Основні риси демократичного режиму

При всій різноманітності політичних проблем, що ви­суваються сучасним життям, загальним є демократичне їх вирі­шення. В демократії визначається той тип влади і той механізм її здійснення, що дозволяє кожній особі найбільш безболісно дося­гти цивілізованого, нормального життя.

Демократичний режим, однак, не зводиться до захисту прав більшості, а забезпечує права меншості і в виборчій системі, і в представницьких органах влади. Загальнодержавні рішення при­ймаються не тільки більшістю, але й шляхом досягнення консен­сусу з меншістю і опозицією.

Демократичний режим реалізується через дві основні форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька форма — основна форма здійснення державної влади в демок­ратичному суспільстві, коли через конкретних осіб і виборні ор­гани громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народним представництвом. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийн­ятті державних рішень. Це — різного роду референдуми, опиту­вання, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Громадяни демократичної держави, безпосередньо висловлюючись або де- легуючи до влади своїх представників, беруть на себе обов’язок поважати і підтримувати її, підкорятися її рішенням. Влада ж відповідальна перед народом і підконтрольна йому. Природно, політичний режим існує як система взаємних політичних обов’язків влади та народу.

Представницька демократія — «правління народу, обране на­родом і для народу».

З різноманітними підходами до визначення суті і змісту де­мократичного режиму і самої демократії пов’язана і неодно­значність їх тлумачень. Здавна існують два підходи: нормати­вний і описово-емпіричний (дослідний). Формування ідеальної моделі демократичного режиму, обґрунтування його переваг у порівнянні з іншими формами управління суспільством і допу­скає нормативний підхід. Виходячи з належних вимог політич­ної свідомості, політичної культури і будується реальне полі­тичне життя.

В повсякденному житті, враховуючи різноманітність суспі­льних явищ, свободу людини і неминучу розбіжність інтересів і прагнень, устремління різних людей, соціальних спільностей, а також необхідність соціальної системи управління, реальна демократія — влада більшості над меншістю. Проблема спів­відношення влади більшості і захисту інтересів меншості — важлива умова розуміння демократії. Визначаючи зміст демо­кратії, відомий англійський філософ Карл Поппер, відкидаючи питання про правління народу, зосереджує увагу на проблемі зведення до мінімуму шкоди, якої можуть завдати суспільству негідні правителі, і які необхідно створювати політичні, соціа­льні інститути й механізми, здатні звести до мінімуму можливі втрати. Виходячи з моральних настанов, Карл Поппер вважає, що взагалі ніхто не може бути сувереном, тобто володіти пра­вом використовувати владу за власним бажанням і розсудом, відкидає концепції демократії, що визначають особливу муд­рість або безпомилковість «гласа народного». Ідеал народо­владдя передбачає, що громадяни повинні мати можливість впливати на політику тоді, коли того побажають, що бюрокра­ти, а також обрані особи повинні вважатися слугами народу і вести себе відповідно, що закони і політика уряду повинні ві­дображати цінності, бажання та пріоритети більшості, поважа­ти меншість. Демократія — система, в якій правителі можуть бути замінені мирно, а тиранія — система, де зміна правителя без кровопролиття не обходиться.

Демократично організоване суспільство

В сучасних умовах демократизація суспільства має глобальні масштаби і включає до свого змісту не тільки зміни в політичній сфері, але й зміни в суспільстві, що тягне за собою глибокі зру­шення в структурі влади. Влада ж шляхом різноманітних еконо­мічних, політичних і культурних перетворень робить соціальну еволюцію людства не тільки більш стабільною, але й більш ди­намічною. Однією з важливих умов невідворотності демократи­зації виступає закладена в природі людини постійна тяга до осо­бистого, творчого самоутвердження; тяга, що згодом робить неминучим встановлення такого соціального і політичного по­рядку, який рахувався б із нею. Людська природа не піддається перекуванню і переплавці, це базове становище вже не можна іг­норувати: політичні режими, що намагалися це зробити, ганебно зійшли з політичної арени. Природно, демократизація — незво- ротний процес. Невідворотність зовсім не виключає тимчасових гальмувань і відкочування в різноманітних сферах суспільства, що йде по шляху демократизації. Не секрет, що, починаючи з кі­нця 80-х років XX ст., у політиці відбувається крутий поворот праворуч. Це спроба формування повномасштабного конкурент- носпроможного виробництва на приватновласницькій капіталіс­тичній основі, що веде до значної нерівності за прибутками різ­них соціальних верств. Природно, це означає глибокі зрушення і в політичному курсі (орієнтація суспільного розвитку, його рух розраховані на задоволення інтересів могутніх соціальних верств та інших суспільних груп), тобто відбувається капіталізація сус­пільства і в політичному режимі, організація соціальних взаємо­дій всередині суспільства, між ним і державою, і всередині дер­жави. Принципове значення має прийняття оптимального політичного курсу, тому що політичний курс — головна переду­мова максимально демократичного режиму. Розгорнутий демок­ратичний режим реалізується лише при такому політичному кур­сі, який створює широкий соціальний консенсус.

Для політичного життя ХХ ст., на відміну від попередніх сто­літь, характерне те, що в сучасних умовах стало можливим полі­тично регулювати динаміку екологічного життя, переорієнтову­вати напрямки екологічної діяльності, досягати максимуму ефективності економічного розвитку. Майже до середини ХХ ст. майнове становище мас, а, отже, й економічне життя відігравало значну роль і виступало в основному визначенням політичної ді­яльності. В сучасних умовах втрачає актуальність питання бідно­сті для майже двох третин населення світу. Розуміння класового підходу, класового інтересу як вихідного в оцінці політичних по­дій неприйнятне для сучасних оцінок багатьох проблем, самобу­тності культур та ін. Ці проблеми сягають корінням не класових відносин, не існування експлуатації, капіталізму, а природи су­часної цивілізації, індустріальної та постіндустріальної. Широко­го розвитку в країнах Заходу та й у ряді регіонів Сходу набула демократія. Це сприяло тому, що політичні партії, що виражали інтереси більшості, одержали можливість завоювати владу. Бі­льшість політичних партій відходить від своєї вихідної соціаль­ної бази. Суспільство соціально стає багатошаровим, різноманіт­ним. Чисельно зростають міжкласові, маргінальні групи, вини­кають групи робітників-власників, які володіють нерухомістю, акціями та ін. Широкого розвитку набирають масові суспільні рухи як фактор зближення людей різного соціального походжен­ня, що саме по собі теж якоюсь мірою консолідує діяльність по­літичних партій.

Державна діяльність як вид політичної діяльності стає полі­тичним та правовим інструментом, засобом здійснення реформ в інтересах більшості суспільства. Інтереси широких мас, — еко­логічні, національні, групові, — відчутно впливають на політику, її реалізацію, утвердження миру на планеті. Фактором зближення людей різного соціального походження виступають і масові рухи, набирають в сучасних умовах широкого розвитку зближення різ­номанітних соціальних спільностей людей, що також консолідує діяльність політичних партій. Різноманітне і різнобарвне полі­тичне життя світового співтовариства, яке в сучасних умовах не зводиться до необхідності соціальної революції. Новою своєрід­ною реальністю, умовою виживання стає для людства глобаліза­ція політичного життя. Виникають можливості домовленостей, пошуку шляхів мирного вирішення проблем політичних, соціа­льних, економічних, духовних, встановлення консенсусу взаємо­дії. Все це умови існування людства, рушійна сила політичного процесу. Політичне життя, завдяки зростанню поінформованості, стає надбанням широких народних мас, які активно включаються до політики, до суспільного життя. Особливості розвитку політи­ки і політичного життя сприяли стабілізації суспільного життя, цілісності, єдності, соціальній впорядкованості, плюралізму, своєрідності політичного простору, активності та ін. Політична стабільність суспільства — такий стан рівноваги політичного життя, для якого є характерними в основному сталість і збере­ження функціонування політичних інститутів, порівняно стабіль­ний перебіг політичних процесів, відсутність впливу конфлікт­них ситуацій на якісні зміни в політичній сфері.

6.