Політична партія як організація. Функції та типологія партій

Отже, що таке політична партія? В перекладі з латинської слово "партія" означає "осередок", "частина". У визначенні суті партії до цього часу ведеться полеміка між різними політологі­чними школами й існує безліч її визначень.

♦ як групи, об’єднаної єдиними ідеологічними цінностями, що створюються для проведення виборчих кампаній;

♦ як передовий загін класу, що представляє їхні інтереси;

♦ як вираз політичного конфлікту в суспільстві й зброя ви­рішення обумовлених ним конкретних проблем;

♦ як специфічний вид організації.

Політологічний енциклопедичний словник (1997 р.) визна­чає політичну партію як "добровільне об’єднання людей, котрі прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, задо­волення спільних інтересів; організована певним чином части­на якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільності, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним "голосом", "уособленням" окре­мих групових інтересів".

Перші політичні партії, відомі історії, виникли в Стародавній Греції і Римі. Це були малочисленні та вузькі за складом групи. Політичні партії існували і в середні віки. Справжня історія політичних партій починається з часів Великої французької революції наприкінці XVIII ст.

В історії політичних партій багато дослідників згоджу­ються з М. Вебером і виділяють три етапи: партії як арис­тократичні групи політичної еліти; партії як політичні клу­би, що намагаються заохочувати до активної політичної діяльності впливових людей; сучасні масові партії. Першою масовою партією було Ліберальне товариство реєстрації виборців в Англії, засноване в 1861 р.

У США партії організовуються у 30-х рр. XIX ст. при прези­денті Джонсоні, у Франції та інших європейських країнах - у період революції 1848 р. У Росії та Україні - у 90-х рр. XIX ст.

У наш час стає усе більш очевидною суперечлива сутність політичної партії як явища політичного життя суспільства. У природі всякої партії влада, яку виявив і описав ще німецький соціолог Роберт Міхельс (1876-1939). Будучи створені як засіб досягнення соціально-групової мети, партії самі невдовзі стають 150

метою самих себе, починають переважно дбати про власний добробут і успіх.

У структурному відношенні в партії можна виділити три рівні.

Перший - прихильники партії, які систематично голосують за неї на виборах.

Другий - сама офіційна партійна організація. Майже всі сучасні політичні партії мають партійний апарат, що складаєть­ся з групи людей, які професійно займаються організаційними питаннями політичної діяльності партії.

Третій - це партія в системі володарювання, яка складаєть­ся з посадових осіб у державному апараті, що одержали свої по­сади в силу приналежності до даної партії. До них відносяться: президенти, губернатори, члени парламенту, законодавчих органів тощо. Безумовно, така ієрархія має свою національну специфіку. Наприклад, у консервативній партії Великобританії парламентська фракція в організаційному відношенні складає самостійний структурний елемент - парламентську консерва­тивну партію. Лідер парламентської фракції є водночас лідером партії у загально-національному масштабі. По суті центральні органи партії - виконавчий комітет, центральне бюро - явля­ють собою дорадчий орган при лідері.

Справжня політична партія не може бути витвором само­го тільки бажання або зусиль навіть дуже здібних і впливо­вих людей. Вона виникає не на базі чистої політики, а на відповідній соціальній базі.

Зрозуміло, утворення політичних партій обумовлюється рядом факторів. По-перше, різні погляди з приводу політич­ного устрою суспільства та інших політичних питань. По- друге, незадоволення частини суспільства існуючим стано­вищем та відповідна потреба у діях, щоб змінити становище, і викликали необхідність створення політичних партій. По-третє, однією з умов створення політичних партій є причини національного характеру. Тенденції до створення політичних партій на основі національної ідеї властиві багатьом країнам Латинської Америки, Африки, Східної Європи.

Політичні партії в сучасному суспільстві виконують жит­тєво необхідні функції. Безумовно, вони мають конкретно- історичний характер.

Політологи виділяють такі функції партій:

♦ політична, яка полягає в боротьбі за владу в країні або до­сягнення максимальної кількості місць в законодавчих органах влади, одержанні права на формування держав­них виконавчих органів, уряду;

♦ функція представництва інтересів тих чи інших соціаль­них груп чи верств суспільства;

♦ ідеологічна фіксується у програмі партії, рішеннях з’їздів, конференцій і має за мету переконати у своїй ідейній правоті якомога більше людей. Результатом реалізації цієї функції є ідейно-політична доктрина або ідейно-теоретич­на концепція;

♦ організаторська - в практичній реалізації програми й рішень партії, вона знаходить свій вираз у діяльності з розширення членського складу, розвитку взаємовідносин з іншими партіями.

Існують й інші функції політичних партій. Саме через функції виявляється сутність, соціальне призначення, роль партій в суспільстві. Критерієм функціональної діяльності прав­лячої партії виступають політичні, економічні, соціальні резуль­тати, досягнуті партією відповідно до цілей, які вона ставила, а також задоволення інтересів тих соціальних верств і груп, які вона представляла. Не випадково одним із аспектів наукової методології виступає вимога судити про політичні партії по їх справах, а не заявах.

Ведучи постійну боротьбу з опозицією, політична партія формує економічні і політичні платформи, виробляє стратегію і тактику їх здійснення. Механізм міжпартійної конкуренції не дозволяє політичним партіям жити старим багажем і примушує їх оперативно реагувати на зміни, що відбуваються в країні і світі.

Важливу роль у теорії політичних партій займає питання про інституціоналізацію (правове визначення). Відомо, що ба­гато партій на початку XX ст. діяли нелегально.

Законодавство кожної країни по-своєму регулює (або ні) статус партії. В більшості країн світу за ними закріплено право висувати кандидатів на виборні державні посади.

Вони мають право вільно розповсюджувати інформацію про свою діяльність, пропагувати свої ідеї. Найбільш великі повно­важення у парламентських партій. Вони мають право утворюва­ти фракції. Фракція (від лат. fraktio - розламування, подрібнен­ня) - це група членів тієї чи іншої партії в складі парламенту, яка організовано проводить установки своєї партії. Фракційна діяльність у парламенті країн з багатопартійною системою - це нормальне й корисне явище, що забезпечує відображення та за­хист інтересів різних соціальних груп і верств населення.

У деяких країнах (Німеччина, Італія, Швеція) широко роз­повсюджена практика фінансування діяльності партії із держав­ного бюджету. Чому? Вважається, що партія, виконуючи кон­ституційні функції, сприяє формуванню здорового суспільства, а тому має право на одержання державних дотацій.

Характер і набір функцій партій безпосередньо пов’язаний з їх типологією. Політологами пропонуються різні критерії кла­сифікації політичних партій. Марксистський підхід наголошує на класових критеріях і розрізняє: робітничі, буржуазні, се­лянські партії тощо. За ідеологічними критеріями відрізняють революційні, реформістські, консервативні партії. У стосунках до влади партії поділяють на правлячі і опозиційні, або аван­гардні і парламентські. Парламентські виконують дві головні функції - підготовку виборців до схилення їх на свій бік та контроль за здійсненням парламентського курсу.

У західній політології широко визнається типологія, яка враховує критерії чисельності і внутрішньої структури партії. Це так звана "бінарна" типологія: партії кадрові і масові. До кадро­вих відносяться такі, в яких партійний склад формується навко­ло групи політичних діячів. Такі партії мають вільне членство і діють, як правило, тільки під час виборів. Кадровими є більшість європейських партій консервативної орієнтації, республікансь­ка і демократична партії США. Масові партії являють собою централізовані організації із статутним членством, більш дис­ципліновані, приділяють більше уваги ідеології. Вони існують, головним чином, завдяки членським внескам. Члени партії не тільки сплачують внески, а й беруть участь у справах партії. Це, як правило, ліві партії комуністичної, соціалістичної і соціал- демократичної орієнтацій.

Дуже поширеним є спосіб класифікації партій за ознакою прогресивності або консервативності їх політичних програм. Це партії - ліві, праві і центристи. Така класифікація веде свою історію із засідань Французької національної асамблеї 1789 р., коли по різні сторони від спікера розташовувались консерва­тори, які виступали за збереження монархії (праворуч) і ради­кали, що відстоювали ідеї загальної рівності (ліворуч); помірко­вані ж займали місця в центрі. Ця традиція збереглася і в наші часи. Проте такий поділ відносний, бо ті партії, що сьогодні є лівими, завтра можуть стати правими і навпаки.

Взагалі кожна типологія відносна. Як правило, ліберальні, комуністичні, соціал-демократичні, або будь-які партії можуть бути правлячими і опозиційними, легальними і нелегальними, революційними і консервативними, авангардними і парламен­тськими тощо.

Розрізняють організаційно оформлені партії, члени яких одержують партійні білети і платять членські внески і організа­ційно не оформлені партії, які характеризуються відсутністю офіційного членства.

У міру поступового перетворення держави із засобу пану­вання у механізм узгодження інтересів соціально-економічних, національно-культурних і регіональних груп, що її складають, поступово змінюється й характер політичних партій, які, явля­ючи собою політичне завершення піраміди сучасного грома­дянського суспільства, сприяють його всебічному розвитку.

2.