Тероризм і карні злочини

Від терористичної діяльності відрізняється і карна зло­чинність. Хоча існує достатня подібність, між тероризмом і кар­ною злочинністю є чимало точок дотику, що в деяких випадках полегшує переродження терористичної групи в напівкарну орга­нізацію.

Терористи нерідко самі залучають до операцій кримінальни­ків, а в деяких випадках досить широко спираються на злочинні елементи з «ідейних розумінь», вважаючи його «революційним бродінням». Деякі західні політологи відмовляються розмежову­вати тероризм і карну злочинність.

Отже, подібність і розпоєднати тероризму з іншими близьки­ми, але не ідентичними поняттями, можна сформулювати сукуп­ність ознак тероризму, що визначають його суть. По-перше, ос­нову тероризму складає насильство, що викликає жах, страх і тривогу. Це виявляється між окремими людьми й у відносинах між народами і державами. Сам факт можливості, а тим більше погроза застосувати насильство, робить сильний емоційний вплив. Тероризм — форма організованого насильства. По-друге, відсутність прямого зв’язку між жертвами і метою, на яку спря­мовують свої дії терористи. При здійсненні терористичних актів, практично завжди, терористична організація бере на себе відпо­відальність за вчинені акти насильства, тому насильство — спо­сіб досягнення поставленої мети.

Сучасний тероризм — це могутні структури з відповідним оснащенням і фінансово-економічними можливостями. Тероризм перетворився в дуже прибутковий бізнес глобального масштабу з розвинутим «ринком праці» і додатка капіталів, зі своїми прави­лами і мораллю, не сумісними ні з якими загальнолюдськими і демократичними принципами і цінностями. Важлива особливість сучасного тероризму — виразне зростання його військових фор­мувань. Тероризм здатний вести диверсійно-терористичні війни, брати участь у масштабних збройних конфліктах. Все вирозніше проглядається тенденція до взаємної дифузії сучасних військових конфліктів і тероризму, вказуючи на тероризм як на війни четве­ртого покоління, війни в XXI ст., коли країни можуть бути втяг­нені в збройне протистояння з терористичними і подібними воє­нізованими формуваннями, що не мають прямої державної належності. Ще чверть століття назад Беллі Дженкінс припускав як «можливу тенденцію», що національні уряди визнають досяг­нення терористичних формувань і почнуть використовувати їх тактику як засіб сурогатної війни проти інших країн: «Сучасні традиційні війни стали сильно непрактичними.

І в сучасних умовах можна говорити про колосальний руйнів­ний потенціал тероризму, що представляє одну з головних погроз існування людства. Терористичні акти, здійснювані практично у всьому світовому просторі, повністю розвіюють ілюзії стримую­чих тероризм факторів. Сумні приклади терористичних дій під­тверджують песимістичні пророкування про те, що «держави, не­залежно від того, демократичні чи авторитарні, не будуть мати імунітету в майбутньому від нападу терористів», особливу важ­ливість здобуває сформування продуманої й ефективної пого­дженої відповіді тероризму.

В сучасних умовах боротьба проти тероризму ускладнюється подвійною і непослідовною поведінкою правлячих класів і влади, які наживають політичний капітал на терористичних акціях, відті­сняють з політичної арени і дискредитують справді демократичні і ліві сили. Тому заходи, що вживаються проти тероризму, полови- нчаті: репресій зазнають лише справді ліві, прогресивні сили, а злочинні праві екстремісти так і залишаються непокараними. Уря­дова преса і служба привчають обивателя до повсякденності теро­ризму. Звертаючи увагу на тероризм, засоби масової інформації сприяють його поширенню. Рішуча радикальна боротьба проти тероризму невіддільна від боротьби проти причин, що його поро­джують: соціальної несправедливості, насилля, авантюризму, аг­ресії тощо. Логіка політичної боротьби на певному етапі допускає компроміс навіть між системними супротивниками. Досвід історії показує, що згодом такі тимчасові союзники, які вирішили загаль­не завдання, продовжують боротися вже між собою, поступово, але неухильно згортаючи масштаби легального політичного супе­рництва до меж однієї політичної партії, переходячи потім на вну­трішній фракційний рівень. Тільки демократичні інститути і зако­ни, що забезпечують політичний плюралізм і легальні форми боротьби, дозволяють, скажімо, представнику лівих сил стояти на одній трибуні з правими тощо. В ситуації ж, коли політична влада стане належати одній тільки політичній партії, неминуче відбу­деться «внутрішня розбірка» з апеляцією постраждалого до пору­шених демократичних правил, що досі разом успішно й наполег­ливо руйнувалися. Вибір шляхів розв’язання конфліктів повністю залежить від конфліктуючих сторін.

Попередження тероризму повинне здійснюватися в кількох напрямках. По-перше, шляхом впливу на основні явища і проце­си в суспільстві, що володіють теророгенним ефектом.

ЛіТЕРАТУРА

Антипенко В. Ф. Боротьба з міжнародним тероризмом: між­народно-правові підходи. — К., 2002.

Витюк В. В., Ефірів С. А. «Лівий» тероризм на Заході: істо­рія і сучасність. — М.: Наука, 1987.

Ліпкан В. А., Никифорчук Д. Й., Руденко М. М. Боротьба з тероризмом. — Київ: Знання України, 2002.

Ляхів Е. Г., Попов А. В. Тероризм: національний, регіональ­ний і міжнародний контроль: Монографія. Ростову-на-Дону, 1999.

Ольшанский Д. В. Психологія тероризму. — СПб., 2002. Салимов К. Н. Сучасні проблеми тероризму. — М., 1999. ТребинМ. Терроризм XXI века. — Мн., 2003.