Особливості політичної культури в сучасній Україні

На політичну культуру впливає низка чинників, серед яких особливе місце посідає історичний. На думку Б. Цимбалістого, в історії України є три фактори, що мали важливий вплив на роз­виток політичної культури.

На формування політичної культури України значний вплив мало її тривале перебування у складі тоталітарної держави. Полі­тична культура сучасних українців — це складне переплетіння радянського та пострадянського (незалежного), тоталітарно-авто­ритарного й демократичного, загальноєвропейського та містеч­ково-провінційного. Оскільки Україна належить до трансформа­ційних суспільств, у яких відбувається прискорений перехід від однієї політичної системи до іншої, — у її політичній культурі поєднуються різні системи цінностей, несумісні політичні орієн­тації та протилежні типи політичної свідомості.

Ці причини негативно позначилися на особливостях політич­ної культури в Україні, які доволі часто характеризуються: низь­ким рівнем знань, пасивно-споглядальним характером, байдужіс­тю до політики, або протистоянням різних політичних позицій; слабким розвитком індивідуальності, низьким рівнем особистих претензій на політичну участь; нерозвиненістю громадянських позицій, конформізмом, легковірністю, визнанням власної мен­шовартості; насиченістю політичної культури формальними й навіть фальшивими орієнтаціями тощо.

На думку Ф. Рудича, у сучасній Україні переважає підданська культура. Практично відсутні активістська культура, а тим біль­ше культура громадянська.

У чому причина такого стану? Негативне ставлення громадян до політичних структур спричинене неспроможністю владних органів чітко сформулювати національні інтереси й пріоритети, невиразним механізмом їх реалізації, що призводить до втрати ідеалів, моральних цінностей, і зрештою, до дискредитації ідей демократії та незалежності.

Більшість громадян нових демократичних держав (Україна не є винятком) сподівалася на швидке досягнення рівня та стилю життя відповідно до кращих європейських зразків. Але цього не сталося. Невпинна «боротьба за виживання», в основі якої — провали соціально-економічної політики — не може об’єднати громадян і сповна пробудити їхню громадянську енергію на пов­ну силу.

Атмосфера дезорієнтації, невпевненості в завтрашньому дні безпосередньо пов’язана з крахом звичних атрибутів соціального добробуту, перманентною кризою, відсутністю в більшості насе­лення ринкових настанов, утратою «історичної пам’яті» у питан­нях володіння та розпорядження власністю.

Як результат — спостерігаємо політичну індиферентність, що на рівні масової свідомості виявляється в розчаруванні діями влади та соціальній апатії.

У сучасних умовах передчасно говорити про наявність зрілої громадянської культури в українському суспільстві. Для утвер­дження такої культури важливо визначити зрозумілі громадянам стратегічні орієнтири її соціально-економічного облаштування, а головне — реалізовувати ці орієнтири. Політична культура має бути адекватною тим докорінним змінам, які відбуваються в еко­номічному й політичному устрої держави.

Зразки політичної культури має продемонструвати національ­на політична еліта. Поки що в її «виконанні» нерідко доводиться спостерігати «антикультуру», наслідком якої є недовіра владі.

Політичній культурі в Україні притаманна відмова від тоталі­тарного минулого, прихильність до демократичного вибору, од­нак політико-культурні позиції, детерміновані тоталітарним ми­нулим, до кінця не викоренені. Це створює загрозу реставрації жорстких політичних режимів.

У більшості населення реформи асоціюються з погіршенням матеріального становища. Надмірна майнова поляризація насе­лення стимулює виникнення передумов для силового розв’я­зування соціально-економічних і політичних суперечностей.

За таких умов першорядного значення набувають формування політичної свідомості широких мас, набуття ними знань, досвіду і навичок політичної поведінки, поступове подолання елементів патріархальної й підданської політичної культури та як резуль­тат — становлення громадянської, демократичної культури.

Досягненням посткомуністичної України є наявність цілого шерегу політичних поглядів, плюралізм позицій та ідеологій. Відбувся перехід від моноціннісного сприйняття політичного життя до плюралістичної картини владно-політичних відносин. Але потреба у формуванні загальнонаціональної ідеології, засно­ваної на культурно-історичному ґрунті, лише загострюється.

Вітчизняні науковці зазначають, що за роки незалежності в Україні відбуваються (хоча й суперечливо) процеси оновлення різних елементів політичної культури — цінностей, навичок, орі­єнтацій, методів і прийомів політичної діяльності. Суспільство поступово звикає до відкритого висловлення своїх позицій щодо політичних проблем і політичних інститутів. Але залишки старої культури, трансформувавшись у нову систему цінностей, дають­ся взнаки у вигляді формального, відчуженого ставлення до полі­тики. З цих позицій також можна констатувати, що політична культура України поєднує ознаки авторитарної, демократичної й тоталітарної культур.

Однією з характерних ознак української політичної культури стає її полісуб’єктність. За радянських часів основним суб’єктом політики була держава, яка свідомо формувала підданський тип політичної культури. Нині кількість носіїв активістського типу політичної культури поступово зростає, проте слід зазначити певну циклічність у політичних виступах населення.

Політична культура трансформаційних суспільств доволі часто набуває демагогічного забарвлення, політичного крити­канства та популізму. Політична критика — це ще не опозиція, у непоодиноких випадках вона є варіантом егоїстичного попу­лізму. Демагогічні тенденції в політичній культурі зазвичай виявляються популістських гаслах, відхиленні від конструктив­ної співпраці між різними політичними силами, продукуванні обіцянок, які неможливо реалізувати за наявних ресурсів, появі політиків-демагогів, які ідейно й іміджево протистоять політи- кам-прагматикам, поширенні неконструктивного способу мис­лення серед різних груп населення.

Політичну культуру сучасної України додатково можна ви­значити як маргінальну (складається із субкультур різних соціаль­них груп, які не інтегровані в єдину спільноту) та провінційну (зорієнтовану на місцеві, регіональні інтереси). Крім того, існу­ють підстави для ствердження про наявність стійкої фрагментар­ної складової політичної культури (орієнтація на Захід, Росію, радянську спадщину, власні політичні традиції).

Резюме за змістом теми. Достатній (в ідеалі — висо­кий) рівень розвитку політичної культури є необхідною умо­вою успішного державотворення. Недосконалість вітчизняної політичної системи значною мірою пояснюється незрілістю, деформованістю політичної культури як організаторів полі­тичного життя, так і всього населення. Маючи певну інерцію у формуванні, політична культура (особливо в її демократичній якості) поки що не стала домінантною характеристикою Ук­раїни. Хоча останнім часом намітились певні позитивні зру­шення, проте потрібна активна творча робота всього суспільс­тва й кожного громадянина, щоб демократична політична культура стала реальністю.

Основою політичної культури, яка сприяла б подальшому роз­витку українського суспільства, мають бути загальнолюдські, демократичні цінності. Передусім повага до особистості, закону, відкритість політики, плюралізм поглядів, політична та релігійна терпимість, пріоритет ненасильницьких методів вирішення проб­лем, толерантність, орієнтація на громадянську злагоду та полі­тичний консенсус.

Терміни та поняття до теми: політична культура, особливо­сті політичної культури, структура політичної культури, функ­ції політичної культури, політичні цінності, політичні орієнта­ції, політичні субкультури, типологізація політичної культури.

Запитання.Завдання

1. Як співвідносяться між собою «політична» та «економічна» культура людини?

2. Прокоментуйте спільне та відмінне у вашій політичній культурі та ваших батьків.

3. Наведіть аргументи на користь посилення демократичних ознак політичної культури України.

4. Які механізми «тоталітарного» та «авторитарного» варіан­тів політичної культури зберігають свою дієвість у сучасній Україні?

5. Чи існують підстави стверджувати про формування «глобаль­ної» політичної культури людства?

6. «Тероризм», «екстремізм», «радикалізм» — це елементи політичної культури? Обґрунтуйте свою позицію.

Теми рефератів

1. Історичні типи політичної культури.

2. Європейська політична культура (ідеали та реалії).

3. Історичні міфи як складники політичної культури.

4. Проблема спадкоємності поколінь у відтворенні та модерні­зації політичної культури.

5. Політична культура регіонів України: спільне й відмінне.

6. Зовнішні впливи на формування політичної культури України.

Безклетний С. Політична культура як ціннісна система // Трибуна. — 2008, —№6, —С. 38—39.

Вегеїи М. M., Останець Ю. О. Політологія: Підручник. — K.: Знан­ня, 2008.

Карнаух А. Політична культура. Політична соціалізація. — Лекції з політології. Навч.-метод. посібник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горба- тенка. — K., 2009.

Нагорный В. І. Політологічна культура громадян України: вектори змін : Монографія. — K.: НІСД, 2006. — С. 38—122.

Остапенко М. А. Політична культура суспільства: Навч. посібн. — K.: МАУП, 2008. — 96 с.

Політологія: Підручник для студ. вищ. навч. закладів І За ред. А.Колодій, Л. Климанської, Я. Космічної та ін. — K., 2003.

Політична культура населення України. — K.: Наукова думка,

2006. —136 с.

Политические системы и политические культуры: Сб. учебных ма­териалов. — M.: МГИМО, 2009. — 424 с.

Хилъко Μ. І. Політична культура населення України: аналіз розвитку громадянських якостей П Політичний менеджмент. — 2007. — № 1. — С. 115—126.

Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність. —

2007. — № 3. — С. 94—105; № 4 — С. 77—90.