Особливості політичної системи України

Сучасну політичну систему в Україні характеризують насам­перед риси перехідності. У ній збереглися деякі елементи коман­дно-адміністративної системи, хоча з’явились і почали функціо­нувати нові політичні інститути.

Українське суспільство є надміру розпорошеним у своїх політичних поглядах. До того ж така розпорошеність одноча­сно спостерігається в базових суспільних сферах — етнонаці- ональній, регіональній, культурній, релігійній, ідеологічній та ін. Доволі часто представники навіть однієї соціальної групи мають різні політичні симпатії та уявлення про шляхи пода­льшого розвитку. Якщо узагальнити, то в Україні лише роз­гортається процес структуризації суспільства з виокремлен­ням певних груп, прошарків, страт, появою та інституціона- лізацією нових елементів соціальної структури, з усвідомлен­ням та озвученням домінантних інтересів (політичних, еко­номічних, культурних), з формуванням відповідної представ­ницької системи (утворенням партій і громадсько-політичних рухів, які ці інтереси уособлюють і репрезентують перед вла­дними структурами).

Політична система, яка покликана через відповідні полі­тичні інститути здійснювати управління суспільством, визрі­ває (створюється) надто повільно. Потребують удосконалення всі підсистеми, насамперед інституційна, комунікативна, но­рмативна.

Конкретніше: політична система України, яка стихійно склалася в результаті стрімких і масштабних перетворень, яв­ляє собою суміш президентського правління й парламентської республіки, на які накладаються окремі радянські риси.

Процес виборів до законодавчої влади є недостатньо прозо­рим. Виборців підкуповують, їхніми позиціями й оцінками мані­пулюють. Інститути громадянського суспільства не досягай єв­ропейського рівня зрілості. Недостатньо обґрунтовані зміни до Конституції викликають неповагу до неї та інших законів. Спо­стерігається прагнення «пересічних громадян» і навіть посадов­ців обійти закон при зовнішній законослухняності. Відносини між провідними політичними силами характеризуються неузго­дженістю, напруженістю, протилежністю підходів щодо перспек­тив розвитку країни.

Однією з головних причин жорсткого опору частини політич­ної еліти (іноді її називають «квазіелітою») посиленню громадсь­кого контролю над державотворчими процесами є її свідоме ба­жання уникнути відповідальності за слова й вчинки. Поєднання законодавчої та виконавчої діяльності дає змогу частині політи­ків маскувати й приховувати особистий непрофесіоналізм і без­відповідальність.

Нечіткість, розмитість, двозначність повноважень влади інколи створюють можливості політичних впливів, несумісних з демократі­єю. В деяких випадках еліта хоче позбутися судової відповідальності, підмінити національні інтереси приватними або корпоративними, по­силити лобістську діяльність, нарощувати привілеї та статусні пере­ваги свого становища. А це — прямий шлях до деградації політичної системи країни та дезінтеграції українського суспільства.

Рішучий опір частини політиків формуванню ефективної по­літичної системи на основі розподілу влади об’єктивно збігається з інтересами олігархічних груп і становить серйозну загрозу на­ціональній безпеці України.

Додатковий опір легітимному й прозорому розподілу влади чинять кримінальні структури.

Політичній еліті України слід усвідомити, що розмежування влади та її функціонування виключно у правовому полі — це об’єктивний процес розвитку української політичної системи, без якого неможливі широкомасштабні реформи.

Орієнтація на досягнення повноцінної структуризації україн­ської політичної системи має допомогти політичній еліті самови­значитися й відокремитися від інших секторів елітного кола, на­самперед бізнесу. Це дасть змогу консолідуватися й виробити за­гальні правила гри. Інакше українську еліту, яка історично сфор­мувалася за доволі нетипових обставин, очікує доля кланової де­градації в слаборозвинутій країні. Така еліта неспроможна на загаль­нонаціональні рішення, нездатна мобілізувати різні прошарки на­селення на виконання спільних завдань.

Повертаючись до специфіки еволюції вітчизняної політичної системи, як позитив слід зазначити її мирний, ненасильницький характер.

В Україні зміни в політичному керівництві, еліті, політичних структурах відбуваються здебільшого мирно, виборчим (під­текст — демократичним) шляхом. Демократична основа політич­ної динаміки виявляється у масовій участі населення, хоча воно загалом суперечливо оцінює державотворчі результати та мож­ливості політиків змінити ситуацію на краще.

Резюме за змістом теми. Особливості формування полі­тичної системи України підтверджують тезу про тісний взаємо­зв’язок усіх її структурних елементів, а саме: політичної органі­зації, політичних норм, політичних відносин, політичної куль­тури. Зміни кожного з них впливають на інші як позитивно, так і негативно. Необхідність глибинних політичних та економічних реформ викликає потребу в досконалій, збалансованій політичній системі, здатній вивести країну з кризи та забезпечити її вхо­дження до кола розвинутих європейських націй.

Прогрес України прямо пов’язується з активним виходом на авансцену політичної творчості нового покоління. Політична си­стема потребує людей з ідеями та амбіціями, не деформованих прагненнями особистісного (кланового) збагачення. Іншим резер­вом всеукраїнського прогресу має стати широке врахування зага­льносуспільних очікувань, надій і прагнень.

Терміни та поняття до теми: політична система, політична організація, політичний інститут, політичні відносини, підсис­теми політичної системи (інституційна, нормативно-регуля­тивна, культурно-ідеологічна, функціональна, комунікативна); функції політичної системи (артикуляція і агрегування інтере­сів); політична соціалізація; стабільність та ефективність по­літичної системи; криза політичної системи.

Запитання. Завдання

1. Проаналізуйте механізми формування й функціонування політичної системи.

2. Чи можуть неоднакові структури в різних політичних сис­темах виконувати схожі функції? Обгрунтуйте свою відповідь.

3. Сучасні політологи виокремлюють кілька форм артикуляції інтересів. Охарактеризуйте їх.

4. Деякі вчені стверджують, що демократичні системи знач­ною мірою орієнтовані на «функції входу», а авторитарні — «функції виходу». Чи можна погодитися з цією думкою? Обгрун­туйте відповідь.

5. Уявіть собі політичну систему, у якій відсутній такий ком­понент, як «вимоги». Опишіть можливі варіанти функціонування такої системи.

6. У країні X функціонує політична система, в якій вимоги, що надходять, не агрегуються. Визначте можливі наслідки існування такої системи.

7. Серед методів, які використовуються для забезпечення по­літичної стабільності, виокремлюють: соціально-політичне манев­рування, політичне маніпулювання, діалог з опозицією, застосу­вання сили. За яких умов використовується кожний з цих мето­дів? Зіставте їх за рівнем результативності.

Теми рефератів

1. Політичні системи XX та XXI століть: порівняльний аналіз.

2. Політичні системи перехідних країн.

3. Ефективність політичної системи (на прикладі конкретної країни).

4. Демократичні виміри політичної системи.

5. Посттоталітарна трансформація політичної системи України.

Література

Бурлацкий Ф. М. Политические системы современности. — M.: Выс­шая школа, 2003. — 645 с.

Гончаров П. К. Политическая система общества: гносеологические и онтологические теории // Социально-гуманитарные знания. — 2006. — №2, —С. 96—118.

Делягин М. Г. Государство между народом и бизнесом // Полис. — 2008. — №3. — С. 134—147.

Дмитренко М. А. Політична система України: розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції: Монографія. — K.: Знання України, 2008.

Дубінін В. В. Роль інтересів народу в становленні та розвитку полі­тичної системи суспільства. — Краматорськ, 2006.

Исаев Б. А. Теория политической системы И Социально-гуманитар­ные знания. — 2007. — №4. — С. 57—69.

Лобанов В. В. Государственное управление и общественная полити­ка. — СПб.: Питер, 2004. — 447 с.

Михальченко М. Політичні ризики суперечливих змін політичної си­стеми України 11 Віче. — 2008. — № 19.

Myxaee P. Т. Политология: учебник для вузов / 3-є изд. — Μ. : При- ориздат, 2010.

Політологія: Підручник І За ред. О. Бабкіної, В. Горбатенка. — 3-тє вид., перероб., доп. — K.: Академія, 2010.

Политология: Учеб, пособие / Под ред. А. С. Тургаева, А. Е. Хре­нова. — СПб.: Питер, 2005.

Політична система та інститути громадянського суспільства в Україні. — К.: Либідь, 2008.

Практикум з політології / За ред. Ф. М. Кирилюка. — K.: Комп’ю- тер-прес, 2003.

Проблема модернізації політичних систем сучасності. — Харків: Право, 2008.

Соловьёв А. И. Политология: политическая теория, политические технологии : Учебник для студентов вузов. — M.: Аспект Пресс, 2005.