<<
>>

Висновки до розділу 1

1. Історія європейської інтеграції - це тривалий і складний процес, який своїм корінням походить із середньовіччя. Об’єднання країн Європи історично обумовлене низкою політичних чинників (боротьба проти зовнішнього ворога, необхідність припинення внутрішніх війн у Західній Європі), до яких у другій половині ХХ сторіччя додалися вагомі економічні фактори.

Важливою передумовою інтеграції, що певною мірою обумовила її успіх, стали культурні (існування загальноєвропейських демократичних і правових традицій і цінностей) та ідеологічні (усвідомлення історичної цивілізаційної (християнської) єдності) чинники.

2. Об’єднавчий процес після Другої світової війни відбувався в традиційному для європейців дусі - через конкуренцію числених концепцій, форм і методів інтеграції, у результаті чого в Європі виникли різноманітні організації функціонального характеру (оборонні - ЗЄС, НАТО; політичні - Рада Європи, економічні - ЄСВС, ЄЕС, Євратом). Якщо більшість з утворених організацій будувалися на принципах міжурядового співробітництва, то в організації Європейських співтовариств (Європейського Союзу) чітко простежуються поєднання ознак традиційного міжурядового способу співпраці і наднаціональної організації влади. Як наслідок утворюється специфічна інституційна система ЄС, в якій окремі інститути (Рада ЄС) є прикладом міжурядової форми співробітництва, тоді як інші (Комісія, Суд Європейських співтовариств, Європейський парламент, Рахункова палата) побудовані на наднаціональних засадах.

3. Сучасний стан нормативного врегулювання правової природи Європейського Союзу має суттєві недоліки. Установчі договори не лише не містять визначення даного об’єднання і вказівки на кінцеву мету його розбудови, що призводить до висунення числених і доволі відмінних концепцій, але й не наділяють його міжнародною правосуб'єктністю, що перешкоджає його ідентифікації та віднесенню до конкретного виду міждержавних об’єднань.

4. У зарубіжній і вітчизняній юридичній науці панують три основні підходи стосовно визначення правової природи Європейського Союзу: концепції розгляду ЄС як федерації, міжнародної регіональної організації та об'єднання особливого характеру (sui generis) з автономним правопорядком. Ретельний аналіз вказаних концепцій надає підстав визнати, що хоча кожна з них містить окремі риси, які характеризують правову природу Європейського Союзу, в цілому жоден з вказаних підходів не розкриває повністю специфічний характер даного інтеграційного об’ єднання.

5. Європейський Союз - це складне і унікальне міждержавне об’єднання інтеграційного типу, яке, зберігаючи окремі риси міжнародної організації, федеративної держави та конфедерації, конституюється державами- членами ЄС як наднаціональна організація влади. Разом з тим слід зазначити, що на сучасному етапі питання про правову природу Європейського Союзу не може бути вирішене остаточно, оскільки дане інтеграційне об’єднання перебуває в процесі розвитку.

<< | >>
Источник: ЯКИМЕНКО ХРИСТИНА СЕРГІЇВНА. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ: ПРАВОВА ПРИРОДА ОБ’ЄДНАННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків —2009. 2009

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до розділу 1:

  1. § 2. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 — грудень 1992 pp.)
  2. Об’єктивні ознаки складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення
  3. Поняття та сутність речових доказів у цивільному процесі
  4. ВСТУП
  5. ВСТУП
  6. ВСТУП
  7. ВСТУП
  8. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  9. ВСТУП
  10. Поняття та структура механізму адміністративно-правового забезпечення дотримання прав людини в правоохоронних органах України
  11. ВСТУП
  12. ВСТУП
  13. 1.4 Кримінально-правова протидія злочинам проти волі особи у законодавстві зарубіжних країн
  14. 2.3 Характеристика суб’єкта злочинів, що посягають на волю особи
  15. 3.1 Шляхи імплементації в Особливу частину КК України відповідальності за насильницьке зникнення особи
  16. ВИСНОВКИ
  17. ВСТУП
  18. 1.2 Кримінальна відповідальність за порушення порядку проходження військової служби за законодавством зарубіжних держав
  19. 3.1 Суб’єкт злочинів, передбачених у ст.ст. 407-409 КК Украйни