<<
>>

Влада в кожній країні, незалежно від характеру полі­тичного ладу, здійснюється певною групою людей — елітою.

Слово еліта — французьке, означає добірне, обране. Політична еліта звичайно визначається як достатньо самостійна, вища, від­носно привілейована група або сукупність груп, що складають меншість суспільства, які володіють більш або менш видатними психологічними, соціальними і політичними якостями і безпосе­редньо беруть участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов’язаних із використанням державної влади або впливом на неї.

Це не тільки ті люди, які формально наділені владою, але й ті, хто віді­грає істотну роль у підготовці і реалізації політичних рішень. Ще в період розпаду родового ладу формуються погляди, що поді­ляють суспільство на вищих і нижчих, шляхетних і чернь, арис­тократію і простий люд. Обґрунтування ідеї розподілу суспільст­ва на тих, які управляють, і тих, якими управляють, знайшли відображення в працях Конфуція, Платона, Арістотеля, Карлей­ля, Ніцше та ряду інших мислителів. Сучасні класичні концепції еліт сформульовані та розроблені в кінці XIX — на початку XX ст. у працях соціологів Гаетано Моски і Вільфредо Парето, а та­кож Роберта Міхельса, Макса Вебера, В’ячеслава Ліпинського, Гарольда Лассуелла та ін.

Визначаючи місце політичної еліти в структурі влади, соціо­лог Гаетано Моска відзначав, що найважливішим критерієм фор­мування політичного класу є спроможність, здатність до управ­ління іншими людьми, тобто організаційна спроможність, а також матеріальна, моральна й інтелектуальна перевага. Незале­жно від Гаетано Моски, соціолог Вільфредо Парето, досліджую­чи процес управління державою, суспільством, приходить до ви­сновку, що людське суспільство неоднорідне, а індивіди різно­манітні фізично, морально, інтелектуально. Сукупність індиві­дів, які відрізняються результативністю в діяльності та діють з високими показниками в тій або іншій сфері, і складають еліту. Еліта поділяється на тих, що управляють, керують, прямо або опосередковано беруть участь в правлінні, і тих, які не управля­ють, не керують, — людей, що мають характерні для еліти пси­хологічні якості, але не мають доступу до керівних функцій.

Со­ціолог Макс Вебер владу бюрократичної еліти обґрунтовував її компетентністю. Керівництво, управління суспільним життям вимагає досить високої професійної підготовки. Народ взагалі в більшості не підготований до управління суспільством. Існування політичної еліти повністю виправдане. Еліта займає важливе міс­це в управлінні за природними, розумовими, фізичними, психо­логічними якостями. В сучасному постіндустріальному суспільс­тві існує нова еліта (менеджери, верхівка чиновництва, інтелі­генція). Вважається, що влада дедалі більше асоціюється з допуском до знань, інформації (Джон Гелбрейт). Це природно, тому що центр влади переміщається від еліти до фахівців. Інтелектуальна еліта поліпшує структуру політичних правлячих еліт. Політолог В’ячеслав Ліпинський відзначав важливу роль еліт у політичному житті, в становленні національної державнос­ті, національної аристократії. Саме поряд зі спільністю мови, території, економічного укладу, національного складу характеру, в формуванні нації, національної суверенної держави значну роль відіграє носій національної ідеї, національної культури — націо­нальна аристократія. Ряд американських соціологів (Сеймур Лі- псет, Уільям Уайт, Джон Сандерс та ін.) аналізує еліту з точки зору стиля управління, статичності і динамічності еліти тощо.

<< | >>
Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Влада в кожній країні, незалежно від характеру полі­тичного ладу, здійснюється певною групою людей — елітою.:

  1. Сучасна історична реальність показує, що зміни полі­тичного ладу, реформування політичної системи, владних струк­тур і управління, уряду
  2. Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення до політичної системи, політичного режиму, органів влади, полі­тичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і по­дій визначає політичну свідомість особистості, соціальної спі­льності людей.
  3. Україна і Співдружність незалежних держав
  4. Поняття про характер. Фактори формування характеру
  5. Політична система в Україні — той необхідний меха­нізм, за допомогою якого і здійснюється повновладдя та сувере­нітет народу.
  6. Державна влада
  7. Утворення незалежних держав після розпаду СРСР
  8. Альтернативне бачення суспільного ладу
  9. Заощадження населяння як джерело інвестиційних ресурсів у країні.
  10. Загальна характеристика державного ладу Новгорода і Пскова