<<
>>

Україна і регіональні міжнародні організації

Україна — європейська держава, активно співробітни­чає з регіональними міжнародними організаціями. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) (до 31 грудня 1994 року — Нарада по безпеці та співробітництву в Європі) — є утворенням, що займає найважливіше місце в архітектурі євро­пейської безпеки.

Значення Організації з безпеки обумовлене не стільки унікальністю її організаційної структури, скільки тим фа­ктом, що залишається єдиною своєрідною спробою створення за­гальноєвропейської системи колективної безпеки. Організація з безпеки в Європі охоплює країни Співдружності незалежних держав, країни Центральної і Східної Європи, Західної Європи (які належать і до Європейського співробітництва, НАТО), а та­кож США і Канаду. Такий склад учасників додає Організації з безпеки в Європі яскраво виражений євроатлантичний характер, визначаючи зону її відповідальності від Ванкуверу до Владивос­тока. З січня 1992 року членом Організації з безпеки і співробіт- ництв в Європі є Україна.

Участь України визначається сферою діяльності Організації з безпеки і співробітництв в Європі, що здійснюється в основних напрямках:

по-перше, мирне врегулювання спорів, раннє попередження, запобігання конфліктів, регулювання криз, постконфліктне від­новлення. Україна бере участь у здійсненні миротворчої операції на Балканах і докладає певних зусиль для вирішення молдавсько- придністровського протистояння та інших конфліктних ситуацій на просторах Співдружності;

по-друге, інтенсифікація субрегіонального співробітництва — відносно новий вид діяльності ОБСЄ, який спирається на платфо­рму безпеки, засновану на співробітництві, оперативний доку­мент, включений у Хартію європейської безпеки. ОБСЄ надає за­цікавленим організаціям можливість використовувати інститути як форум для субрегіонального співробітництва, включаючи обмін інформацією і досвідом між субрегіональними групами, одержан­ня і збереження текстів домовленостей і угод між ними тощо;

по-третє, людський вимір (включає діяльність ряду інститутів ОБСЄ, в тому числі Бюро демократичних інститутів по правам людини, Верховного комісара у справах національних меншин і представника з питань свободи засобів масової інформації), що варіюється від контролю за дотриманням прав людини й основ­них свобод, демократії і верховенства закону, захисту прав наці­ональних меншин та проведення семінарів по підвищенню квалі­фікації суддів і співробітників адміністративних органів влади — до спостереження за виборами і координації дій різних неурядо­вих організацій.

Досвід України свідчить про те, що тут доцільно вивчати і впроваджувати позитивні напрацювання, нагромаджені європейським співтовариством. Україна має проблеми з забезпе­ченням прав і свобод людини і перебуває в тому стані закритого суспільства, який пов’язаний, насамперед, з внутрішніми пере­твореннями в його межах, із соціальною мімікрією (особливо на інституціональному рівні) під відкрите суспільство, але аж ніяк не вступом у дану фазу соціального розвитку. Варто вчасно зро­зуміти, що Україна може стати дійсно гідним членом європейсь­кого і світового співтовариства тільки в тому випадку, коли лю­дина, її права і свободи будуть поважатися і гарантуватися, неза­лежно від займаного нею місця в соціальній ієрархії, політич­ному спектрі, від її сприйняття або не сприйняття діючої влади;

по-четверте, військово-політичний вимір (включає заходи зміцнення довіри і безпеки, Договір про звичайні збройні сили в Європі, договір »Відкрите небо» і консультації у рамках Форуму по співробітництву в сфері безпеки) — один з найбільш ефектив­них і результативних напрямків діяльності ОБСЄ;

по-п’яте, економічний і екологічний вимір (у площині в ОБСЄ значна кількість проблем, пов’язаних, насамперед, зі слабкою нор­мативною базою, що включає лише загальні положення Заключного акту в Хельсінкі та Орхусьську конвенцію про доступ до інформа­ції, участі громадськості в процесі прийняття рішень і доступі до правосуддя з питань, що стосується навколишнього середовища). Завданням України є ініціатива тих заходів в галузі економіки й екології, що відповідають інтересам Європи і самої України.

Важливою регіональною міжнародною організацією є Рада Європи. Основною статутною умовою для вступу країни до Ради Європи є визнання державою-кандидатом принципу верховенст­ва права, зобов’язання забезпечувати права та основні свободи людини всім особам, які перебувають під її юрисдикцією, ефек­тивно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення мети. Україна заявила про бажання приєднатися до Ради Європи.

Верховній Раді України надано статус «спеціально запрошеного гостя» в Парламентській асамблеї Ради Європи. Ще в середині 90-х років ХХ ст. в Києві відкрито Центр інформації та докумен­тації Ради Європи. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи. Членство України в Раді Європи надало їй можливість безпосередньо бра­ти участь у формуванні спільної політики європейських держав, спрямованої на розв’язання проблем, що виникають у розвитку суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової та культурної єдності.

До впливових регіональних міжнародних організацій нале­жить Західноєвропейський Союз, контакти з яким Україна почала здійснювати ще в середині 90-х років ХХ ст. Відбувся обмін дип­ломатичними візитами і підписано Меморандум про шляхи май­бутнього співробітництва між Україною і Західноєвропейським союзом. Серед регіональних міжнародних об’єднань виділяється Центральноєвропейська ініціатива, створена в кінці 80-х років ХХ ст. в Будапешті групою країн Центральної і Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) під назвою «Квадрагона- ле» з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній та соціально-економічній сферах і сприяння зміцнен­ню стабільності й безпеки в регіоні. На початку ХХІ ст. в об’єднання Центральноєвропейська ініціатива входять 16 країн: Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Республіка Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Сло­ваччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія. Існує Чорноморське Економічне Співробітництво, засноване ще на по­чатку 90-х років ХХ ст. на самміті в Стамбулі. Країни-члени ор­ганізації: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Гру­зія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Статус спостерігача отримали: Польща, Ділова Рада, Туніс, Ізраїль, Єги­пет, Словаччина, Італія, Австрія, Франція, Німеччина.

В період зустрічі в Ялті глав держав, урядів країн-учасниць Чорноморського економічного співробітництва підписано Ста­тут, прийнята Декларація, де зафіксовано, що регіональне спів­робітництво держави розглядають у контексті світових процесів глобалізації.

Одним з провідних напрямів співробітництва є фор­мування єдиної Європи, орієнтуючись на послідовне формування Євро-Чорноморського економічного простору. Почав діяти Чор­номорський Банк торгівлі та розвитку, Європейський інвестицій­ний банк, Європейська економічна комісія ООН. В 90-ті роки ХХ ст. розвивається міжрегіональне об’єднання Балто-Чорноморське співробітництва. Однією з ініціатив України стала пропозиція розгортання співробітництва на просторі від Балтійського до Чо­рного морів. В кінці 90-х років в Ялті відбувся самміт глав дер­жав Міжмор’я. Проаналізувавши стан співробітництва країн Бал- то-Чорноморського простору в політичній, економічній та гуманітарній сферах, обмінявшись інформацією й досвідом реа­лізації політичних і економічних реформ, інтеграції в європейські і євроатлантичні структури, учасники самміту визначили шляхи дальшого співробітництва з метою зміцнення регіональної стабі­льності та безпеки в об’єднаній Європі ХХІ ст. В період зустрі­чей обговорювалося широке коло перспективних напрямів спів­робітництва на Балто-Чорноморському просторі, зокрема: реалізація спільних проектів у галузі енергетики, транспорту, зв’я­зку, екології та інших сферах; співпраця у гуманітарній сфері, боротьба з тероризмом, нелегальною міграцією, незаконним обі­гом наркотиків, зброї, тенденції й перспективи співпраці в межах трансатлантичних, загальноєвропейських і регіональних структур та ініціатив. Активне співробітництво України з міжнародними організаціями різного рівня сприяє широкому її включенню в міжнародне життя, допомагає усвідомлювати основні тенденції сучасної епохи і відповідно реагувати на зміни, що відбуваються. За допомогою участі різних міжнародних організацій Україна здобуває необхідний їй досвід міжнародних контактів, встанов­лює тісні зв’язки з різними країнами і регіонами.

4.

<< | >>
Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Україна і регіональні міжнародні організації:

  1. Україна і міжнародні організації
  2. 5.2. Основні принципи організації прокуратури України
  3. Зовнішня політика сучасної України. Україна у світовій спільноті
  4. Міжнародні фінансові інститути
  5. Міжнародні відносини і зовнішня політика
  6. Міжнародні стандарти дотримання прав людини в правоохоронних органах
  7. Тема 16 МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ
  8. Міжнародні конфлікти та війни
  9. 36. Міжнародні вимоги до упаковки та маркування товарів.
  10. 6. Спілка адвокатів України.
  11. Громадські організації і рухи
  12. 6. Спілка адвокатів України.
  13. 1. Сутність організації розслідування
  14. 1. Правові форми організації праці в сільськогосподарських підприємствах