Україна і Співдружність незалежних держав

Співдружність незалежних держав — об’єднання 12 держав пострадянського простору виникла на основі Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. При створенні Співдружності визначено, що будується на принципах міжнародного права.

Співдружність незалежних держав здійснює функції: культур­но-історичну, міжнародно-правову, економічну, військово-полі­тичну.

Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько­го простору, що склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує певна гуманітарна єдність країн Співдружності, зокрема — подібні системи освіти, російськомов- ність, сімейні зв’язки тощо. Функція збережена в існуванні Спів­дружності, що значно пом’якшило шок у населення пострадянсь­ких країн, викликаний розпадом СРСР. Збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного про­стору та ін. Разом з тим, у пострадянському просторі поширилась гуманітарно-інформаційна діяльність Російської Федерації (захист російськомовних, введення подвійного громадянства, тенденцій­ність російських мас-медіа).

Міжнародно-правова функція. Утворення Співдружності сприя­ло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов’язаних з транс­формацією колишніх радянських республік у незалежні країни. Внаслідок зміцнення національних держав їх вихід на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод тощо, міжнаро­дно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс.

Економічна функція. При створенні Співдружності важливо було зберегти раціональні економічні зв’язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує вза- ємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем кра­їн — членів Співдружності, спільні проблеми у здійсненні економі­чних перетворень, що можна було б вирішувати узгоджено. Сподівання на створення ефективної моделі міждержавних еконо­мічних зв’язків поки що не справдилися. В економічних органах Співдружності закріплено російське домінування. Митна угода зде­більшого не спрацьовує, а в торгівлі Російської Федерації з країнами Співдружності існують значні протекціоністські бар’єри. Залеж­ність економік країн Співдружності від поставок з Росії, а це вико­ристовується для значного підвищення своїх цін порівняно із світо­вими з метою політичного тиску або досягнення односторонніх вигод.

Військово-політична функція: проблеми безпеки. На початковій стадії існування Співдружності зберігалися елементи спільного вій­ськового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічно­го призначення. З розбудовою національних збройних сил, з пере­дачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до Російської Феде­рації, із улагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту військово-політична функція фактично переведена в площину дво­стороннього співробітництва. Функції захисту кордонів по зовніш­ньому периметру країн Співдружності (крім України) свого часу перейняла на себе Російська Федерація, але з розбудовою націона­льних прикордонних військ ця функція поступово зменшується. Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах ро­сійського домінування вважають, що без військово-політичної при­сутності Російської Федерації у нових незалежних державах неод­мінно виникатимуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Якщо ж ці конфлікти й виникали, то багато в чому не без участі самої Ро­сійської Федерації. Незадоволення поведінкою Російської Федерації висловлює Грузія в питаннях про Абхазію. Незадоволений російсь­кою підтримкою вірменської сторони Азербайджан. Чеченський конфлікт виник саме внаслідок неконструктивної позиції Москви тощо. Тому теза про необхідність російської військової присутності в країнах Співдружності в інтересах воєнної безпеки інших країн кожного разу потребує обґрунтування.

Історія свідчить, що Співдружність як інтеграційне об’є­днання держав пострадянського простору поки що не склалася. Прийняті її керівними органами понад 800 документів діють не­повністю. Координуючі інститути неефективно впливають на розвиток економіки країн Співдружності. Якщо і виникали деякі елементи інтеграції, то це сталося за рахунок двосторонніх угод. Обсяги торгівлі осьової країни Співдружності — Російської Фе­дерації з іншими країнами в 2,5 рази менші, аніж з іншими краї­нами світу.

Основні причини нестабільності Співдружності:

по-перше, нерівноправність відносин між країнами Співдруж­ності, а також претензії Росії на політичне, економічне, ін­формаційне та соціокультурне домінування;

по-друге, намагання Російської Федерації розглянути весь по­страдянський простір як зону легітимних життєво важливих її ін­тересів;

по-третє, несумісність вимог Росії координації зовнішньої й економічної політики країн Співдружності;

по-четверте, постійні спроби Росії сформувати в межах Спів­дружності новий військово-політичний союз або систему колектив­ної безпеки; стратегічний курс Росії на розбудову наддержавних структур Співдружності під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Україна зробила ставку на розгортання у межах Співдружнос­ті переважно двосторонніх, а не багатосторонніх відносин. Під­писані або готуються до підписання міждержавні програми дов­гострокового економічного співробітництва України з Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекистаном. Для України та деяких інших країн головна притягальна сила Співдружності по­лягала як раз у ліквідації центру. Саме тому Україна постійно на­голошує на статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі в політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сфе­рою. Туркменістан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди, брати участь у реальній кооперації.

Раціональна політика України у ставленні до Співдружності базується на національних, а не на кланових або корпоративних інтересах, і спрямована на закріплення й утримання альтернатив­ного лідерства в Співдружності й у регіоні. Формування угрупо­вання Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова при лідерстві України й підтримці інших країн, що розуміють всі пе­реваги й вигоди створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, лише початок но­вих надзвичайно важливих інтеграційних процесів. Результат та­ких процесів: формування регіональних структур і союзів, і Україна може претендувати на місце «першого серед рівних» в таких новоутвореннях. Зустрічі керівників країн Центральної Азії продемонстрували зростаючу тенденцію до рівноправної взаємо­вигідної кооперації і стрімку втрату стратегічних позицій Росій­ської Федерації в надзвичайно важливому регіоні. Азербайджан, Грузія, Узбекистан, Україна та країни Центральної Азії — це вже дев’ять країн Співдружності, що рішуче підтримують ідею ство­рення нових рівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо додати зростаюче співробітництво України з країнами Бал- тії й утворення в кінці 90-х років ХХ ст. Балто-Чорноморського Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія, Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі стають очевидними. Після підписання Білоруссю, Казахстаном, Росією і Україною угоди про єдиний економічний простір спів­робітництво набрало нових рис.

3.