Основні риси тоталітаризму

Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомис­лячих та ін.

Загальна ідеологія. Ідеологія в тоталітарній державі становить офіційну теорію, що дає відповідь на всі питання життя людини, включає тлумачення історії, економіки, майбутнього політичного та соціального розвитку суспільства, здійснює філософське тлу­мачення проблем політики, економіки, соціальної сфери тощо. Ідеологічні постулати, виступаючи своєрідною «біблією» тоталі­тарного режиму, можуть, однак, бути підкорені кон’юнктурним тлумаченням. Правом вільного кон’юнктурного тлумачення по­літики, проблем економіки, соціальної сфери життя суспільства володіє політичний лідер. Маніпуляція ідеологічними нормами, що завжди залишаються «чорно-білими», надто показова в полі­тичному тлумаченні та практиці тоталітарних режимів і систем.

Наприкінці 30-х років радянським людям повідомлялось, що нацистська Німеччина більше не ворог соціалізму, ворогом Рад є «неправдива демократія буржуазного Заходу». Пояснювались та­кі варіації тим, що реалії суспільного ладу тоталітарної політич­ної системи відрізняються від ідеальних теоретичних побудов. Ще Володимир Ленін практичні дії політичної сили, якою він ке­рував, виправдував «революційною доцільністю». Тимчасова угода Гітлера зі Сталіним також пояснювалась «доцільністю без­пеки соціалізму» тощо. Монополія влади на інформацію, повний контроль за засобами масової інформації пояснюються ідеологі­зацією всього суспільного життя. Витіснення з політичної арени і з культурно-духовної сфери ідейних опонентів і просто підозрі­лих, «ненадійних» опонентів супроводжується масовим наступом на загальнолюдську мораль і цінності, яким або зовсім відмовля­ють у праві на існування, або підпорядковують інтересам доціль­ності та практичної користі.

Монополія однієї політичної партії. В умовах тоталітаризму іс­нує легально одна політична партія, що виступає стрижнем всієї по­літичної системи, політичного режиму. На чолі такої партії стоїть лі­дер, який підводить загальну доктрину і долю держави до та-кого ступеня, що, доки він стоїть при владі, навколо нього створюється культ особистості. Муссоліні — в Італії, Гітлер — в Німеччині, Мао Цзедун — в Китаї, Сталін — в СРСР, Кім Ір Сен — в Кореї, Чаушес­ку — в Румунії та ін. здаються беззаперечними авторитетами. Але ця вимога обов’язкова навіть в тому разі, якщо особистість не у всьому відповідає якостям лідера. Досвід обов’язкового створення атмосфе­ри винятковості навколо лідера політичної партії привів до появи ці­кавої ситуації «культу без особистості» (Леонід Брежнєв, Михайло Горбачов та ін.). Пояснюється така ситуація кризою тоталітарної си­стеми і переходом її до посттоталітаризму. Бюрократична організа­ція партійної структури, окрім принципу «фюрерства», «вождізму», тобто незмінюваності політичного лідера, — друга особливість то­талітаризму. Винесені на фасад державного правління виконавчі ор­гани дублюються партійним апаратом. Партійні кадри відповідають в обов’язковому порядку за дотримання хоча б зовні ідеологічних канонів і вимог, ведуть політичне виховання, відповідають за мора­льний вигляд громадян в усіх первинних колективах. На володіння всенародною підтримкою і відображення справжньої, єдино можли­вої форми демократії, претендує будь-який тоталітарний режим. Фо­рмальні процедури, характерні для демократичної форми правління, уміло використовуються владою. Часто-густо вибори фальсифіку­ються владою або ж проходять формально. Використовуються і си­лові засоби для впровадження в суспільне життя колективістського початку.

Контроль за економікою. В умовах тоталітарного режиму економіка і виробництво перебувають під жорстким централізо­ваним контролем держави. Це забезпечує могутність держави, можливість мобілізувати всі ресурси та зосередити пріоритети в економічній сфері на створенні та розвитку військово- промислового комплексу, вимушено або свідомо жертвуючи ін­тересами інших галузей економіки. Сферу економічної діяльності держава використовує і як засіб політичного управління. Здійс­нювані націоналізація (одержавлення) засобів виробництва і ре­гулювання всім господарським життям дозволяють тоталітарно­му режиму маневрувати трудовими ресурсами країни для реалізації актуальних політичних, соціально-економічних і духов­них проблем. Така ситуація робить можливою і реалізацію вели­ких економічних проектів (наприклад, індустріалізація в СРСР). Може дати відчутні та ефективні результати і зосередження зу­силь на важливих, основних для держави напрямках господарсь­кої та соціально-духовної діяльності. Однак, складається парадо­ксальна ситуація, коли успіхи в освоєнні космосу супроводжу­ються дефіцитом і нестачею найнеобхідніших товарів народного споживання і продовольства, які режим змушений імпортувати з- за кордону. Показово, що найефективнішим сектором сільського­сподарського виробництва в Україні, Китаї, Угорщині, Польщі, Білорусі залишається особисте присадибне господарство, а не великі сільськогосподарські колективи або радгоспи. Тоталітарні системи формують у громадян особливе розуміння цінностей, пріоритету суспільного розвитку саме як загальнодержавного розвитку. Ідеологічний апарат формує почуття гордості за гігант­ські звершення в суспільстві і державі, жорстко протиставляючи їх антицінностям індивідуалізму.

Методи та засоби примусового контролю і регулювання в економіці використовували і країни західної демократії. Але це завжди викликалося кризовими і гострими ситуаціями, що скла­далися в цих державах.

Організований терор. При тоталітарному режимі в життя сус­пільства терор проникає не стільки внаслідок настанови на «зни­щення класових ворогів», що прямо декларувалося, а як вимуше­ний засіб примусових заходів для встановлення «ідеальних» по­рядків, суспільного ладу, проголошених політичною силою, яка прийшла до влади. Органи охорони суспільного порядку і держа­вної національної безпеки трансформуються в таємні політичні розшуки і органи збереження ідеологічних устоїв. Виникають та­кі політичні явища як політичні злочинці — інакомислячі та ін. Синдром терору супроводжується в тоталітарних режимах уста­новою ідеологічно спрямованого законодавства, а в’язниці, коло­нії, табори — пенітенціарна система — офіційно розглядаються як місця примусового перевиховання тощо. Практика всіх тоталі­тарних режимів показує, що логіка боротьби з ідеологічними су­противниками засобами правоохоронних органів веде до втрати почуття законності в суспільстві, до свавілля і непідконтрольнос- ті силових правоохоронних структур і органів.

Тоталітаризм правого толку. Після першої світової війни Ні­меччина стала виплачувати величезні репарації. Почуття пере­моженої і приниженої нації породжувало настрої реваншу та компенсації. В країні постійно зростало безробіття, гіперінфляція перетворила на прах заощадження, нагромадження бюргерів (власників крамниць і лавок), чиновників державного апарату і кваліфікованих робітників.

льно-промислових і фінансових корпорацій тощо. В середині 30­х років у Німеччині здійснюється націоналізація капіталу, транс­порту, що належали іноземним (американським) фірмам та ком­паніям та ін. Аналогічні події і політичні, соціально-економічні процеси тоді відбувалися і в фашистській Італії.

Тоталітаризм лівого толку більш радикальний і ставить на меті докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільс­тва. Відомо, що після приходу до влади в Росії більшовиків здійс­нюється націоналізація підприємств великих власників і капіталіс­тів. Одержавлення і великого, і середнього, і дрібного промислового і сільськогосподарського виробництва стає ідеальною ситуацією в умовах тоталітаризму.