Громадські організації і рухи

Партії виростають із суспільних рухів і організацій. Суспільні рухи і організації утворюють те соціальне середови­ще, в якому діють політичні партії. Вони доповнюють дії партій або перешкоджають розповсюдженню їх впливу на суспільство, виступають базою для перебудови існуючих партій або появи нових.

Громадська організація - це добровільне об’єднання людей, яке має внутрішню структуру знизу доверху, фіксоване членство.

Громадський рух - це теж добровільне формування грома­дян, яке виникає внаслідок вільного їх бажання на основі спільності інтересів і не має фіксованого членства.

Різниця між організаціями і рухом відносна. Кожна масова організація функціонує як суспільний рух. Наприклад, проф­спілковий, жіночий, молодіжний тощо.

Характерною особливістю сучасних масових суспільних рухів і організацій є те, що вони, як правило, пов’язані безпосе­редньо з політикою, або побічно впливають на якість діяльності політичних інститутів.

Дослідники масових демократичних рухів і громадських організацій виділяють такі причини їх виникнення:

♦ зростання кризових явищ у різних сферах суспільного життя;

♦ загроза війни та використання хімічної зброї;

♦ зростання загрози економічної катастрофи;

♦ необхідність захисту прав, свободи та життєвого рівня лю­дини;

♦ подолання регіональних військових та міжнаціональних конфліктів;

♦ зростання освітнього та культурного рівня різних про­шарків населення.

Польський політолог Є.Вятр виділяє чотири стадії, які про­ходить громадське формування у своєму розвитку. На першій створюються передумови виникнення суспільного об’єднання і створюється ініціативна група. Друга - включає формування про­грамних документів, які віддзеркалюють об’єднані індивідуальні прагнення.

Таким чином, громадські організації і рухи - це суспільні сили, які намагаються змінити існуючі умови чи закріпити їх шляхом впливу на владні структури.

Суспільно-політичний рух і організації в залежності від їх зв’язку з політичною системою можуть бути інституціональни- ми (формальними) і неінституціональними (неформальними). Перші, якщо можна так сказати, визнані політичною системою в якості її складової частини і функціонують за комплексом формальних правил. Другі - діють поза системою, за правила­ми, іцо не приписані нею.

Масові громадські організації і рухи та велика кількість дрібних організацій і груп діють на різних рівнях: міжнародно­му, релігійному, в межах політичної системи тієї чи іншої краї­ни, на місцевому рівні. Організації розрізняються за професій­ними ознаками (об’єднання письменників, юристів, акторів, тощо). Але найбільш поширеною є класифікація за цілями і напрямками діяльності, на підставі якої можна виділити:

♦ суспільно - політичні;

♦ миротворчі і правозахисні;

♦ економічного напрямку;

♦ національні, національно-культурологічні;

♦ екологічні;

♦ милосердя та охорони здоров’я;

- ♦ інтернаціональні та інші.

Найбільш масовою громадською організацією є профспілки. Діяльність профспілок регулюється спеціальним законодав­ством. Вони мають свої міжнародні організації, наприклад, Все­світня федерація профспілок (ВФП). В сучасні часи проф­спілки активно заявляють про себе твердою позицією в захисті трудових і соціально - економічних прав та інтересів своїх членів. Велика кількість страйків, що суттєво впливають на політичний процес в суспільстві, тому доказ.

Спектр суспільно - політичних організацій достатньо різно­манітний - це спілки молоді, ветеранів війни, комітет солдатських матерів, спілки жінок тощо.

Якими б різноманітними не були суспільні організації і рухи, вони виконують дві головні функції:

♦ висловлюють й реалізують групові інтереси;

♦ забезпечують участь своїх членів в управлінні.

Таким чином, політична функція суспільних організацій і рухів полягає не в боротьбі за владу, а у здійсненні тиску на неї з метою реалізації інтересів своїх учасників.

Відповідно суспільно-політичними організаціями можна вважати тільки ті із численних об’єднань і груп за інтересами, які здійснюють тиск на центри влади. В західній політології їх так і називають - групи тиску або групи інтересів.

Типовими засобами тиску суспільних об’єднань на органи влади є:

♦ безпосереднє висування своїх членів до складу представ­ницьких і законодавчих органів влади, а також в якості функціонерів адміністративного апарату;

♦ участь членів організації в роботі парламентських комісій;

♦ підтримка особистих контактів з членами парламенту, уряду, чиновниками державного апарату.

У багатьох країнах широко практикується така форма тис­ку на законодавців, як лобізм (від англ, lobby - кулуари ). Лобізм виник як специфічний інститут політичної системи США для впливу конкретних приватних та громадських орган­ізацій на процес ухвали рішень органами влади з питань внут­рішньої і зовнішньої політики. Політична практика американсь­кого лобізму активно поширюється в інших країнах, в тому числі й в Україні.

Хто ж займається лобіюванням? Найбільш придатними на роль лобістів вважаються колишні'чиновники законодавчих і виконавчих органів влади, які підтримують зв’язки зі своїми колишніми колегами, а також досвідчені адвокати, які близько знайомі із закулісним життям законодавчих та урядових уста­нов. Послуги лобістів високо сплачуються. Діапазон засобів, які вони використовують для досягнення своїх цілей, величезний. Виділимо групи засобів лобістів:

♦ засоби лобізму інформаційного ракурсу: збирання інфор­мації, її блокування або надання зацікавленим особам; пропагандистські кампанії з рекламою або антирекламою певної акції; кампанії тиску з місць (телеграми, листи тощо);

♦ засоби лобіювання, пов’язані з фінансовим його забезпе­ченням: фінансування виборчої кампанії, надання "по­трібним особам" різного роду "послуг" (гонорар за виступ тощо), влаштування для чиновників різного роду розваг за рахунок зацікавлених організацій тощо.

Для багатьох лобізм є синонімом корупції і, як бачимо, не без підстав. Проте лобізм - це не тільки підкуп, шантаж, а й вагоміший метод стратегічного розв’язання політичних, еконо­мічних, регіональних проблем, оскільки на нього працюють високопрофесійні експерти, котрі пропонують і здійснюють соціально - конструктивні ідеї.

Як вже підкреслювалось, лобізм здобув у деяких країнах світу статус соціальної інституції, став організаційною устано­вою. Його діяльність здобула легітимність та легальність. У CIIIA в 1946 р. був прийнятий федеральний закон про регулю­вання лобізму. Згідно з ним особи та організації, які є лобіста­ми, зобов’язані офіційно реєструватися й надавати відомості про те, на кого вони працюють.

Групи тиску можуть бути офіційно зареєстровані, як у США, або діяти нелегально. Характерним прикладом кримі­нальної групи тиску є мафія. Становлення конституційних і цивілізованих форм впливу груп тиску на органи державної влади та їх участь у політичному процесі є однією з найважли­віших умов демократизації суспільства, його нормального і ста­більного розвитку.

Таким чином, суспільно-політичні організації і рухи в демок­ратичних країнах є невід’ємним компонентом політичного жит­тя. Вони доповнюють раціональний плюралізм, посилюють ефективність багатопартійності, конкуренцію в середовищі різних політичних сил. Політичні партії, уряд, законодавці не можуть не рахуватися з суспільно-політичними організаціями і повинні постійно шукати шляхи взаємодії та діалогу з ними. Але особливістю громадських організацій є те, що вони не став­лять собі за мету завоювати державну владу, що є характерним для політичних партій. Вони створюють системи груп тиску, під впливом яких формується державна політика.

Таким чином, розглянувши основні проблеми, які сформовані на початку лекції, можна стверджувати, що в цьому світі політичні партії створюються для боротьби за владу, для реалі­зації своїх передвиборних програм і їх роль в політичних сис­темах, різних країн світу значна.

Також багатогранне значення мають суспільно - політичні об’єднання. Вони відіграють суттєву роль у структуруванні політич­них систем. На їх грунті можуть виникати нові політичні партії. "Непартійна сфера" також формує і поповнює правлячу еліту, створює систему тиску на державні інститути влади. Об’єднан­ня виступають як інституціоналізовані канали залучення лю­дей до політики і, тим самим, впливають на формування пол­ітичної культури в суспільстві.

Крім того, політичний процес в нашій країні свідчить про те, що партії залишаються реальністю сучасності, їх потенціал ще не вичерпаний, й ще багато десятиріч вони виступатимуть головним об’єктом політики.

Рекомендована література

1. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - M., 1997.

2. Зеркин Д.П. Основы политологии. - Ростов-на-Дону, 1996.

3. Лазаренко О.В., Лазаренко 0.0. Теорія політології. - K., 1996.

4. Мельник BA. Политология. - Минск, 1996.

5. Мальцев В.А. Основы политологии. - M., 1997.

6. Назаренко С.И. Политические партии и партийные системы. Ме­

тодическое пособие для самостоятельной работы студентов. - X., 1996.

7. Перегудов C., Холодковский К. Политическая партия, мировой опыт

и тенденции развития. - M., 1991.

8. Рубан В.В., Серегина Н.С. Политические партии и движения в

Украине. - X., 1996.

9. Шмакова Т.В. Мир политических партий // Полис. - 1992. -

№1 - 2.

10. Україна багатопартійна. - K., 1991.

И. Енциклопедичний політологічний словник. - K., 1997.