями) Україна є помітним державним утворенням у світовій розстановці сил. В українських Карпатах розміщується географі­чний центр Європи, у Криму — геополітичний полюс Євразії. Площа держави в її сучасних кордонах становить 603,7 тис. кв. км. Це — другий (після Росії) показник у Європі. За кількістю населення Україна є шостою серед європейських держав, посту- паючись країнам «великої вісімки»: Росії, Німеччині, Італії, Ве­ликобританії та Франції.

У світовій ієрархії держав Україна перебуває в переліку «серед­ніх» держав за величиною і рівнем розвитку, будучи рівновіддале- ною як від світових політичних та економічних лідерів, так і дер- жав-аутсайдерів. Україна відчуває гостру потребу в перебудові економіки на основі капіталомісткої структури, у неї слабкі експортні можливості. Державою втрачено традиційні ринки, розбалансовано, а то й повністю розірвано зовнішньоекономічні зв’язки. Причини та­кого становища мають здебільшого внутрішньодержавне походжен­ня. Головною з них є імітаційна модель діяльності органів державної влади з реформування політичної та економічної систем.

З позицій класичної геополітики Україна з різною мірою інтен­сивності використовує кілька геостратегій розвитку — євроатла­нтичну, євразійську, чорноморську. Такий геополітичний плюра­лізм визначається її належністю до Європу, у якій займає пери­ферійне положення, а також близькістю до Азії.

Сутнісні особливості сучасної української геополітики визна­чаються Конституцією України, основними засадами внутрі­шньої та зовнішньої політики (затверджені Законом України від 01.07.2010 р.), законодавством з питань національної безпеки, зо­внішньої політики, торгівлі, забезпечення обороноздатності, ін­шими державними нормативно-правовими актами.

Серед завдань, визначених у відповідних нормативно-право­вих актах, основними є такі: утвердження й розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; включення національного го­сподарства в світову економічну систему; збереження територіа­льної цілісності держави та недоторканності її кордонів; поши­рення в світі образу України як надійного передбачуваного партнера.

Назвемо зовнішньополітичні пріоритети України, які ви­значають її геополітичну якість на початку XXI ст.

Європейська інтеграція визнана ключовим пріоритетом, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовніш­ньополітичних зусиль України з метою наближення до CC і створення необхідних передумов для вступу до Європейсько­го Союзу в майбутньому. З цією метою сторони розробляють відповідні Плани дій Україна — CC на визначений сторонами період.

Євроатлантична інтеграція полягає в захисті безпекових ін­тересів України, участі в створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, активної взаємодії з НАТО з широкого кола питань.

9 липня 1997 р. Україна та НАТО підписали Хартію про особ­ливе партнерство. Було створено орган координації співпраці сторін — Комісію Україна—НАТО (КУН), у рамках якої діють спільні робочі групи з питань воєнної реформи, озброєнь, еконо­мічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, науки й захисту довкілля.

Впродовж 2002—2010 рр. українська геополітика будувалася з урахуванням перспективи повної євроатлантичної інтеграції (вступу до Альянсу). Закон України від 01.07.2010 р. «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» геополітичним приорітетом України проголосив позаблоковість. Проте всі механізми взаємо­дії України з НАТО, передбачені Хартією, зберігаються.

Слід зазначити, що в питаннях євроатлантичної інтеграції (посилення таласократичного потенціалу держави та більш по­вного залучення до західного таласократично організованого світу) Україна відчуває активну протидію Росії, яка намагаєть­ся реалізувати свої телурократичні переваги за рахунок приле­глих країн.

На двосторонньому рівні Україна намагається використову­вати весь потенціал стратегічного партнерства на основі взаєм­них інтересів і спільних підходів. У цьому контексті особливо важливими є відносини із США, Росією та Польщею. Крім того, Україна прагне підтримувати взаємовигідні відносини з країна- ми-сусідами в атмосфері поваги до їх суверенітету та територіаль­ної цілісності. Україна й надалі просуватиме в регіоні європейсь­кі цінності, зокрема шляхом активної участі в розв’язанні замо­рожених конфліктів.

Україна проводить активну багатосторонню політику в рам­ках універсальних і регіональних міжнародних організацій. Участь в OOH спрямована передусім на просування інтересів України в процесі прийняття найважливіших для всієї світової спільноти рішень. Діяльність у рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності й безпеки в Європі.

Пріоритетом забезпечення геополітичних інтересів України політичним керівництвом держави визнано економічну екс­пансію як на традиційних, так і нових ринках для українських товарів і послуг на Близькому Сході, у Латинській Америці, Азії, Африці.

Як уважає більшість вітчизняних геополітиків, при обґрун­туванні геополітичних імперативів України за сучасних умов необхідно відмежуватися від традиційного розуміння геопо­літики як дисципліни, головним (і єдиним) завданням якої є вивчення просторово-географічного аспекту міжнародних відносин. Сьогодні головна мета цієї дисципліни звучить ши­рше: вивчення залежності зовнішньої політики держав, між­народних відносин, системи політичних, економічних, воєн­но-стратегічних та інших взаємозв’язків не лише від фізико- географічних, а й соціально-економічних, історичних, духов­но-культурних, психологічно-ментальних факторів.

1) створення раціональної стратегії зовнішньополітичної діяль­ності;

2) моніторинг процесів, здатних створити зовнішні загрози іс­нуючим політичним кордонам України, територіальній цілісності держави, ефективній діяльності морських, сухопутних і повітря­них комунікацій, інформаційній безпеці;

3) урахування національних інтересів у модернізації економі­ки, а також аналіз процесів, здатних створити загрози в економіч­ній сфері (характер і рівень залежності України від постачальни­ків сировини та енергоносіїв, позиції держави на традиційних ринках збуту, рівень конкурентоспроможності українських това­рів тощо);

4) урахування факторів, які забезпечують стабільність фінан­сової та грошової системи України;

5) перехід до протекціоністської політики, здатної забезпечити впровадження високих (наукомістких) технологій, а також інфор­матизацію суспільства;

6) створення можливостей виходу в аерокосмічний простір, розвиток аерокосмічних технологій, забезпечення конкуренто­спроможності відповідних галузей промисловості;

7) зміцнення позицій держави на ринку озброєнь і військової техніки, розширення можливостей військово-технічної співпраці;

8) аналіз процесів, що сприяють виникненню або ліквідації ре­гіональних конфліктів, потенційним учасником яких може стати Україна;

9) аналіз процесів, що спричиняють виникнення чи ліквідацію етнічного та релігійного екстремізму;

10) вивчення ірраціональних компонентів суспільної думки та їх врахування при здійсненні зовнішньополітичної діяль­ності.

Резюме за змістом теми. Геополітика зміцнює свої позиції в системі гуманітарних знань. Є підстави говорити про поступове накопичення ознак, здатних трансформувати її з наукової дисципліни на самостійну науку, позбавлену ідео­логічних нашарувань, історичних образ і метафоричних порів­нянь.

Геополітика (більше на теоретичному рівні) стверджується і в Україні. Практична геополітика за участю України поки що має істотні вади, які перешкоджають реалізації її географічних і полі­тичних можливостей.

Терміни та поняття до теми: геополітика, телурократія, таласократія, геостратегия розвитку, зовнішньополітичні пріо­ритети, стратегічне партнерство, європейська інтеграція, єв­роатлантична інтеграція.

Запитання. Завдання

1. У чому полягає політичний сенс геополітики відповідно до західної гносеологічної культури.

2. Назвіть функції геополітики в їх ретроспективному та перс­пективному звучанні.

3. Сформулюйте закони геополітики: основний, другий, інші.

4. Що таке «атлантизм» як геополітична концепція?

5. Проаналізуйте відносини США, Євросоюзу, РФ з позицій їх геополітичного самовизначення.

6. «Геополітична ідентичність України»: у чому полягають відмінності її усвідомлення в різних регіонах і серед різних віко­вих категорій населення?

7. Відносини Україна — ОБСЄ, Україна — НАТО, Україна — СНД, Україна — ГУ AM: стан, проблеми, перспективи.

Теми рефератів

1. Геополітичні зрушення в Європі (досвід 90-х років).

2. Багатополярний світ: погляд з Москви та Вашингтона.

3. Геополітичне лідерство в сучасному світі.

4. Стратегічне партнерство України: від кількісних характери­стик до якісних перетворень.

5. Україна в геополітичних стратегіях Заходу.

6. Україна та Росія: геополітичні, геостратегічні та геокультур- ні відмінності.

Література

Бжезинский 3. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. — M.: Международные отношения, 1999. —256 с.

Гаджиев К.

Грубов В. Європейська колективна безпека в умовах глобалізації: ліберальна парадигма. — K., 2007. — 554 с.

Демчук П. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інте­грації. — K.: ППП, 2004. — 252 с.

Дергачев В. Геополитика. — K.: ВИРA-P, 2000. — 448 с.

Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. — M., 1997.

Європейська інтеграція України: політико-правові проблеми. — K.: Юридична думка, 2005. — 332 с.

Ковальова О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. — K., 2003. — 340 с.

Лукашевич В. Глобалистика. — Львів: Новий Світ-2000,2004. — 392 с.

Стратегії розвитку України: теорія і практика. — K.: НІСД, 2002. — 816 с.

Україна в сучасному геополітичну просторі: теоретичний і приклад­ний аспекти. — K., 2002. — 488 с.

Храбан L Система європейської безпеки і напрями воєнно-політичної інтеграції України до її структур. — K.: Варта, 2005. — 544 с.