Особливості сучасної політичної культури в Україні

На відміну від держав, які на десятиріччя і століття ра­ніше випробували «цивілізуючий вплив капіталу», жителі Украї­ни сторіччями орієнтувались здебільшого на норми общинного колективізму, що втілюють, насамперед, інтереси сім’ї, общини, стану, держави.

Мабуть, однією з найсерйозніших культурних втрат, що поніс кожний українець, зокрема, і суспільство, є слабо розвинена ін­дивідуальність, низький статус особистих домагань на владу і політичну участь. Позбавлені індивідуально виношених світо­глядних опор, громадянські і політичні уявлення більшості лю­дей в Україні відбивають виняткову схильність до конформації, ту легковірність і рухливість, що спонукає їх до постійної пере­оцінки політичних принципів, образів України та інших понять. Ще не зникло серед більшості жителів України підданське спіл­кування і безперервна лояльність навіть не стільки до держави, скільки до моралі реальної влади (сильному лідеру, таємній аген­турі служби безпеки, засобам масової інформації та ін.). I тільки в окремих колах міського населення, серед підприємців і інтелі­генції відбулася деяка демократична ціннісна переорієнтація. Мабуть, саме ця вузька частина населення, по суті, і є тією соціа­льною спільністю, що виявляє соціокультурну підтримку демок­ратичним перетворенням.

Зрозуміло, заідеологізованість мислення більшості населення України, що зумовлює нетерпимість до людей інакомислячих, з нетрадиційним світоглядом, загальнокультурна нерозвиненість громадянських позицій, низька поінформованість і компетент­ність в управлінні справами суспільства, держави; правовий нігі­лізм, тобто огульне заперечення всього, а також інші риси і влас­тивості духовної і практичної активності людей свідчать, що в Україні домінує політична культура традиціоналістського, патрі­архального типу. Все це не сприяє прискоренню і розширенню процесів демократизації, засвоєнню досвіду демократичного роз­витку інших країн, знижує чутливість людей до морально- етичних стимулів політичної поведінки, тяжіння до перегонів і раптовості, навіть нерідко до застосування насильства в перетво­реннях суспільства. Але це не означає, що традиціоналістський тип політичної культури українського суспільства вічний і непе­реборний. Адже, хоча певні структури стійкі та відокремлені, все ж в будь-якому суспільстві діють потужні фактори, створюються потреби в інокультурному спілкуванні людей, всеосяжній міжку- льтурній духовній взаємодії безлічі соціальних суб’єктів.

Література

Бизов П. Г., Львов М. В. Перебудова: політична свідомість і соціальні відносини // Сторіччя XX і мир. — 1989. — № 3. Вятр Є. Соціологія політичних відносин. — М., 1979. Кейзеров М. I. Політична і правова культура. — М., 1989.

Основи політології. Курс лекцій / Під ред. В. Д. Бабкіна, М. I. Козюбри. — 1991.

Чередниченко А. П. Культура активного политического дей­ствия. — М., 1989.

Хрусталев Ю. М. Диалектика развития общественного соз­нания личности. — М., 1989.

Питання для повторення

♦ Що таке політична свідомість? У чому суть політичної сві­домості?

♦ Яка структура політичної свідомості? Функції політичної свідомості і їх зміст.

♦ Що таке політична культура? Яка структура політичної культури?

♦ Які типи політичної культури?

♦ Які функції політичної культури в суспільстві?