3. Правовий режим майна державних та комунальних сільськогосподарських підприємств

Здійснюючи господарську діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва, державні та комунальні сільськогосподарські підприємства використовують засоби виробництва та інше майно, правовий режим якого значно відрізняється від правового режиму майна сільськогосподарських підприємств кооперативного та корпоративного типів.

Згідно зі ст. 139 ГК України майно визначається як сукупність речей та інших цінностей (зокрема, нематеріальні активи), що мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються суб’єктами господарювання та відображуються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Під правовим режимом майна розуміють установлені правовими засобами порядок та умови придбання (привласнення) майна, здійснення суб’єктами правомочностей володіння, користування та розпорядження ним, реалізацію функцій управління майном, а також його правову охорону. Отже, з’ясуємо, який правовий режим майна є характерним для державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.

Передусім слід зазначити, що за ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства. Майно таких підприємств перебуває у державній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві господарського відання (для державних комерційних підприємств) чи на праві оперативного управління (для казенних підприємств).

На відміну від цього відповідно до ст. 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Статутний фонд (складений капітал) державних та комунальних підприємств, у тому числі сільськогосподарських, утворюється органом, до сфери управління якого вони входять, до реєстрації їх як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду встановлюється законом (для державних сільськогосподарських підприємств) або відповідною місцевою радою (для комунальних сільськогосподарських підприємств).

Крім передання майна до статутного фонду (складеного капіталу) засновником, джерелами формування майна державних та комунальних сільськогосподарських підприємств можуть виступати також посіви та насадження сільськогосподарських культур, розведення продуктивної і робочої худоби, птиці, бджолосімей, зведення у встановленому порядку виробничих, житлових, культурно-побутових та інших будівель і споруд, використання наявних на земельних ділянках загальнопоширених корисних копалин, лісових угідь і водних об’єктів.

Державні та комунальні сільськогосподарські підприємства не несуть відповідальності за зобов’язаннями власника майна, органу місцевого самоврядування, до сфери управління яких вони входять. Такі підприємства очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу.

У статті 136 ГК України право господарського відання визначається як речове право державного чи комунального сільськогосподарського підприємства, яке володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна

за згодою власника у випадках, передбачених законами. Таким чином, можна сказати: якщо власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном у повному обсязі, то державне чи комунальне сільськогосподарське підприємство стосовно майна, що належить йому на праві господарського відання, має значно менші правомочності.

Право господарського відання відрізняється від права власності ще й тим, що питання ліквідації чи реорганізації вирішує власник майна державного чи комунального сільськогосподарського підприємства. Самому ж підприємству таке право не належить.

Крім того, відповідно до приписів Закону України від 21 вересня 2006 р. «Про управління об’єктами державної власності» та Постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. «Про затвердження Порядку відчуження об’єктів державної власності», відчуження матеріальних активів, що належать державі та закріплені за державним сільськогосподарським підприємством і відповідно до законодавства визнаються основними фондами (засобами), здійснюється виключно шляхом його продажу на аукціоні лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб’єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Законодавство України передбачає ще одне речове право, похідне від права власності, – це право оперативного управління майном, яке характеризує майнові правомочності казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств.

Право оперативного управління визначається як речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням (ст. 137 ГК України).

Підприємства, які володіють майном на основі права оперативного управління, відповідають за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в їх розпорядженні, крім основних фондів. У разі нестачі у нього таких коштів та майна відповідальність несе власник, тобто держава чи відповідна територіальна громада.

Щодо захисту права господарського відання та права оперативного управління, то тут застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Причому суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання (державні сільськогосподарські, комунальні сільськогосподарські підприємства) має право на захист своїх майнових прав також від власника.