Види терору

Поняття терор уособлює акції масового фізичного, психологічного, ідеологічного насильства, здійснюваного суспі­льно-політичними структурами, що володіють необмеженою владою в полі діяльності соціального контингенту.

Державний терор поєднують з особливо репресивною жорс­токою діяльністю державної влади у ставленні до політичних противників усередині країни і за її межами. Державний терор поділяють на внутрішній і зовнішній. Зовнішній терор асоціюєть­ся з агресивною або колоніальною політикою держави, спрямо­ваною на загарбання чужих територій, пограбування національ­них багатств поневолених народів, нехтування елементарних прав людини. Так, зовнішнім терором є монголо-татарське іго на Русі, поневолення Iндії Великобританією, загарбання Францією, Англією, !талією, Німеччиною, Бельгією та іншими країнами те­риторій в Азії, Африці, в Латинській америці; дії фашистської Німеччини на окупованих територіях, діяльність властей та ін. Історія кожної колонії — це історія збройного терору і насилля колонізаторів.

Внутрішній державний терор в залежності від специфіки його прояву можна поділити на судовий і позасудовий. Судовий терор проявляється переважно в кримінальному переслідуванні полі­тичних противників і масштабах застосування смертної кари. В Росії судовий терор особливо яскраво проявився у внутрішній політиці Івана Грозного в період опріччини. Позасудовий держа­вний терор в Росії наступив услід за опріччиною в періоди смути в ХУІІ ст. і знайшов відображення у воєнному придушенні полі­тичних противників: протиборство Бориса Годунова і Лжедмит- рія І, Шуйського проти Івана Болотникова та ін.

Відмінними рисами терору виступають: по-перше, масовість насильства, що означає необмежено велику кількість осіб, які по­падають під насильство, а також можливості поширення його впливу на ще більш невиразно велику групу людей; по-друге, «системність актів насильства», тобто ці акти повинні бути не одиночними, а складати визначену сукупність дій, кінцевою ме­тою здійснення яких є створення обстановки пригніченості, стра­ху, дестабілізації суспільства; по-третє, суб’єктами терору мо­жуть виступати держава і недержавні організації; по-четверте, терор цілеспрямований, але в більшості випадків індиферентний щодо жертв.

Отже, тероризм — багатооб’єктний злочин. Тероризм посягає на суспільну безпеку, нормальне функціонування органів влади, інших органів управління, підприємств і організацій, а також життя, здоров’я громадян, права власників майна та ін. Тероризм, тобто здійснення або загроза здійснення загально небезпечних дій, спрямованих на залякування населення або соціальних груп з метою примусу держави, міжнародної організації, фізичної або юридичної особи, або соціальної спільності для прийняття яко­гось рішення та ін.

Істотна ознака тероризму, по-перше, насильство. З погляду з’ясування особливостей насильства при здійсненні терористичних діянь важливо відзначити два моменти: явний і латентний елементи насильства. Явний елемент насильства пов’язаний зі здійсненням безпосередніх терористичних актів, у результаті яких гинуть люди, руйнуються будинки, вибухають літаки, йдуть під укіс потяги та ін­ше. Якщо раніше терористичні акції зводилися (або майже зводили­ся) до вбивства окремих високопоставлених осіб (напад групи озбройних кинджалами сенаторів на Юлія Цезаря, вбивства Генріха IV і Фельтоном герцога Букингемского), убивство розглядається як основний тип терористичної акції, що втілювала специфіку терорис­тичної діяльності. У сучасних умовах різко розширюються об’єкти терористичних замахів і самі форми замахів. В арсенал тероризму входять акції безадресного терору, викрадення літаків і пограбування банків, узяття заручників і підпалювання промислових підприємств та офісів, нальоти на казарми, поліцейські ділянки і склади, вибухи у видавництвах і приміщеннях політичних партій, масові вуличні беш­кетування і напади через кут, диверсії й ін. Але основою всієї терори­стичної діяльності продовжує залишатися замах на життя людей.

Особливість сучасного тероризму виявляється в тому, що йо­му характерний дуже частий розрив між безпосередньою жерт­вою насильства і групою, що виступає об’єктом впливу, метою насильства, причому ступінь жорстокості не зменшується, а ма­буть, ще більше росте.

Здійсненням замаху зміст терористичних актів не вичерпується, і завершенням бойової операції не закінчується. Їх головне при­значення не просте в здійсненні масових убивств, усуненні окре­мих осіб, нанесенні матеріальних втрат та ін., відтоді в досягненні соціального резонансу, у ляканні народів і урядів. Якщо в історич­ному минулому властива тероризму функція залякування нерідко перебувала в тіні, то відтоді як тероризм знайшов організований, ідеологічно обґрунтований і систематичний характер, ця функція дедалі чіткіше висувається на передній план. Превентивне лякання за допомогою терористичних актів поширюється на всіх людей: робітників і банкірів, клерків в офісі і чиновника в міністерському кріслі. Абсолютно всі повинні відчувати свою незахищеність пе­ред перманентним злом, хиткість сучасного буття. За допомогою терористичних дій у суспільстві нагнітається істерія страху, безви­хідності, недовіри до окремих соціальних груп, а іноді, й народів, що виявляється в зростанні агресивності. Розгляд суттєвих ознак тероризму дозволяє сформулювати визначення тероризму в широ­кому і вузькому змісті. Тероризм у широкому змісті — це соціаль­не явище, засноване на використанні або погрозі використання насильства у вигляді терористичного акту з метою нагнітання атмосфери страху і безвихідності в суспільстві заради досягнен­ня мети суб'єктів терористичної діяльності. Такий підхід дозво­ляє визначити основні різновиди тероризму: економічний, духов­ний і політичний. Політичний тероризм — це соціально-політичне явище, засноване на використанні або погрозі використання полі­тичного насильства у вигляді терористичного акту з метою ство­рення атмосфери страху і безвихідності в суспільстві в ім’я досяг­нення політичної мети.