<<
>>

Україна і Захід

Не викликає сумніву, що майбутнє України багато в чому залежить від відносин зі Сполученими Штатами Америки. Відносини, що існують нині, є початкові, навіть зважаючи на за­яви обох сторін про стратегічне партнерство.

Одним з ключових зовнішньополітичних напрямів розвитку відносин стратегічного партнерства з США, державою, що є світовим лідером, яка нада­ла Україні за період її незалежності неоціненну політичну, фі­нансову, економічну і технічну допомогу. Лідери США підкрес­люють, що Америка як партнера потребує сильної, процвітаючої та демократичної України. Початковий етап українсько-американ­ських відносин зводився до певного тиску з боку США, спрямо­ваного на досягнення беззастережного ядерного роззброєння України без належного урахування її національних інтересів. Так, позиція адміністрації США Джорджа Буша-старшого після про­голошення незалежності України занадто обережна і фактично зводилась до зкоординованої з Росією політики ядерного роз­зброєння України. Принципова і виважена позиція України в ін­тенсивному політичному діалозі із США сприяла перегляду тако­го курсу і поступовому налагодженню демократичного партнер­ства, а з середини 90-х років ХХ ст. така політика доповнена ви­знанням необхідності збалансування двосторонніх відносин у рі­зних галузях та зростання пріоритетності економічного співробі­тництва. Пізніше США підтримували Україну і проголошували стратегічне партнерство, поступово істотно змінюючи свій курс і стали відверто використовувати Україну в грі з Росією. Саме США спочатку підтримали ідею хартії Україна-НАТО, а потім зробили багато, щоб не підписати в такому вигляді, який більше відповідав інтересам України.

На шляху розвитку українсько-американських відносин важли­вим кроком стало підписання тристоронньої заяви України, США і Росії про підтримування необхідного балансу відносин між США, Росією та Україною.

Головними напрямками співробітництва України та США на сучасному етапі є: забезпечення дієвої під­тримки з боку США у відносинах України з міжнародними фінан­совими інститутами в реалізації європейського зовнішньополіти­чного курсу України, співробітництво в екологічній та ядерно- енергетичній галузях (однією з найважливіших складових є виве­дення з експлуатації Чорнобильської АЕС), нарощування торгівлі та поглиблення ділового співробітництва, співробітництво у вій­ськово-політичній та космічній сферах та ін. Отже, стратегічні відносини України з США мають перейти від декларацій до конк­ретних справ, насамперед у економічній сфері. Американський бі­знес шукає можливості проникнути в Україну і пустити тут корін­ня, але сучасна вітчизняна атмосфера не сприяє економічному співробітництву на рівні західних стандартів. Політично сильна, демократична, зорієнтована на Захід Україна може сприяти стабі­лізаційним процесам у Європі, тому США могли б сприяти більш послідовно та цілеспрямовано. Варто комплексно поєднувати за­конодавчі, економічні, господарські, інформаційні, дипломатичні зусилля, сформулювати концепцію відносин з провідною держа­вою світу і реалізувати всі її складові за узгодженістю.

Спрямовуючи поступ в Європу, Україна намагається зміцни­ти відносини з провідними європейськими державами, а саме з Великобританією, Францією, Німеччиною. Встановлюючи дип­ломатичні відносини, Великобританія розглядає Україну як державу, покликану відігравати ключову роль у підтриманні стабільності не лише в регіоні Центральної і Східної Європи, а й на європейському континенті. Поступове розширення співро­бітництва між двома країнами — Україною і Великобритані­єю — пояснюється обміном візитами на найвищому рівні. Спів­робітництво з найбільш впливовими британськими кампаніями з метою залучення стратегічних британських інвестицій в еко­номіку України та ін. Поява суверенної України стала неперед­баченою для французької державно-політичної еліти. На почат­ку 90-х років ХХ ст. міністр оборони Франції Франсуа Леотар відмічав, що на карті Європи палають пожежі, які вважалися згаслими.

Україна і Росія є незалежні. Чи спаде на думку, що Україна — привид Європи — у 20-х роках ХХ ст. мала парла­мент, козаків та відвагу? Ризик ще якийсь період полягатиме в наявності ядерних армій у обох сторін. Отже, Франція тоді не готова до сприйняття України, яка раптово стала в Європі, тому і реакція Парижу на появу української держави досить стрима­на. З визначенням чіткої політичної лінії до України виникли певні труднощі. Те, що спочатку Париж демонстрував певну хо­лодність у ставленні до Києва. Це пояснювалося впливом істо- рико-культурного фактору: недостатньою обізнаністю Франції з культурними надбаннями України. Проте певне пояснення обе­режного ставлення до становлення української держави можна шукати у загальноєвропейському вимірі. Франція є рушійною силою об’єднаної Європи, хоча незаперечно має вдалий досвід захисту і своїх національних інтересів. Франція йде шляхом по­силення інтеграції з іншими державами Європи. Зокрема, у Франції актуальність економічного виміру інтегрування Європи вже поступається політико-стратегічному та проблемам спіль­ної безпеки. Навпаки, державне керівництво України завжди надавало великого значення встановленню плідних відносин з Францією як одним з лідерів європейського будівництва. Діалог на найвищому рівні між незалежною Україною і Францією по­чався ще на початку 90-х років ХХ ст. і поступово створюється міцна договірно-правова основа двосторонніх відносин. Між країнами уже підписано 36 двосторонніх документів, 26 з них — про співробітництво в економічній, науково-технічній, культурній та військовій галузях.

Однією з перших серед країн «Великої сімки» Україну визна­ла Німеччина. Дипломатичні відносини між Україною і Федера­тивною Республікою Німеччиною встановлено 17 січня 1992 ро­ку. Згодом відбувся візит до Києва Федерального канцлера Німеччини, в ході якого підписано Спільну декларацію про осно­ви відносин між Україною і ФРН, а також ряд двосторонніх угод. Пізніше обмін двосторонніми візитами сприяв розширенню та зміцненню відносин.

Німеччина визнавала важливу роль України у зміцнені безпеки на сході Європейського континенту. Між Україною і Німеччиною встановлюються регулярні консультації на вищому рівні. В кінці 90-х років ХХ ст. відбулися другі украї­нсько-німецькі міжурядові консультації на вищому рівні — най­більш представницька зустріч політичного керівництва двох держав за всю історію українсько-німецьких двосторонніх відно­син. До участі в консультаціях залучено керівників семи німець­ких федеральних міністерств та десяти українських. Головний політичний результат полягає в тому, що консультації підтверди­ли життєздатність і ефективність двосторонніх відносин і засвід­чили зростаючу взаємну довіру та практичну готовність сторін до поглиблення співробітництва у різних сферах. На початку ХХІ ст. відбулись треті українсько-німецькі міжурядові консультації на вищому рівні. Активно розвивається співпробітництво обох країн на міжпарламентському рівні.

Виходячи з розумінь політичної й економічної доцільності, Україна підтримує двосторонні відносини з тими азіатськими, африканськими, латиноамериканськими державами, а також країнами Азіатсько-тихоокеанського регіону, що відіграють по­мітну роль у світовій і регіональній політиці, мають високий рі­вень економічного розвитку, розташовані в стратегічно важливих для України регіонах. Розширюються контакти з країнами Близь­кого і Середнього Сходу, зокрема з країнами, багатими нафтою, новими індустріальними країнами Азії тощо. Відносини з Японі­єю, Республікою Корея, Сінгапуром, Південно-Африканською Республікою, Австралією відкривають могутні джерела інвести­цій в національну економіку України і сприяють впровадженню сучасних технологій, необхідних для прискореної реалізації еко­номічних і соціальних проблем. Геостратегічні та геоекономічні інтереси України вимагають підтримки тісних і широких відно­син з Китаєм, Індією, Пакистаном, Єгиптом та Ізраїлем. Посту­повий розвиток відносин з державами Азії, Африки і Латинської Америки сприяє утвердженню економічної незалежності, зміц­ненню позицій України у світі.

Отже, з кожним роком зовнішня політика України стає дедалі прагматичною і виваженою, враховує набутий за період незалеж­ності цінний досвід. Європейський вибір не заважає Україні на­лагоджувати політичні, та економічні зв’язки з іншими розвину­тими країнами світу. Йдучи до Європи, Україні не повертається спиною до інших сусідів. Перебуваючи на європейському пере­хресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одно­часно частиною Центральної, Східної та Південно-Східної Євро­пи, Україна не може не розвивати тісні відносини з усіма країнами регіонів.

<< | >>
Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Україна і Захід:

  1. Зовнішня політика сучасної України. Україна у світовій спільноті
  2. Концепція національної безпеки України
  3. Стратегія інтеграції України
  4. 6. Спілка адвокатів України.
  5. 6. Спілка адвокатів України.
  6. Виборча система України
  7. 4. Організаційна структура Державного казначейства України
  8. Двосторонні міждержавні відносини України
  9. Етнонаціональна політика України
  10. Геополітичні акценти розвитку України
  11. Становлення зовнішньої політики України
  12. Становлення та розвиток бюджетної системи України
  13. 1.1. Інтелектуальна власність в економічній системі розвитку України
  14. Особливості політичної системи сучасної України
  15. 1.4.1. Інтеграція України в Європейське співтовариство та пошук орієнтирів ґендерної політики
  16. Соціально-етнічна структура сучасного суспільства України
  17. 1. Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України
  18. 33. Відносини адвокатури і Міністерства Юстиції України
  19. Формування державності України