Типи політичних партій

Зрозуміло, принципи, основи типів політичних партій різноманітні: заперечується або вважається неістотним класовий поділ політичних партій або розглядається класове ділення як основне.

Кадрові політичні партії виникли в XIX ст. з виборчих коміте­тів і парламентських груп і відрізняються небагаточисельністю, вільним членством, опорою, насамперед, на професійних політи­ків і фінансову еліту, спроможністю забезпечити політичній пар­тії матеріальну підтримку. Такі політичні партії орієнтовані на виборчі функції. Класичний приклад — республіканська і демок­ратична партії в США. Масові партії характеризуються багаточи- сельністю (наявністю десятків сотень тисяч членів партії), ідео­логічною орієнтованістю і домінуванням ідеологічних і виховних форм діяльності, наявністю тісного зв’язку апарату і партійних мас, порівняно жорсткою організацією. Вони виникли пізніше кадрових в зв’язку з розповсюдженням загального виборчого права багато в чому на хвилі робітничого руху як пролетарські партії.

Масові політичні партії поділені Жаком Блонделем на пред­ставницькі західного типу, комуністичні і популістські. Робер- том-Луї Шварцейбергом поділені масові політичні партії на соці­алістичні, комуністичні і фашистські. В 90-х роках XX ст. виник новий тип політичних партій, які називають «всеїдними», парті­ями «залучай всіх», партіями виборців тощо. Залежно від став­лення до інших елементів політичної системи, політичні партії поділяються на демократичні, авторитарні і тоталітарні. Де­мократичні партії поділяють на прагматичні, доктринальні (з підвищеною значимістю ідеологічного фактора), партії інтересів (з яскраво висловленим партикулярним представництвом інтере­сів певної соціальної групи — жінок, фермерів та ін.).

В сучасному світі за ставленням до вирішального типу прива­тновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за сту­пенем сприйняття або несприйняття такого типу) виділяються політичні партії: по-перше, ультраліві; по-друге, ліві; по-третє, лівоцентристські; по-четверте, центристські; по-п’яте, правоцен- тристські; по-шосте, ультраправі (або при менш детальній класи­фікації — лише ліві, центристські та праві) політичні партії. Вважаються найлівішими політичні партії, які виступають за за­стосування радикальних і навіть одіозних способів та методів бо­ротьби з капіталізмом, а найправішими — ті, що готові вдаватися до жорстоких методів і способів захисту капіталістичних відно­син. Та в історії політичного руху трапляються парадоксальні си­туації: в пізній період перебудови універсалістська схема поділу на лівих та правих перевертається знизу вгору, і сили, традиційно оцінювані як ліві, тимчасово починають вважатися правими, і на­впаки. Та показником «лівизни» та «правизни» може бути став­лення не до загальносвітових процесів, а до необхідності зміни соціально-економічного ладу в Україні. Саме за такого теоретич­ного підходу в державах, де проводяться ті чи інші соціально- економічні і політичні експерименти, праві (за традицією), лібе­рали та консерватори починають оцінюватися як «ліві», тобто та­кі, що виступають за радикальні зміни існуючого соціально- економічного ладу, а ліві (комуністи, соціалісти та ін.) — як праві консерватори, що протистоять впровадженню ліберально- капіталістичних принципів. В сучасній Україні існують та діють українофільські партії, партії радянського патріотизму, партії, орієнтовані на історичні цінності російської імперії, слов’яно­фільські, євразійські, європейської інтеграції, євроамериканської трансатлантичної єдності та інші політичні об’єднання, що базу­ються на культурно-історичних цінностях, інтересах, геополітич- них программах тощо.

2.