Структуралізм і постструктуралізм: Клод Леві-Строс, Мішель Фуко

Теоретики різноманітних напрямків прагнули розвивати основи наукової соціології. Тоді стають принадними ідеї структуралізму, принципи позитивізму в дослідженні соціальних процесів, явищ, подій.

Спрямований на формування системи абс- трактних понять для точного аналітичного вивчення соціальних процесів і явищ, структуралізм використовувався для створення моделей соціального життя. В сфері системи структуралізму аналізувались всі форми структур людського розуму, суспільства, природний світ. Структуралізм використовувався для пошуку універсальних та незмінних законів життя людини, що діють на всіх рівнях — від простіших до найбільш розвинутих. Принципи структуралізму широко використовувались французьким соціологом Клодом Леві-Стросом в антропології — науці про походження людини. На думку Клода Леві-Строса, створювані соціологами моделі різних соціальних світів виходять із загального джерела — людського розуму. Структура людського розуму визначає всі форми, системи, створювані людьми. Міфи різних примітивних суспільств тотожні, подібні. Тотожні, подібні і системи комунікації, виховання, процеси обміну тощо. Зрозуміло, всі системи будуються на логічній структурі розуму і всі вони визначаються спільними законами. Особливо виділяється значимість об’єктивно існуючих структур, а не суб’єктивних реакцій на них людей. Зосереджується увага на вивченні і з’ясуванні об’єктивних структур продуктів людської діяльності, а не на їх суб’єктивних значеннях і оцінках. Об’єктивні структури є зовнішнім стосовно суб’єктів життєдіяльності, і ставиться мета усунути людину з центру аналізу, пропонуючи, замість цього, зосередитись на об’єктивних структурах, зокрема на логічній структурі розуму. За логікою результати людських взаємодій — нормативні системи — виступають вторинними, не складають об’єктивної структури і не визначальні в теорії. Навпаки, нормативні системи визначаються базовими, об’єктивними структурами соціального життя.

Для з’ясування об’єктивної структури і аналізу суспільств соціальних процесів і явищ Клод Леві-Строс пропонує варіанти дослідницької стратегії, які дають можливість розкрити базові ментальні структури, що неможливо дослідити безпосередньо, а тільки через ряд дослідів реального світу.

В 70-і роки XX ст. певною реакцією на екзистенціоналізм, тобто створення нового світогляду, що відповідав би інтересам буржуазії та філософії життя феноменології Гуссерля, релігійно- містичному вченню К’єркегора, в соціологічному мисленні стали бурхливо розвиватися ідеї структуралізму. Інтерес до проблеми мови стає загальним в структуралізмі. Розглядаючи мову як єдину базу для пізнання, а також для дій та існування, представники постструктуралізму прагнули оперувати тестовими відображеннями світу. Постструктуралізм доводить, по-перше, що теоретичні знання є дискусійна форма, яка породжує тести, по-друге, емпірична реальність здатна тлумачити теоретичні знання (статистичні дані, опити та ін.); по-третє, зміст емпіричних тестів залежить від того, з яких позицій теоретичні тести читаються; по-четверте, вивчення емпіричних тестів веде до розуміння того, що відбувається в світі, і, по-п’яте, тлумачення соціальної загальності. На відміну від прихильників позитивізму, постструктуралізм вважає світ таким, яким є, і тому варто відшукати загальні принципи і закони існування світу, вивчати його відмінності. Це зближує постструкту- ралізм із постмодернізмом. Передбачалося зосередження на соціологічному аналізі процесів соціального життя, не на ролі окремих діючих осіб, які формують суспільство, а на аналізі об’єктивних структур суспільства. Такий концептуальний підхід знаходить підтвердження представника постструктуралізму, французького соціолога Мішеля Фуко. Концепцію «археології знань» Мішель Фуко протиставляє історії і історії ідей. Ідеї «археології знань» шліфувались на розкопках історії психіатрії та ін. В ХІХ ст. наукова психологія виростала з розрізнення божевілля і розуму, процес якого бере початок з епохи Відродження та ін.

В кінці ХХ ст. жвавий інтерес викликали поширювані в соціальній теорії постмодерністські ідеї. В сучасних умовах постмодернізм виступає міжгалузевим інтелектуальним рухом, новим соціально-філософським підходом пізнання суспільного життя, культури, людської діяльності. Та постмодернізм виступає не стільки системою теорії, скільки іншим баченням, набором концепцій дослідження соціокультурної реальності. Ідеї, принципи бачення соціальної реальності, соціального життя суспільства знаходять виклад у працях сучасних соціологів Жана Будліряна, Хорха Франсуа Льожара, Девіда Кельнера та ін. В теорії соціології постмодернізм синтезує кілька напрямків, що охоплюють різні інтерпретації взаємно діючих або суперечних одна одній сучасних соціальної і культурної реальностей. Постмодерне суспільство конструюється в процесі порівняння і протиставлення різних суспільств виділенням різних ознак, відмінностей, переваг тощо. Модерне суспільство вважається надзвичайно раціональною, жорстокою системою, а постмодерне — характеризується ір- раціональнішими та гнучкими формами соціального зв 'язку. Представники постмодернізму виступають продовжувачами критики модернізму (або капіталістичного розвитку в ХІХ ст.), що здійснювався філософами Фрідріхом Ніцше, Зігмундом Фрейдом, Хосе Ортегою-і-Гассетом та ін., а згодом — Максом Хоркхайме- ром, Еріхом Фроммом та іншими представниками заперечення «індустріального», «масового» суспільства і модерністської моделі суспільного розвитку.

Різні тенденції розвитку соціальної думки кінця ХХ ст. знаходять детальне відображення в концепціях французького соціолога П’єра Бурдьє, який пропонує інтегрувати різні концепції сприйняття соціальних процесів та ін., добиваючись об’єктивності визначення соціальної структури та соціальної дії. З метою з’ясування зв’язку діалектичності об’єктивного і суб’єктивного в теорії П’єра Бурдьє важливо розкрити суть введених ним в науковий обіг понять габітус і поле. Габітус — це ментальні структури, за допомогою яких люди живуть в соціальному світі, використовують їх в своїх діях, тобто це набір схем (моделей), якими люди сприймають, розуміють і оцінюють світ, це певне розташування дій і способів сприйняття, оцінки суб’єктом соціального світу, певна сукупність внутрішніх установок, набутих людиною в процесі практики та ін.

Поле ж — це мережа відносин між об’єктивними позиціями соціальних діячів, існуюча незалежно від індивідуальної свідомості і волі, тобто поле — це соціальний простір, де реалізуються завойовані позиції, їх захист або просування вперед та ін. В наукових пошуках і розробках П’ єра Бурдьє проявились потреби формування соціологічних теорій, соціологічного бачення суспільства, соціальних процесів та явищ. Тенденція розвитку соціологічних теорій бачення суспільства, соціальної реальності, знаходить відображення в теорії структуралізму комунікативних дій, теоріях конфлікту, соціального обміну, раціонального вибору, теорії меж та ін.

Широка і багатоманітна панорама сучасної світової соціально- політичної думки не вичерпується розглянутими напрямами, школами, теоріями, концепціями, відомими іменами соціологів та політологів. В сучасних умовах географія соціології — науки про суспільство, та політології — науки про політику, значно розширилась, охопила не тільки країни Європи, США, Канаду, але й Китай, Індію, арабські та латиноамериканські. Наприкінці ХХ ст. західна соціологія знову повертається до проблем, що їх прагнули осмислити Карл Маркс, Макс Вебер, Георг Зіммель, Вернер Зомбарт, — проблеми структурної і функціональної специфіки сучасного суспільства та соціальної природи капіталізму як економічної системи.

Багатоманітні зв’язки, що складаються між людьми в процесі їх діяльності в різних сферах суспільного життя, називаються суспільними відносинами. Відносини, що складаються між людьми у зв’язку з їх участю в справах політично організованого суспільства, в державних справах, є політичні відносини. Суть політичних відносин полягає в тому, що вони виникають між учасниками соціальних спільностей в ході реалізації ними своїх індивідуальних, групових і загальних інтересів і вимагають використання засобів державного підкорення. В цьому своєрідність політичних відносин, їх специфіка як форми діяльності людей. Всяка суспільна проблема має політичний характер, якщо пов’язана з інтересами соціальних груп або суспільства.

Зміст поняття політика багатоас- пектний. По-перше, політика — це участь в справах держави, в управлінні життєдіяльністю суспільства; по-друге, це сфера відносин народів, класів, соціальних спільностей; по-третє, це концентроване відображення інтересів різних соціальних спільностей; по- четверте, це наука, а також і мистецтво; по-п’яте, в побутовому розумінні — це нерідко характеристика способу дій, спрямованих на досягнення певної мети у відносинах між людьми.

ЛіТЕРАТУРА

Современная американская социология. — М., 1994. Захарченко М. В., Погорілий О. В. Історія соціології. — К., 1993. Ионин Л. Г. Понимающая социология: историко-критический анализ. М., 1979.

Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли.

Арон В. Этапы развития социологической мысли. — М., 1993. Макиавелли Н. Избранные произведения. — М., 1992. Монтескье Ш. Избранные произведения. — М., 1955.

Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. — СПб., 1994.

Леви-Стросс К. Структурная анотропология. — М., 1995. Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.

Питання для повторення

♦ Причини виникнення основних політичних концепцій XIX — середини ХХ ст.

♦ Основні напрямки і школи сучасного етапу політичної науки.

♦ У чому суть політичних вчень Платона і Арістотеля?

♦ У чому суть розвитку соціально-політичних вчень Середньовіччя. Проблеми теорії політики в епоху Відродження.

♦ У чому суть теорії суспільного договору і природного права (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Джон Локк та ін.).

♦ У чому суть вчення Шарля Монтеск’є про державу і право?

<< | >>

↑

Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Структуралізм і постструктуралізм: Клод Леві-Строс, Мішель Фуко:

- Основы политологии -