Перспективи запровадження інституту представництва прокуратурою інтересів дітей в системі ювенальної юстиції

Сьогодні в Україні відбувається процес реформування національного законодавства відповідно до вимог і стандартів Європейського Союзу. Не є винятком і сфера захисту прав, свобод та законних інтересів дітей як майбутнього нашої держави.

На думку Я. В. Мачужака та І. Б. Лавровської, «... демократична держава, яка дбає про своє майбутнє, не може бути байдужою до долі дітей, і насамперед тих, які вступили у конфлікт із законом. На жаль, процеси, що відбуваються останнім часом в українському суспільстві, вкрай негативно впливають на формування молодого покоління.» [268].

З реформуванням кримінально-процесуального законодавства нашої країни багато вітчизняних учених та практиків заговорили про перспективи створення ювенальної юстиції в Україні для врегулювання участі дітей в правосудді та забезпечення їх максимальної захищеності у цих процесах. Усе це, на жаль, зумовлено великою кількістю прогалин у нормативно-правових актах нашої держави, які регулюють питання забезпечення прав і свобод дітей.

Досліджуючи цю проблему, М. Стриженко зауважує наступне: «Неповнолітній, з огляду на свої вікові особливості, сам не може в повному обсязі усвідомити свої потреби, виразити їх, знайти шлях до їх задоволення. Він потребує постійної турботи, нагляду, піклування. Таке піклування він отримує від батьків. Але держава не може ставити задоволення потреб, дотримання прав та інтересів підлітка в залежність від суб’єктивних, а іноді випадкових обставин.

Варто зауважити, що в таких правових реаліях визначальну роль відіграватимуть органи прокуратури, адже саме вони будуть здійснювати безпосереднє представництво і захист прав та інтересів дітей у судах. В сучасних наукових дослідженнях з вказаної проблематики основний аспект проблеми розглядається через висвітлення ролі так званих ювенальних прокурорів у системі кримінального судочинства, тобто у справах про вчинення злочинів неповнолітніми особами. Водночас на сьогодні окремі наукові дослідження в сфері ювенальної юстиції, які проводились вітчизняними науковцями¹, потребують актуального переосмислення. Існує нагальна потреба у комплексному підході до правового регулювання правовідносин та створенні перспектив представництва прокуратурою інтересів дітей в суді в рамках ювенальної юстиції у сфері цивільного судочинства в умовах оновленого законодавства.

Проблемі реалізації ювенальної політики в Україні та створення ефективних процедур забезпечення прав і свобод неповнолітніх осіб приділяли увагу багато вчених. Зокрема, загальнотеоретичні питання з вказаної проблематики досліджували В. Авер’янов, М. Бояринцева, О. Велікова, О. Венедіркова, Р. Калюжний, Т. Л. Кальченко, Д. Корецький,

Див. напр.: Адміністративно-правові засади реалізації ювенальної політики в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / О. В. Максименко ; Держ. н.-д. ін-т М-ва внутр. справ України. - К., 2011. - 16 с.; Правові засади утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування : автореф.

Н. Кузнєцова, О. Кузьменко, Р. Максудов Е. Мельникова та інші вчені. Кожний з них намагався розкрити моделі ювенальної юстиції, які існують у світі, запропонувати своє бачення впровадження правосуддя щодо дітей в Україні. Водночас комплексного та науково обґрунтованого дослідження перспектив участі органів прокуратури в процесі створення ювенальної системи в Україні не проводилося. Існують публікації у фахових виданнях та матеріалах науково-практичних конференцій. Тому нашим завданням у межах цього підрозділу є дослідження перспектив запровадження інституту представництва прокуратурою інтересів дітей в системі ювенальної юстиції, у тому числі і в рамках цивільного процесу.

Передусім наше дослідження варто розпочати з вивчення сучасних наукових концепцій впровадження та розвитку ювенальної юстиції й наукових підходів до розкриття цього поняття. Адже хоча цей термін нібито зрозумілий для всіх юристів, він вживається у різних розуміннях залежно від моделі ювенальної юстиції в тій чи іншій державі.

Наприклад, Р. Максудов та М. Флямер вважають, що сучасна ювенальна юстиція є вельми складним множинним цілим - комплексом концепцій і «схем» впливу на підлітків, масою конкретно-практичних ситуацій впливу на людину, сім’ю, первинні групи (безпосереднє оточення підлітка) і соціальні інститути [116].

М. В. Немитіна вказує на існування двох концепцій ювенальної юстиції. Відповідно до першої концепції ювенальна юстиція - це система усіх ланок державного механізму, органів місцевого самоврядування, які займаються проблемами сім’ї та підлітка. Інша концепція визначає ювенальну юстицію як можливість створення спеціалізованих судових органів у справах сім’ї та неповнолітніх, удосконалення процесуальних форм при розгляді судом цих категорій справ [135].

І. В. Предеїна вказує, що ювенальна юстиція - це особлива форма реалізації судової влади, виражена в діяльності зі здійснення правосуддя щодо неповнолітніх, яка характеризується специфічними принципами його здійснення, організацією системи спеціалізованих судових органів і допоміжних служб ювенального профілю і спрямована на забезпечення належного захисту прав та інтересів неповнолітніх [155].

Російський дослідник В. М. Ткачов дає наступне визначення ювенальної юстиції: «Ювенальна юстиція - це система захисту прав, свобод та законних інтересів неповнолітніх, що об’єднує навколо спеціалізованого суду у справах неповнолітніх різні спеціалізовані служби правоохоронних органів, а також органи та установи системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх, громадські правозахисні організації» [255].

Український учений А. Є. Голубов, який досліджував питання процесуального становища неповнолітнього в кримінальному судочинстві, формулює визначення ювенальної юстиції як системи передбачених законом судових і позасудових органів і служб, спрямованих на розгляд та вирішення питань, пов’язаних із справами неповнолітніх [43].

Російська дослідниця з питань ювенальної юстиції Л. М. Карнозова вказує, що ювенальна юстиція - це кооперація діяльності різних професіоналів, що передбачає взаємодію суду і правоохоронних органів з виховними (та іншими гуманітарними) структурами з метою вирішення проблем дитини, яка потрапила у важку життєву ситуацію. Ювенальна юстиція - система виховно-юридична, державно-суспільна [79].

В. Д. Єрмаков стверджує, що ювенальна юстиція - це «сукупність правових механізмів, медико-соціальних, психолого-педагогічних і реабілітаційних, а також інших процедур і програм, призначених для забезпечення найбільш повного захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, а також осіб, відповідальних за їх виховання, державних і недержавних органів, що реалізуються системою установ і організацій» [65].

Проаналізувавши вищевикладені думки вчених щодо сутності ювенальної юстиції, потрібно зауважити про різне трактування правової природи цього поняття та відсутність у науковій літературі єдиного комплексного підходу до цього правового явища.

С. А. Саблук, досліджуючи на дисертаційному рівні питання правового становища дитини, не оминув і проблему щодо перспектив запровадження ювенальної юстиції в Україні. Основними заходами для створення ефективної системи ювенальної юстиції він назвав наступні: «... по-перше, розробити єдину науково обґрунтовану програму (концепцію), яка стане теоретичною основою втілення ювенальної юстиції в життя. Підсумком цієї роботи має стати спеціальний закон «Про ювенальну юстицію в Україні». Вбачається, що зазначений нормативно-правовий акт повинен мати загальний характер, тобто у ньому повинні бути відображені такі питання, як: поняття «ювенальної юстиції», її принципи та завдання, джерела, вікові межі неповнолітніх, щодо яких справи можуть бути розглянуті в ювенальних судах, учасники процесу в справах цієї категорії, загальні умови судочинства, строки розгляду справ судом, оскарження рішень суду. Однак питання матеріального права та процедура вирішення справ повинні бути відображені у галузевому законодавстві; по-друге, створити спеціалізований суд, як центральну ланку ювенальної юстиції; по-третє, реформувати національне законодавство, що стосується захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, з метою підвищення його ефективності, а також приведення у відповідність до міжнародних стандартів; здійснювати постійний моніторинг законодавства та судової практики з метою оперативного реагування на проблеми, які будуть виникати під час реалізації вказаної програми; по- четверте, запровадити єдиний центральний орган, метою діяльності якого стане координація зусиль установ, закладів, громадських організацій та об’єднань, які займаються проблемами молоді, контроль за їх діяльністю [197].

Варто зазначити: ювенальна юстиція не є новим явищем для української правової дійсності, вона була відома ще в часи дореволюційної Росії, до складу якої входили і українські території. Зокрема, 2 липня 1897 року було прийнято Закон «Про малолітніх та неповнолітніх злочинців», у 1909 році - Положення «Про виховно-виправні заклади». Поступово створювалися й спеціальні «ювенальні суди», які ще називали «суди для неповнолітніх». В Україні такі суди діяли в Києві, Харкові, Миколаєві, Одесі тощо. Але з приходом радянської влади їх було ліквідовано. У 1918 році Рада Народних Комісарів прийняла Декрет «Про комісії для неповнолітніх», в якому вона заначила наступне: «Суды и тюремное заключение для малолетних и несовершеннолетних упраздняются. Дела о несовершеннолетних обоего пола до 17 лет, замеченных в деяниях общественно опасных, подлежат ведению комиссии о несовершеннолетних. Указанные комиссии находятся в исключительном ведении Народного комиссариата общественного призрения и состоят из представителей ведомств: общественного призрения, народного просвещения и юстиции в количестве не менее трех лиц, причем один из них должен быть врач. По рассмотрении дела о несовершеннолетних комиссия либо их освобождает, либо направляет в одно из убежищ Народного комиссариата общественного призрения, соответственно характера деяния. Выработка инструкций для комиссии и типа убежищ поручается Народному комиссариату общественного призрения. Все дела о несовершеннолетних, находящихся в данное время в производстве каких-либо судов, а также закончившиеся осуждением, подлежат пересмотру указанных комиссий» [125]. Отже, відбувся перехід до адміністративного методу виховання неповнолітніх правопорушників.

Я. В. Мачужак та І. Б. Лавровська зазначають, що історичну цінність та напрями діяльності вищевказаних судів узагальнив розробник російської моделі ювенальної юстиції П. І. Люблинський таким чином:

1) головні функції ювенального суду виконували судді та державні громадські опікуни (вихователі), зокрема, цими функціями є ретельне вивчення особи неповнолітніх правопорушників, встановлення причин їх неправомірної поведінки, аналіз стану оточення неповнолітнього, і насамперед сім’ї, в якій він виховується;

2) застосування відновного правосуддя, альтернативних мір покарання (суду доручалося керування службами опікунського нагляду за неповнолітніми) у системі ювенальної юстиції Росії значно вплинуло на загальну політику цієї держави в кримінальній сфері;

3) діяльність судів у справах неповнолітніх дала змогу фахівцям різних напрямів роботи з неповнолітніми отримати повну судову статистику [30].

Експерт Інституту Горшеніна М. Ткаченко, говорячи про захист прав дітей ювенальною юстицією, зазначила, що за задумом ювенальна юстиція спрямована на роботу з малолітніми правопорушниками: «Піонерами тут були Великобританія й США. Це такий інститут, який повинен був відокремити певну вікову категорію, розуміючи, що з нею треба працювати окремо. І в цьому сенсі це - абсолютно богоугодна справа. Звичайно, така структура повинна існувати» [268].

Російська вчена О. С. Назарова, вивчаючи організаційно-правові та кримінологічні проблеми створення ювенальної юстиції в Росії, до системи ювенальної юстиції включає:

а) діяльність держави щодо видання правових норм;

б) діяльність держави щодо створення найбільш сприятливих умов відтворення й розвитку людини і суспільства, планування і становлення сім’ї, дитинства; медико-соціальну, психолого-педагогічну діяльність держави, спрямовану на забезпечення здорового способу життя і розвитку дитини;

в) діяльність держави у виховному й освітньому плані, спрямовану на виховання і розвиток вільної, високоосвіченої, духовно-етичної особи;

г) соціально-реабілітаційну, профілактичну, правозахисну діяльність держави, спрямовану на забезпечення добробуту дітей, що потрапили у важку життєву ситуацію;

ґ) правосуддя у справах неповнолітніх, а також правосуддя щодо осіб, відповідальних за їх виховання [134].

Свою думку з питань ювенальної юстиції та участі у ній органів прокуратури висловили і європейські організації, зокрема Консультативна рада прокурорів Європи (КПРЄ). 20 жовтня 2010 року під час 5-ї пленарної зустрічі КПРЄ, яка відбулася 19-21 жовтня 2010 року у м. Єреван, нею було прийнято Висновок № 5 «Прокуратура та ювенальна юстиція», більш відомий як Єреванська декларація [27].

Відповідно до вказаного Висновку Консультативна рада прокурорів Європи (КРПЄ) була запроваджена Радою міністрів Ради Європи в 2005 році з метою представлення висновків щодо функціонування органів прокуратури та забезпечення ефективного виконання Рекомендацій Rec(2000)19 стосовно ролі прокуратури в системі кримінального судочинства.

Вищевказана Єреванська декларація складається зі вступу, який містить загальні відомості про роль прокуратури у сфері ювенальної юстиції, вказує на документальні джерела, на основі яких прийнято відповідні висновки, роз’яснює основну термінологію, що вживається в декларації. Зокрема у п. 5 Вступу зазначається, що у справах неповнолітніх прокурори мають звертати особливу увагу на дотримання відповідного балансу між інтересами суспільства та цілями судочинства, з одного боку, та інтересами, особливими потребами і вразливістю неповнолітніх - з другого.

Наступний розділ називається «Особливості ювенальної юстиції». Тож у ньому наведено комплекс заходів, яких повинні вживати органи прокуратури для ефективного захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх у системі ювенальної юстиції. Так, у п. 14 вказано на те, що «ювенальній юстиції має приділятися особлива увага з боку судових, правоохоронних та соціальних структур через вразливість тих осіб, справами яких вони опікуються. В усіх системах судочинства прокурор повинен брати до уваги стан незрілості неповнолітнього, можливе пом’якшення міри його відповідальності у зв’язку із незрілістю, а також приділяти особливу увагу його правам».

Пункт 15 вказаного вище розділу Єреванської декларації містить перелік заходів, які спрямовані на особливе ставлення та реалізацію прав неповнолітніх у сфері ювенальної юстиції. Зокрема, такими заходами є наступні:

1) відео- та аудіозапис надання неповнолітніми свідчень, допит неповнолітніх за сприяння дитячих психологів, педагогів, соціальних працівників та інших експертів;

2) проведення допиту неповнолітніх за присутності батьків, інших осіб, близьких неповнолітнім, або представників соціальних служб;

3) особливе обладнання кімнат для допиту неповнолітніх. Кількість допитів неповнолітніх потерпілих за можливості має бути мінімальною;

4) допити мають проводитись у способи, що уникають повторної віктимізації [27].

Проведені соціальні опитування серед дітей свідчать про низький рівень їх обізнаності з правами та тим, які органи зобов’язані їх захищати.

За результатами опитування відомо, що 200 дітей у віці до 18 років (перша група - 100 осіб у віці від 10 до 14 років, друга група - 100 осіб у віці від 14 до 18 років) на запитання: «Чи відомо тобі, хто від імені держави зобов’язаний захищати права та інтереси дітей?» - 30 % опитуваних з першої групи та 14 % опитуваних з другої групи відповіли - «ні». На запитання: «Чи проводилися у твоєму класі уроки за участю представників прокуратури, міліції та спеціальних служб для дітей, які б розповідали про захист прав та інтересів дітей?» - 68 % опитуваних з першої групи та 80 % опитуваних з другої групи відповіли - «ні» [148, с. 65].

Принципи, закладені у Висновку № 5 «Прокуратура та ювенальна юстиція», у будь-якому разі гарантують неповнолітньому можливість отримати вичерпну інформацію про свої права та інтереси. Зокрема, відповідно до п. 18 прокурор має впевнитись у тому, щоб будь-який контакт неповнолітнього з системою правосуддя, будь-то правопорушник або потерпілий, був предметом особливої уваги для того, щоб дозволити отримати у зрозумілому для його віку вигляді необхідну інформацію стосовно виконання процедур, ролі учасників судочинства та заходів, що вживаються стосовно нього [27].

Наступні розділи Єреванської декларації присвячені становищу неповнолітнього під час судового розгляду справи та виконання рішень стосовно вказаної категорії осіб. Положення вказаних розділів переважно присвячені питанням кримінальної юстиції, зокрема правового становища неповнолітнього як обвинуваченого.

Водночас варто зауважити, що Консультативна рада прокурорів Європи рекомендує прокурорам у межах своєї компетенції намагатись забезпечити заходи освітнього та соціалізуючого характеру, такі як: компенсація, освіта, нагляд соціальних служб, лікування, розміщення в закладах для неповнолітніх, посередництво, а також судовий нагляд, пробація та умовне звільнення використовуються у найширшому можливому обсязі, одночасно враховуючи інтереси потерпілого, держави, неповнолітнього, а також цілі кримінальної юстиції [27].

Як вбачається з доповідної записки про додержання законодавства щодо забезпечення прав дітей, які перебувають у спеціальних установах для дітей, слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового тримання та виховних колоніях від 29 березня 2013 року, в Харківському СІЗО хоча діти навчаються за програмою для учнів 10 класів, більшість із 23 підлітків, які утримуються в установі, мають рівень підготовки 6-9 класів. Як наслідок, діти позбавлені можливості отримати документи про загальну середню освіту та в подальшому здобути професійно-технічну або вищу освіту.

В окремих випадках неналежна організація медичного забезпечення призводить до трагічних наслідків. Так, у лютому 2013 року в Одеській обласній дитячій клінічній лікарні від сепсису помер вихованець Фонтанської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації.

Висвітлюючи питання перспектив запровадження представництва прокуратурою інтересів дітей в суді, неможливо оминути проблему введення в рамках ювенальної юстиції інституту представництва дітей прокурорами в цивільному судочинстві, яке, на нашу думку, має входити у формування майбутньої системи ювенальної юстиції. Адже така правова система щодо захисту прав дітей у суспільстві не повинна асоціюватися тільки з елементами кримінального та кримінально-процесуального права.

Нашу позицію підтримують і вітчизняні вчені, які, досліджуючи можливість запровадження в Україні елементів ювенального правосуддя, схвалюють змогу включення до нього судочинства у цивільних справах за участю дітей. Зокрема, В. С. Бігун, даючи інтерв’ю стосовно ювенальної юстиції на своїй персональній сторінці в Інтернеті, зазначив наступне: «Як відзначалося, юстиція означає правосуддя. А правосуддя буває не лише кримінальне. Тому в принципі в це поняття можна включати й цивільне правосуддя, іншими словами, можливість притягнення неповнолітніх, навіть малолітніх, до цивільно-правової відповідальності. У США, для прикладу, до цивільно-правової відповідальності можуть бути притягнуті діти віком до 10 років, якщо вони вчинили певний проступок. Відтак, ідеться не лише про кримінальну відповідальність. По суті, йдеться про здійснення правосуддя як такого. Іншими словами, здійснення справедливості. Адже, з одного боку, ми маємо маленьку людину, дитину, що скоїла шкоду, «злочин», а з іншого - потерпілу особу. Так ось, кожен має отримати по справедливості. І в зв’язку з цим необхідне те, що називається відновним правосуддям, що може проявлятися в примиренні. Невипадково саме в справах, які стосуються неповнолітніх, виправне правосуддя отримало визнання. Зокрема, і в Україні» [269].

Я. В. Мачужак та І. Б. Лавровська з цього приводу також зазначають, що: «Говорячи про систему ювенальної юстиції, ми маємо на увазі не лише кримінальне правосуддя у справах неповнолітніх, а й особливу спеціалізовану юстицію у справах сім’ї і неповнолітніх, до складу якої як до загальної юстиції входитимуть уповноважені державою суди, що мають застосовувати судову владу для розв’язання правових конфліктів і реагувати на кримінальні ситуації, вирішувати цивільно-правові спори для забезпечення прав і законних інтересів неповнолітніх, сімей, в яких вони виховуються» [30].

На нашу думку, система ювенальної юстиції являє собою своєрідний комплекс концепцій, схем впливу на підлітків, конкретно-практичних заходів впливу на сім’ю, безпосереднє оточення неповнолітніх з боку як судової влади, так і інших установ, соціальних інституцій.

На підтримання позицій вищевказаних учених варто зазначити, що в Україні, на нашу думку, під час формування системи ювенальної юстиції необхідно обов’язково включити до неї, так би мовити, «цивільно-правовий аспект», запровадивши можливість представництва прокуратурою інтересів дітей в суді при розгляді цивільних справ, особливо у сфері сімейно- правових відносин. Зокрема, СК України містить цілу низку правових норм, які прямо передбачають право прокурора на звернення до суду, якщо захисту потребують права та інтереси дитини.

Так, ст. 42 СК України дає право прокурору звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, якщо він був зареєстрований неповнолітньою особою з порушенням принципів шлюбного права та існують підстави його недійсності; ст. 165 СК України, яка надає право прокурору звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у разі наявності відповідних підстав. У цьому аспекті варто зазначити, що сімейне законодавство України дає кожному учаснику сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Сімейний кодекс України у вищевказаній ст. 165 [211] зафіксував право дитини, яка досягла чотирнадцяти років, звернутися до суду з позовом про позбавлення свого батька або матері чи одного з них батьківських прав. Цивільно-процесуальне законодавство України гарантує забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи, в тому числі і через механізми прокурорського представництва їх інтересів, адже діти не в змозі належним чином реалізувати свої цивільні процесуальні права. Крім того, прокурор має право в інтересах дитини звернутися до суду з позовом про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

Актуальним на сьогодні в Україні є питання усиновлення та процедури його здійснення. Більше проблем у житті дитини виникає не на стадії усиновлення, тому що переважно діти в цей час мають дуже малий вік та не завжди розуміють ситуацію, а в період виховання їх батьками- усиновлювачами, коли в силу тих чи інших суб’єктивних або об’єктивних причин усиновлення суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання та належного розвитку. В такому випадку діяльність органів прокуратури повинна бути особливо ефективною та спрямованою на якнайшвидше поновлення прав дитини. Розуміючи це, законодавець надав право прокурорам звертатися до суду з позовами про скасування усиновлення або визнання його недійсним.

На підставі вищенаведеного, на нашу думку, можна стверджувати , що ювенальна юстиція - це комплексна система заходів, дій державних та недержавних органів, що спрямовані на вироблення особливого виду судочинства стосовно неповнолітніх та комплексу різноманітних заходів (від виховних до реабілітаційних) для належного забезпечення прав і свобод дітей. Ювенальна юстиція повинна формуватися в нашій державі не тільки на основі вироблення спеціальних процесуальних норм розгляду справ про правопорушення, які вчинили неповнолітні, а й забезпечувати належне представництво дітей органами державної влади. В першу чергу це стосується органів прокуратури, які повинні негайно виявляти порушення прав дітей, вживати відповідних заходів прокурорського реагування, особливо в справах, де діти виступають з вимогами щодо захисту своїх прав.

С. А. Саблук вважає, що ювенальне право, яке формується в Україні, відображає нові економічні, політичні, соціальні умови держави, а тому в його розвитку можна виділити такі найбільш суттєві напрями.

По-перше, створення ювенально-правових норм обумовлено визнанням з боку держави дитинства як важливого періоду в житті людини, що має наслідком встановлення принципів пріоритетної підготовки дітей до життя у складних ринкових відносинах.

По-друге, посилюється кримінальна, адміністративна, цивільна відповідальність за правопорушення у сфері охорони прав дитини. Це стосується і самих дітей, які здійснюють свою діяльність у різних сферах законодавства [197].

Дослідивши питання стосовно перспектив запровадження інституту представництва дітей в системі ювенальної юстиції, варто звернути увагу на те, що в Україні поступово формується відповідна нормативно-правова база, що стає підґрунтям для створення системи ювенальної юстиції, яка є необхідним елементом нашої правової дійсності з огляду на міжнародні зобов’язання нашої держави і бажання стати повноцінним членом Європейського Союзу та європейського правового простору.

Формування ювенальної юстиції в Україні повинно відбуватися не тільки на основі проблем розгляду справ про правопорушення, що вчинені неповнолітніми, а в комплексі, з урахуванням системи виховних та інших заходів, що спрямованні на адаптацію неповнолітніх до життя в суспільстві.

На основі аналізу провідних наукових концепцій та законодавства нашої держави ми можемо наголосити на необхідності включення представництва прокуратурою інтересів дітей в суді до системи ювенальної юстиції в Україні. Це твердження ґрунтується на положеннях цивільного процесуального, сімейного та іншого законодавства нашої держави, яке в сукупності повинно сприяти створенню правового механізму забезпечення захисту порушених, невизнаних та оспорених прав дітей.