Геноцид

Геноцид — різновид терористичної політики, спрямо­ваної на знищення великих спільностей населення з расових, на­ціональних, релігійних та деяких інших мотивів. Поняття геноцид походить від грецького слова genos, що означає «рід, плем’я» і латинського слова caedo, що значить «убиваю».

Соціологи Лев Гозман і Євген Шестопал справедливо відзна­чають: «Від інших видів терору і репресій геноцид відрізняється не тільки масштабами (масові репресії проти політичних супро­тивників), але й ступенем залучення до здійснення актів насильс­тва не тільки владної еліти і співробітників каральних органів, але й, практично, всього населення певної території. На відміну від всіх інших видів насильства, геноцид здійснюється, здається, самим народом. Геноцид виглядає повстанням народу, обуреного утисками з боку інонаціональної або інорелігійної меншості.

У сучасних умовах під «лівим» прапором виступає багато се­паратистських терористичних угруповань. Поняття сепаратизм (лат. separatus — окремий) — прагнення до відділення, відокрем­лення. Сепаратистський тероризм найважчий для оцінки. У гас­лах і діяльності сепаратистських організацій втілюються, іноді повністю, законні сподівання національних або релігійних мен­шостей, які зазнають дискримінації. Але екстремістські методи надзвичайно небезпечні. Велика кількість безглуздих, часто ви­падкових жертв, активізація репресивного апарату, анархія і со­ціальний хаос — неминучі атрибути і наслідки їх діяльності. Се­паратистський тероризм не завжди просто відрізнити від деяких специфічних форм національно-визвольної й антифашистської боротьби, коли через особливість важких умов застосовуються збройні акції.

Одна з форм політичного насильства — репресії. Поняття ре­пресія визначається як «покарання, каральний засіб, що застосо­вується державними органами». Вважається, що «репресіями можна називати будь-які насильницькі дії незалежно від їх за­конності і моральної виправданості органів державної влади, спрямовані на досягнення політичної стабільності, але не пов’язані з громадянською війною». Репресії можуть мати обо­ронний характер, бути відповіддю на насильницькі, екстреміст­ські дії опозиційних угруповань (бунти, повстання, суперечки, заколоти та ін). Такі заходи застосовуються в будь-яких держа­вах, включаючи демократичні (наприклад, припинення діяльності терористичних організацій). Придушення опозиції може бути та­кож превентивним, наступальним. Особливо це типово для тота­літарних режимів. Репресії мають здебільшого інструментальний, ніж демонстративний характер, що і відрізняє їх від державного тероризму.

Поняття ж репресія визначається як каральний захід, покаран­ня, що застосовується державними органами. В історії прогреси­вні діячі вдавались до різних методів боротьби з існуючим дер­жавним ладом. На знак протесту і непокори вдавались до політичних вбивств, самосуду, терористичних актів, тероризму тощо. Терористичній боротьбі відводилась не головна, а допомі­жна роль в революційному русі як засобу піднесення революцій­них настроїв в масах. Так, Степан Степняк-Кравчинський, який здійснив 4 серпня 1878 року вбивство шефа жандармів Микити Мезенцева на Михайлівському майдані в Петербурзі і зник з міс­ця злочину, пізніше писав, що застосування кинджала стало через відсутність інших методів змусити поважати священні людські права. Не такими методами потрібно добиватися визволення на­роду. Проти класу може піднятись тільки клас, зруйнувати сис­тему може тільки сам народ. До терору вдавались окремі прогре­сивні діячі Росії й України, вбачаючи в терорі можливість визволення з-під гніту поневолені маси.

На всіх етапах історії людства боротьба між гнобителями і гноб­леними, між угрупованнями панівного класу за владу часто мала характер збройного насилля, спрямованого на придушення, фізичне знищення або залякування політичного противника. Історія знає ба­гато страт суперників суперником, голова страченого виставлялась для страху. Особливо жахливі періоди Середньовіччя, які були ха­рактерні безкінечними спаленнями на вогнищі «відьм» інквізитора­ми, а також повішання на шибениці повсталих та ін.