Поняття тероризм

Сотні книг і статей присвячені проблемі тероризму. Але, на жаль, немає однозначного визначення цього поняття. Які дії, інциденти варто відносити до терористичних актів? У пошу­ках відповіді можна зустрітися з діаметрально протилежними то­чками зору.

В чому суть, відмінні ознаки, що дозволили б виділити теро­ризм з інших, нехай близьких, але все-таки різних, явищ соціаль­ного буття? Дати об’єктивне, загальнозначуще, конкретне визна­чення тероризму нелегко. Це явище має дуже складну структуру. Тероризм найчастіше прикривається різними масками, деякі з яких абсолютно не пов’язані з ним. Тероризм — явище настільки багатогранне, що співіснує з ідеологією, релігією, етнічними, та іншими компонентами, які настільки тісно переплітаються один з одним, що дати відповідь на питання: «З яким видом тероризму маємо справу?» дуже важко.

При визначенні поняття тероризму необхідно дотримуватися логіки умов, домовитися про зміст поняття, виділити особливості масової реакції на зростання насильства в суспільстві. Важливо не змішувати наукове і життєве використання цього поняття. Ви­значення тероризму принципово повне, включаючи не тільки ті ознаки, що поєднують з іншими формами насильства, але, голо­вне, ті істотні й загальні для різних типів терористичних дій спе­цифічні характеристики, що відокремлюють терористичне наси­льство від нетерористичного. Треба враховувати, що дії, які складають специфіку тероризму, в межах інших форм збройного насильства мають окремий або допоміжний характер і, навпаки, деякі вирішальні для таких форм акції займають підлегле місце в практиці терористичних організацій. В становленні й розвитку тероризму існують різні етапи. На ранніх етапах форми насильс­тва не завжди виразні як власне терористичні. Юрист Віктор Ві- тюк пише: «Специфіку тероризму становить і те, що ірраціональ­ний початок поєднується в ньому з використанням певних політичних і навіть філософських ідей як засобу політизації емо­цій, як інструменту трансформування схильності до руйнівних дій у свідоме її втілення». Мова йде про волюнтаристську ідеоло­гічну традицію, що ґрунтується на перебільшенні (чи абсолюти­зації) ролі видатних особистостей і збройного насильства в істо­ричному процесі або ігноруванні, недооцінці визначальних факторів, насамперед економічних і культурних.

Багато теоретичних труднощів не переборені. На початку 70-х років XX ст. говорилося, що «відсутня адекватна і загальнови­знана наукова теорія про політичне насильство і політичний те­роризм».

Соціолог Сергій Ефірів пропонує не шукати універсального визначення тероризму, а обмежитися деякими ознаками. По- перше, вважати політичні мотиви насильницьких дій найбільш важливою ознакою і саме їх кваліфікувати як тероризм. Тут ле­жить своєрідна демаркаційна лінія між тероризмом і карною зло­чинністю, хоча лінія є умовною. По-друге, тероризм — насиль­ницькі акти, що мають за мету створення певного соціально- політичного клімату, дестабілізацію становища, залякування мас, урядів, соціальних спільностей, політичних партій, організацій та ін. Тероризм відрізняється від політичних убивств. По-третє, від­сутність необхідного зв’язку зі збройною конфронтацією. Тут межа між тероризмом і війнами, хоча останні можуть супрово­джувати терором проти населення захоплених територій, війсь­ковополонених та ін.

Американський філософ Бенжамін Дженкінс, формулюючи поняття, підкреслює, що «тероризм визначається в залежності від характеру акції, а не від особистості чи виконавця суті справи, за яке береться. Усі терористичні акції поєднані з застосуванням на­сильства або погрозою насильства. Часто це супроводжується ви­суванням конкретних вимог. Насильство спрямоване в основно­му проти цивільних об’єктів. Мотиви мають політичний характер. Акції відбуваються так, щоб привернути максимум су­спільної уваги. Виконавці, як правило, члени організованих груп, на відміну від інших злочинців, беруть на себе відповідальність за вчинені акції. I, нарешті, сама акція покликана впливати, вихо­дячи за межі заподіяння безпосередніх фізичних втрат».

Ще в середині 70-х років XX ст. в процесі обговорення про­блеми тероризму в шостому комітеті Генеральної Асамблеї ООН виникали спроби дати визначення тероризму. Тоді найбільш уживаним визначенням тероризму стало пояснення, сформульо­ване Раймоном Ароном, який вважав акт насильства як терорис­тичний у тому випадку, коли психологічний ефект назад пропор­ційний його справжнім фізичним результатам. Соціолог Ернст Аречага визначає тероризм як акти, що мають традиційні форми загальнокарних злочинів, але вчинених навмисно з метою викли­кати паніку, безладдя в організованому суспільстві, зруйнувати суспільний порядок, паралізувати протидію терору з боку суспі­льних сил й інтенсифікувати лиха і страждання суспільства.

Власне кажучи, терорист намагається розмежувати поняття внутрішньодержавний тероризм і міжнародний. Соціолог Макс Тамкоч (США), відкидаючи думку, що будь-який вид тероризму має політичну мету, пише: «Тероризм є щось більше, ніж анар­хізм, спрямований на руйнування людського життя й існуючого порядку заради руйнування... Немає нічого політичного в терори­змі: це жахлива форма варварства». Однак далі застерігається: «Тероризм має політичне значення тільки в тому випадку, якщо розглядається в контексті революційної боротьби за світове па­нування». Вважається, що вузьке розуміння політичного терори­зму не дає можливості врахувати такий різновид політичного те­роризму, як національний тероризм. У підготовленій в середині 80-х років ХХ ст. спеціальній доповіді групи віце-президента США по боротьбі з тероризмом наводиться визначення соціаль­но-політичного явища — тероризму. В американській соціології говориться: «Тероризм — це незаконне застосування або погроза насильства проти особистості й майна з політичними або соціа­льними намірами. Метою тероризму є залякування або примус влади, груп людей і окремих особистостей до зміни їх політики, поведінки». Соціолог Річард Фолкенрес у визначенні тероризму підкреслює ще і релігійний аспект. Тероризм — це «мотивоване насильство з визначеними політичною, соціальною релігійною метою за допомогою залякування широких шарів населення». Юрист Володимир Емельянов у монографії «Тероризм — як явище і як злочин» дає визначення тероризму, де підкреслюється політико-правовий аспект явища: «тероризм — це привселюдно вчинені загальнонебезпечні дії погрози чи спрямовані на заляку­вання населення, або окремих соціальних груп, з метою прямого, або непрямого впливу на прийняття якого-небудь рішення, або відмови від нього в інтересах терористів».

Аналіз численних визначень тероризму свідчить, що можна виділити ряд елементів, які зустрічаються. По-перше, практично всі погоджуються з тим, що тероризм — це, насамперед, «одна з форм організованого насильства». Поняття насильства у такому контексті пояснюється більшістю дослідників як погроза викори­стання сили для завдання фізичної шкоди окремій особі або групі людей, на відміну від вживання поняття в широкому розумінні — як позбавлення волі і порушення прав людини. По-друге, теро­ризм — це використання сили з політичною метою, тобто це спе­цифічна «форма політичного насильства». Таке пояснення дозво­ляє відокремити тероризм від чисто карного злочину. По-третє, тероризм поєднує «високий рівень політичних мотивів з низьким рівнем участі мас», що відрізняє від національно-визвольного ру­ху, революції й інших масових політичних рухів. Терористичні акції, як правило, спрямовані саме проти цивільного населення. Для терористів характерне заперечення поняття невинність. По- четверте, терористичні акції, крім заподіяння безпосередньої шкоди жертві, розраховані на визначений ефект: посіяти страх, створити загрозу широкому колу осіб, тобто саме тероризувати. Причому, як не парадоксально може здатися, самі провокування визначеної реакції більш широкого кола осіб, а не заподіяння фі- зичной інкоди конкретній жертві або жертвам акції, становлять основну мету терористичної акції. По-п’яте, дуже частий розрив між безпосередньою жертвою насильства і групою, об’єктом впливу, метою насильства терористичних акцій часто стають безневинні жертви. Акції спрямовані проти влади, від якої зале­жить те або інше рішення, а також на визначені верстви населен­ня, що своєю реакцією можуть сприяти прийняттю потрібного терористам рішення. В усіх випадках задіяні три учасники конф­лікту: той, хто здійснює терористичну акцію, безпосередня жерт­ва, і ті, кого хочуть залякати, тобто об’єкт впливу. I, нарешті, те­роризм — метод боротьби і віднесення того чи іншого акту до терористичного має творитися на підставі типу дії. Кожне визна­чення має істотні ознаки явища. Філологічні джерела не завжди можуть дати точну відповідь на пояснення того або іншого по­няття з урахуванням специфіки конкретної науки. Однак ознаки, відмінності допомагають з’ясувати зміст поняття. Поняття теро­ризму трактується як політика і тактика терору, а терор визнача­ється як «політика залякування, придушення політичних супро­тивників насильницькими засобами». З погляду етимології слова необхідно відзначити два моменти: насильство і страх, що і зафі­ксовано у визначеннях. Кожне поняття має історію. Терор — від­криття Французької революції. Поняття терору сприймалося з кі­нця XVIII і протягом двох третин XIX ст. у найширшому і нероз- членованому змісті. Словом терор позначалися і відкрито наси­льницька форма диктатури, і практика політичних замахів. Застосовувалось слово терор також для з’ясування насильства і репресій, здійснюваних в процесі війни, і до самих воєн. Поняття тероризм використовувалося виразно адекватно терору, що вла­сне зберігається і дотепер. З появою наприкінці XIX століття опозиційних організацій, що практикували систематичні замахи, поняття терор і тероризм поступово перестають поширюватися на сферу воєнних дій. Найчастіше виникає значеннєва плутанина, за якої змішується різний зміст, вкладений в те саме поняття те­рор. Досить часто плутаються терор як деяка політика, здійсню­вана насильницькими методами, і терор як результат. Плутається терор як лінія, що складається з ряду окремих компонентів, теро­ристичних актів, з окремими проявами терору — по суті, окре­мими терористичними актами.