Сучасні партійні системи

У сучасному світі налічується понад 800 політичних партій, які об’єднують у своїх лавах близько сотні мільйонів членів та, мабуть, ще більше число прихильників. Партійні системи є ме­ханізмом міжпартійної взаємодії, а також партій з державою та іншими складовими частинами політичної системи.

Демократичним країнам притаманна багатопартійна систе­ма. Це така система, де реальну боротьбу за владу ведуть кілька політичних партій. Історично склалися три типи багатопартій- ної системи:

♦ біпартизм - система, в якій визначальну роль відіграють дві основні політичні партії, які, перемагаючи на виборах, по черзі приходять до влади (США, Великобританія, Ка­нада);

♦ "двох з половиною партій", коли жодна з двох найбіль­ших партій не може отримати більшості в парламенті й одна з них утворює коаліцію з третьою для формування уряду (типова для сучасної Німеччини);

♦ поліпартизм - три і більше партій з приблизно однако­вим за кількістю електоратом, жодна з яких не здатна на тривалий час одержувати підтримку більшості в парла­менті й змушена формувати урядові коаліції (Італія, Бель­гія, Франція, Данія та інші країни).

Проте в деяких країнах в умовах багатопартійності вирі­шальну роль у формуванні органів влади і здійсненні їх політи­ки відіграє одна - дві досить впливові політичні партії. Наприк­лад, у Китаї такою партією стала комуністична, в Японії - ліберально-демократична. У політології така багатопартійна система називається партійною системою з укладом домінації.

Для тоталітарних, авторитарних політичних режимів ха­рактерна однопартійна система. Вона існувала у 20-40-х р. XX ст. в Італії, в 30-40-х - у Німеччині, 20-80-х - у Радянсь­кому Союзі.

Основний недолік однопартійної системи в тому, що прав­ляча партія використовує своє монопольне становище в системі влади, самоізолюється від критики і побажань, тим самим поз­бавляє себе припливу нових ідей, конструктивних пропозицій, що веде до догматизму і прирікає партію на втрату нею політич­ного впливу.

Політична практика свідчить, що в сучасних умовах існує стабільна тенденція до зменшення кількості політичних партій у державах з політичною та економічною стабільністю. А яка оптимальна кількість партій в суспільстві? А. Лінкольн на це питання відповів так: 2-1/2 партії. Одна - при владі, друга в опозиції і третя, що тільки народжується.

В утвердженні тієї чи іншої партійної системи велику роль відіграє тип політичного режиму. Так, у США і деяких інших країнах влада і вплив інституту президентства мають величезне значення, і ніяка партія не може досягнути своєї стратегічної мети, якщо вона не матиме контролю над пре­зидентською владою. Такий контроль, безумовно, потребує підтримки більшості виборців. Коаліційного президента не існує. На виборах партія одержує все або нічого. Тому бажан­ня завоювати посаду президента об’єднує республіканців і демократів в єдині партії.

Політична історія XX ст. свідчить, що багатопартійність (якщо вона не декоративна) утворює благонадійні умови для демократизації суспільства.

В Україні у період боротьби за незалежність на арену пол­ітичного життя вийшло багато різноманітних партій. Партійно- політична палітра сьогодення строката й мінлива. Вибори у вищий законодавчий орган влади - Верховну Раду 29 березня 1998 р. показали, що із тридцяти політичних партій, які брали участь у виборах, вісім переступили 4% бар’єр і, таким чином, склали інститут парламентських партій. Це такі партії:

♦ комуністична партія України - 24,7%;

♦ народний рух України - 9,4%;

♦ виборчий блок соціалістичної партії України та селянсь­кої партії Україні - 8,5%;

♦ партія зелених України - 5,5%;

♦ народно-демократична партія - 5%;

♦ всеукраїнське об’єднання "Громада" - 4,7%;

♦ прогресивна соціалістична партія України - 4,03%;

♦ соціал-демократична партія Україні (об’єднана) - 4,01%.

У парламентських виборах України 26 березня 2006 р. за пропорційною системою взяли участь 45 партій та блоків. Трьох відсотковий бар’єр подолали п’ять партії та блоків: партія регі­онів (набрала голосів 32,14 %), соціалістична партія ( 5,69 %), комуністична партія (3,66 %), блоки партій БЮТ (22,29 %) і "Наша Україна" (13,95 % ). Представники решти партій і блоків до Верховної Ради України не потрапили.

Вважається, що сьогодні вже неможливо користуватися лише лінійним виміром при намаганні класифікації політичних партій в Україні. Дихотомія "праві - ліві" не може спрацьовувати в умовах, коли в Україні досягнуто консенсусу з основних прин­ципових питань суспільного буття, коли має місце порозуміння з найважливіших для всього соціуму політичних питань.

Із зростанням політичної культури багатопартійність в Ук­раїні має шанс трансформуватися в ту систему, яку завбачав Лінкольн і яка існує сьогодні в деяких цивілізованих країнах.

3.