Типи політичних конфліктів

В політичній та соціальній структурі суспільства конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення тощо. Якби суспільства не містили внутрі- конфліктні фактори, а суспільні відносини були б первісно гар­монійними, то не виникала б потреба в створенні політичних ін­ститутів суспільства, що виконують функції примушення і врегулювання конфліктів.

З функціонуванням політичних систем тісно зв’язані й соціа­льні та політичні конфлікти. Існують агоністичні (примиренні) і антагоністичні (непримиренні) конфлікти. Упустити можливості вирішити примиримі конфлікти сприяє їх переходу в хронічні і, навіть, переростанню в непримиренні, антагоністичні. Арбітром між конфліктуючими класами, соціальними верствами і групами в політичних системах виступає еліта, яка управляє, що викорис­товує державні владні структури і державне насильство в межах законності та консенсусних угод тощо. Якщо соціальні конфлікти можуть бути різних типів, то з політичних найбільш важливі ті конфлікти, що безпосередньо стосуються розподілу в суспільстві дефіцитних цінностей: влада, матеріальні блага і соціальний престиж. Різноманітними є конфлікти і з приводу розподілу су­спільних матеріальних благ. Звідси, в різноманітних співтоварис­твах людей і неоднакові конфлікти за рівнем і змістом. Навіть у розвинених індустріально країнах Заходу з тривалістю «соціаль­ного добробуту», від 10 до 20 відсотків людей займає маргіналь­не (прикордонне) соціальне положення, потребуючи постійної матеріальної підтримки. Джерелом у соціальному конфлікті ви­ступає убогість основних соціальних цінностей.

Знищення конфліктів між суспільними класами, підкреслював Карл Маркс, вимагає розподілу благ за принципом «кожному — за його потребами». Тут соціальна стратегія мала сенс тільки в такому ступені, в якому забезпечувала прискорений розвиток продуктивних сил і забезпечення багатства.

Об’єктивний історичний процес конфліктів як соціального явища може бути позитивним і продуктивним, і навпаки. У полі­тичному аспекті найбільш значущі ті конфлікти, що водночас охоплюють всі рівні соціальної, економічної і політичної струк­тури, порушують і втягують максимально можливе в конкретних умовах число учасників (загальні конфлікти). Такі конфлікти від­буваються в сфері суспільних відносин, зв’язаних з проблемами збереження або повалення влади, її зміцнення або підриву тощо.

Можна виділити два типи конфліктів. Тип, що не порушує ба­зового консенсусу суспільства, тобто такі конфлікти, в яких учас­ники не вважають, що для їх розв’язання повинна відбутися зміна соціальної та політичної системи суспільства. Другий тип конф­ліктів допускає цілісне перетворення суспільства.

Конфлікти першого типу — конфлікти, що не порушують ба­зового консенсусу в суспільстві, вирішуються шляхом компромі­су, угоди або консенсусу між сторонами. В суспільстві, де визрі­вають непримиренні базові конфлікти між окремими його учасниками, можливе виживання суспільства лише за умови, що ворогуючі політичні еліти будуть спроможні знайти механізми їх врегулювання або альтернативні безумовному знищенню супро­тивника засоби розв’язання конфлікту. Так, на початку 20-х років соціалісти і комуністи вважали, що через притаманні капіталіс­тичній системі нерозв’язні внутрішні класові конфлікти немину­чий її крах.

Конфлікти другого типу — конфлікти, що ведуть до корінної зміни суспільно-політичної та економічної систем та ін. В умо­вах визрівання конфлікту, що допускає цілісне перетворення сус­пільства, відбувається розпад на непримиренні соціальні верстви, групи, що борються за знищення супротивника. Щоправда, в та­ких умовах можуть виникати тимчасові передишки, але не кон­сенсус за основних розбіжностей, не просте зіткнення, не ті чи інші мотиви, вчинки тощо. Сучасна соціологія і політологічна конфліктологія вагомо доповнюють концепцію демократичного суспільства теорією і політичною технологією відвернення конф­ліктів, а також їх використання в інтересах розвитку та вдоскона­лення політичних і суспільних відносин. Конфлікт визнається не тільки руйнівною силою, але й творчою, оновлюючою. Така те­орія є модифікацією теорії класового і соціального конфлікту і служить розробці політичних механізмів соціально-політичної, економічної, ідеологічної та іншої стабілізації суспільства (Ральф Дарендорф, Льюїс Козер та ін.).

В науці про політику виділяються: конфлікт цінностей, конф­лікт інтересів і конфлікт ідентифікації. Конфлікт цінностей — зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві — праві, ліберали — консерватори та ін.). Розбіжність цінностей є одна з передумов конфлікту. Коли ж розбіжності цінностей виходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей пройшов три стадії: дева­львація колективістських цінностей тоталітарного суспільства; відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного демок­ратичного суспільства; реанімація колективістських цінностей та ін.

Конфлікт інтересів — зіткнення різних, насамперед політич­них і соціально-економічних, інтересів.

Конфлікт ідентифікації — суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянсь­кої приналежності.