Екологічна освіта

Відомий філософ Мішель Монтень говорив, що всі бі­ди людей — від напівосвіченості. За визначенням соціолога Оле­га Салтовського, екологічна освіта — це психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є формування теоретич­ного рівня екологічної свідомості, що в систематизованому ви­гляді відображає різноманітні сторони єдності світу, закономі­рності діалектичної єдності суспільства та природи, певних знань та практичних навичок раціонального природокористу­вання.

Тривалий період людство було зачароване успіхами науки, приспане так званим науково обгрунтованим управлінням приро­дним комплексом, та раптом виявило, що недостатньо знаємо механізми функціонування біосфери, щоб розумно управляти ними. Наука, як стверджує філософ Віктор Анучин, навчила лю­дей, як дедалі більше і більше брати від природи, як впливати на неї, щоб мати більше хліба і нафти, вугілля і м’яса, як швидше перевозити величезні вантажі на великі відстані, як одержати но­ві види потужної енергії, що зробило можливим проникнення людини в космос. Але наука поки що дуже мало досягла в забез­печенні охорони природи. Склалося так, що, маючи потужні за­соби впливу на природу, люди ще не можуть уявити всі наслідки застосування засобів, не завжди бачать ту ланцюгову реакцію, що викликається втручанням людини у природні процеси. Великий німецький письменник-гуманіст Йоганн Гете попереджав: «Нема нічого страшнішого за діяльне невігластво».

Дуже часто зустрічаємося з прикладами кричущого екологічного невігластва в усіх сферах діяльності. Як правило, природному сере­довищу завдається серйозна шкода не навмисно, а через незнання, тому що ліва рука не знає, то творить права. У результаті навіть блискучі інженерні рішення, реалізовані без урахування основних екологічних вимог, досить часто призводять до наслідків, які повні­стю перекреслюють запланований народногосподарський ефект і завдають фізичної та матеріальної шкоди людям, а іноді й економіці регіону. Іноді незначний прорахунок, нехтування, здавалося б, не­значним нюансом становлять небезпеку. У таких умовах неприпус­тимими стають некомпетентність, упередженість і егоїстичність осіб, які приймають рішення, дають остаточне «добро» великим природоперетворюючим проектам.

Поштовх до розвитку екологічної освіти в Україні дала Між­урядова конференція з просвітництва в галузі навколишнього се­редовища, на якій визначена суть екологічної освіти в сучасних умовах. У Декларації конференції записано: правильно зрозуміла освіта у сфері навколишнього середовища повинна стати всебіч­ною, триваючою впродовж усього життя, підготувати людину до життя, озброївши її розумінням основних проблем сучасного сві­ту і давши їй навички і засоби, необхідні для того, щоб вона мог­ла відігравати плідну роль у поліпшенні життя і захисті навко­лишнього середовища. Разом з тим визначено основні принципи і провідні напрями просвітництва в галузі охорони навколишнього середовища. Екологічна освіта повинна: по-перше, розглядати навколишнє середовище в усій повноті — природне і створене людиною, технологічне і соціально-екологічне, політичне, куль­турно-історичне, моральне, естетичне; по-друге, бути тривалим процесом, тобто починатися в дошкільному віці і продовжувати­ся на всіх стадіях формальної і неформальної освіти; по-третє, бути міждисциплінарною за суттю, включати спеціальний зміст у кожний навчальний предмет, створюючи можливість формуван­ня цілісної збалансованої перспективи; по-четверте, вивчати го­ловні проблеми навколишнього середовища з урахуванням міс­цевих, національних, регіональних і міжнародних позицій, щоб отримати знання про умови навколишнього середовища в інших географічних регіонах; зосередитися на поточних і можливих си­туаціях навколишнього середовища, одночасно беручи до уваги історичну перспективу; роз’яснювати значення та необхідність місцевого, національного і міжнародного співробітництва та ін.

Ще значна частина учнів слабко орієнтується в питаннях при­родокористування, не розбирається в суті екологічного апокаліп­сису. I не випадково, що, відповідаючи на запитання: «Які навча­льні предмети найбільше сприяють екологічній освіті?» — ніхто не назвав право; гуманітарним наукам, зокрема історії й літера­турі, відвели одні з останніх місць. А найбільше, на думку учнів, сприяють екологічній освіті біологія, географія і природознавст­во, хімія, астрономія і фізика.

Отже, викладачі предметів гуманітарного циклу, можливості яких у поширенні екологічних знань чималі, фактично самоусу­нулись від вирішення проблеми. Це зумовлює доцільність вклю­чення до системи шкільної освіти курсу «Молодь і навколишнє середовище». Основне ж навантаження з екологічної освіти лягає на біологію, географію, природознавство, хімію, та й то як дода­ток до спеціальних знань. До речі, з початку XXI ст. ситуація по­чинає поліпшуватись. У школах, хоча й факультативно, але вво­диться курс «Основи екологічних знань».

ЛіТЕРАТУРА

Алексеев В. П. Очерки экологии человека. — М., 1993. Алимов А. А., Случевский В. В. Век ХХ: экология и идеоло­гия. — Л., 1988.

Бачинський Г. А. Соціоекологія: український шлях у майбу­тнє. — К., 1996.

Білявський Г. О., Фурдуй Р. Основи екологічних знань. — К., 1995.

Веклич О. А. Эколого-экономические противоречия. — К., 1991. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. В 2-х т. — М., 1977.