2.1 Об’єкт злочинів, передбачених у ст.ст. 407–409 КК України

У цьому підрозділі буде висвітлено питання об’єкта злочинів проти порядку проходження військової служби, що лежить у площині дослідження цієї ознаки складу злочину. Зауважимо, що на сьогодні існує велика кількість теорій об’єкта злочину.

Таким чином, підтримуємо науковий підхід, відповідно до якого загальним об’єктом злочинів є встановлений в Україні порядок суспільних відносин, що охороняється кримінальним законом України. Така концепція обумовлює й розуміння нами у цій праці інших видів об’єкта злочину. Зауважимо, що за радянських часів була поширеною триступенева класифікація об’єкта злочину («за вертикаллю»): загальний, родовий, безпосередній. Водночас на сьогодні з’явилася пропозиція виокремлювати і видовий об’єкт злочину, який розміщується між родовим та безпосереднім. На рівні кримінального законодавства України така пропозиція навряд чи прийнятна, оскільки у КК України міститься лише одночленний поділ Особливої частини на розділи.

Розуміння родового об’єкта злочинів, передбачених у Розділі ХІХ Особливої частини КК України, ґрунтується як на розумінні загального об’єкта злочину, що пропонувалося вище, так і на назві цього Розділу («Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» та визначенні поняття військового злочину у ч. 1 ст. 401 КК України («військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів»).

Як випливає з відповідних законодавчих формулювань, родовим об’єктом злочинів, передбачених у Розділі ХІХ Особливої частини КК України, є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби, що охороняється нормами цього Розділу.

Ураховуючи розуміння загального об’єкта злочину, що наводилося вище, а також назву Розділу ХІХ Особливої частини КК України, родовим об’єктом злочинів, передбачених у ньому, доцільно визнавати порядок суспільних відносин несення або проходження військової служби, встановлений у законодавстві України, що охороняється нормами Розділу ХІХ Особливої частини цього Кодексу.

Який підхід щодо визначення родового об’єкта цих злочинів має місце в теорії кримінального права України? Зауважимо, що з цього приводу розходження думок науковців практично не спостерігається [44, с. 54]. Очевидно, це обумовлюється тим, що законодавець, на відміну від інших розділів Особливої частини КК України, родовий об’єкт військових злочинів назвав.

На думку М.І. Панова, «родовим об’єктом військових злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби, який становить сукупність суспільних відносин, що виникають і функціонують у процесі проходження військової служби всіма військовослужбовцями, їх службової і бойової діяльності та регламентуються правовими нормами чинного законодавства і правилами співжиття у військових колективах» [45, с.

У фундаментальній праці, присвяченій кримінально-правовим та кримінологічним основам забезпечення воєнної безпеки України, висловлюється точка зору про те, що об’єктом військових злочинів є воєнна безпека держави. Так, на думку П. П. Богуцького, М. С. Туркота військовий порядок – це складова у забезпеченні військової безпеки суспільства, суспільні відносини, «які виникають у зв’язку з регулюванням порядку несення або проходження військової служби із забезпечення воєнної (військової безпеки України)» [50, с.20–21, 68].

Таким чином, підтримаємо точку зору М. М. Івлєва та виокремимо таку особливість родового об’єкта військових злочинів: ним може виступати лише той порядок суспільних відносин, який уже врегульований законодавством у військовій сфері, «які є можливість порушити і порушує суб’єкт військового злочину» [51, с. 66]. Цей порядок суспільних відносин уже існує, він уже виник. Якщо якісь відносини у військовій сфері ще нормативно не врегульовані, вони не можуть бути порушені вчиненням військового злочину. Як вдало підмітив М.Б. Головко, «суспільні відносини, що складають військовий правопорядок, відрізняються від інших відносин, врегульованих нормами права, своїм фактичним змістом, тобто характером поведінки учасників цих відносин, спрямованістю і сферою їх поширення – все це вкрай важливо для вирішення питань про розмежування загальнокримінальних злочинів, що вчиняються військовослужбовцями в умовах військової служби, від військових злочинів» [47, с. 207].

Твердження науковців про те, що військовий порядок є складовою військової безпеки суспільства не відповідає виокремленню родових об’єктів в Особливій частині КК України. «Військовий порядок» є складовою цього аспекту національної безпеки лише в межах загального об’єкта злочину. Що стосується родових об’єктів, то вказані вище суспільні становлять самостійні родові об’єкти злочинів, передбачені у Розділах І та ХІХ Особливої частини КК України.

Ще одна особливість родового об’єкта військових злочинів, названа М. Б. Головком. На його думку, «обов’язковим учасником хоча б однієї з сторін відносин, які утворюють військовий правопорядок, повинен бути військовослужбовець, військова організація (військова частина, військова установа тощо); іншою стороною цих відносин можуть бути і цивільні суб’єкти, наприклад, особи, що знаходяться у запасі, державні організації, що здійснюють постачання військової продукції» [47, с.

Порядок суспільних відносин, що є родовим об’єктом злочинів, передбачених у Розділі ХІХ Особливо частини КК України, окрім того, характеризується ще й тим, що «військовий правопорядок включає комплекс різних суспільних відносин, які є предметом правового регулювання різних за своїм галузевим змістом норм військового законодавства; саме вони і утворюють сферу військово-правових відносин, яка поділяється на певні види в залежності від їх конкретного змісту і галузевих особливостей» [47, с. 207]. Такі структурні частини «військового правопорядку» слугують підставою класифікації військових злочинів на види. Зокрема, М. І. Карпенко виокремлює такі види військових злочинів залежно від їх безпосередніх об’єктів: 1) проти порядку підлеглості (ст.ст. 402–405); 2) проти порядку дотримання військової чести (ст. 406); 3) проти порядку проходження військової служби (ст.ст. 407–409); 4) що посягають на військове майно (злочини проти порядку користування військовим майном або збереження військового майна (ст.ст. 410–413); 5) про порушення правил поводження із зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 414); 6) проти порядку користування (експлуатації) військовою технікою (ст.ст. 415–417); 7) проти порядку несення спеціальних служб (ст.ст.

Безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених у ст.ст. 407–409 КК України, є порядок суспільних відносин проходження військової служби, встановлений у законодавстві України, що охороняється нормами, передбаченими відповідними статтях Особливої частини КК України.

При цьому, на нашу думку, слід розрізняти порядок несення військової служби (несення обов’язків військової служби) та порядок проходження військової служби. Відповідний висновок ґрунтується на такому:

- проходження військової служби у законодавстві в військовій сфері пов’язано, насамперед, з юридичними фактами, що визначають її початок та закінчення. Ці юридичні факти залежать від виду військової служби, визначеної у законодавстві України [53]. Що стосується несення обов’язків військової служби, то така військова діяльність регламентується тими статутами, що передбачають порядок несення гарнізонної та вартової служб ЗС України, а також бойового чергування (бойової служби), внутрішньої служби [54; 55]. Тобто, обов’язки військової служби виникають вже в межах проходження військової служби;

- проходження військової служби військовослужбовцем, на нашу думку, має зв’язок з загальним військовим обов’язком, закріпленим у ст. 65 Конституції України. Таким чином, той, хто проходить військову службу відповідного виду зобов’язаний захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України. Несення обов’язків військової служби, навпаки, має стосунок не до загального військового обов’язку, а до конкретних обов’язків несення військової служби. Зокрема, це стосується несення обов’язків гарнізонної та вартової служби, бойового чергування (бойової служби) та внутрішньої служби;

- «термінологічне поле» окремих статей Розділу ХІХ Особливої частини КК України також дає підстави для розмежування проходження військової служби від несення обов’язків військової служби. Так, самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК України) та дезертирство (ст. 408 КК України) стосуються ухилення від проходження військової служби. Тоді як ст. 409 КК України, як це передбачено у диспозиціях ч.ч. 1, 2 цієї статті, стосується ухилення від несення окремих обов’язків військової служби: гарнізонної та вартової служб ЗС України, а також бойового чергування (бойової служби) та внутрішньої служби. Окрім того, у ч 1 ст. 401 КК України також розмежовуються відповідні поняття: «порядок несення або проходження військової служби». У цьому формулюванні вживається розділовий сполучник «або», який означає, що поняття «несення військової служби» та «проходження військової служби» є відмінними.

У диспозиціях ч.ч. 1, 2 ст. 409 КК України, який ми відносимо до злочинів проти порядку проходження військової служби, використовується таке формулювання: «ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби» (ч. 1) та «відмова від несення обов’язків військової служби» (ч. 2). На нашу думку, це – вада законодавця, оскільки злочин, передбачений у ст. 409 цього Кодексу посягає на порядок проходження військової служби. Ураховуючи викладене вище, а також на підставі нашого дослідження, що суди ігнорують розмежувальну ознаку між відмовою від несенням обов’язків військової служби та складами злочинів, передбачених у ст.ст. 408, 409 КК України, мотивуючи свою точку зору відсутністю норми про відмову від несення обов’язків військової служби у більшості проаналізованих КК України зарубіжних держав, пропонуємо: 1) виключити ч. 2 ст. 409 КК України; 2) у диспозиції ч. 1 ст. 409 цього кодексу замість формулювання «ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби» вказати на «ухилення військовослужбовця від проходження військової служби».

Окремі науковці стверджують, що безпосереднім об’єктом злочинів, що досліджуються, є суспільні відносини, пов'язані зі встановленим порядком перебуванням військовослужбовців у військовій частині або місці служби (йдеться про злочин, передбачений ст. 407 КК України) [56, с. 132]. З висловленою точкою зору погодитися важко. Адже військовослужбовець, який вчиняє будь-який злочин, передбачений ст.ст. 407–409 КК України, посягає не на перебування, а на порядок проходження військової служби. Слово «перебування», на нашу думку, носить більш формальний характер і не вказує на врегульованість відповідного порядку суспільних відносин нормами права.

Таким чином, безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених у ст.ст. 407–409 КК України, є порядок суспільних відносин проходження військової служби, встановлений у законодавстві України, що охороняється нормами, передбаченими у цих статтях.

С.О. Харитонов вказує, що цей безпосередній об’єкт «зобов’язує військовослужбовців строкової служби постійно знаходитися в розташуванні військової частини чи місця служби, а офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом – у службовий час і не залишати їх без дозволу відповідного начальника. Цей порядок регламентовано законодавством України, а саме: Конституцією України, ЗУ від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»; Статутом внутрішньої служби ЗС України від 24 березня 1999 р.; Статутом гарнізонної та вартової служб ЗС України від 24 березня 1999 р.; Положенням про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) ЗС України; Положенням про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами ЗС України; Положенням про проходження військової служби (навчання) за контрактом у ЗС України курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів; Положенням про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у СБУ; Положенням про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами СБУ; Положенням про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів СБУ, затвердженими Указом Президента України від 7 листопада 2001 р.» [45, с. 54–55]

З таким переліком нормативних актів погодимося частково. Як було зазначено вище, Статут гарнізонної та вартової служб ЗС України від 24 березня 1999 р. регламентує не порядок проходження військової служби, а порядок несення окремих обов’язків військової служби. Відтак порядок проходження військової служби регламентується такими нормативними актами: Конституція України [57], Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» [58], Статутом гарнізонної та вартової служб ЗС України [54], Статутом внутрішньої служби ЗС України [55], Стройовим статутом ЗС України [59], Дисциплінарним статутом ЗС України [60], Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗС України [61], Положеннями про проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців [62–66].

Таким чином, у цьому підрозділі було визначено загальний, родовий та безпосередній об’єкти злочинів, передбачених у ст.ст. 407–409 КК України. При цьому за основу було взято концепцію об’єкта злочину, відповідно до якої ним визнається закріплений у законодавстві порядок суспільних відносин між людьми, що створює соціальний порядок, який необхідний для забезпечення безпеки людей.