Висновки

Україна, відповідно до ст. 1 Конституції є правовою соціальною державою. Прогнозувати перспективу як успішного розвитку України взагалі, так і впровадження державної політики щодо жінок та ґендерної політики, можливо лише на шляхах оптимального поєднання принципів демократизму та соціальної державності.

Дисертацією закладено основи теорії управління ґендерною політикою в Україні: визначено сутність, цілі, напрямки, принципи ґендерної політики, здійснено теоретичне узагальнення і подане нове вирішення наукової проблеми – вдосконалення управлінської діяльності у справі формування важливого напрямку державної політики. Основним завданням дослідження було обґрунтування концептуальних засад ґендерної політики, її нормативно-правового та організаційного забезпечення, розкриття процесів становлення та розвитку ґендерного законодавства, повноважень та функцій суб’єктів творення та реалізації ґендерної політики, виявлення позитивного досвіду, існуючих протиріч та недоліків, шляхів підвищення ефективності управління у цій сфері.

Завдяки аналізу різних напрямків сучасної політико-правової думки, міжнародних документів з прав жінок та ґендерної рівності було визначено методологічні основи дослідження. Найбільш адекватним методологічним інструментом виявилось використання поєднання ідей різних теорій, формування компромісних рішень, як це демонструють демократичні країни в розвитку своєї соціальної політики. В дисертації наголошено також на важливості застосування положень ґендерної теорії.

Червоною смужкою дослідження є виявлення проявів дискримінації за ознакою статі в суспільстві, а також її форм та масштабів в сучасній Україні, наявність якої є проявом недосконалості у використанні та застосуванні законодавчих та правових норм. Саме на подолання цих негативних явищ і має бути спрямована ґендерна політика в Україні.

Визнаючи ґендерну політику одним з основних напрямків державної політики, необхідною складовою частиною демократичних перетворень у державі та запорукою входження України у світовий та європейський простір, дисертант сформулювала визначення ґендерної політики як комплексної, цілеспрямованої діяльності держави, що здійснюється через законодавчу, виконавчу і судову гілки влади на національному та регіональному рівнях на основі врахування ґендерного аналізу, яка спрямована на ліквідацію всіх форм дискримінації за ознакою статі та досягнення рівного розподілу економічних, соціальних і політичних ресурсів між жінками чоловіками. В дисертації також проаналізовано її поступовий розвиток від політики стосовно жінок до політики забезпечення рівних прав та можливостей.

Зроблений важливий висновок про те, що формування ґендерної політики починається у межах державної політики стосовно жінок в Україні, виростає з неї, переростаючи її рамки, завдання, нормативно-правове забезпечення та організаційне оформлення, стає не тільки концептуальною основою для розуміння ґендерної політики, але й практичним базисом для використання напрацьованих ідей, структур, принципів управління. Дисертант поглиблює попередній висновок, виділенням та структуруванням етапів ґендерної політики: (1) концептуальне оформлення, (2) законодавче забезпечення, (3) формування відповідальних державних інституцій, (4) розвиток, (5) впровадження, (6) вдосконалення. Ці етапи накладаються один на один, іноді міняються місцями, іноді реалізується той етап, який у часі мав би йти після ще нереалізованих. На вирішення перелічених завдань спрямовують свою діяльність суб’єкти державної політики; ці завдання обумовлюють найбільш ефективні форми та методи впровадження політики, механізми взаємодії державних, недержавних та міжнародних організацій.

При аналізі міжнародних документів з прав жінок дисертантом зроблено наголос на тих проблемах, які є найбільш гострими та актуальними: економічні права в умовах приватизації, політичні права жінок у суперечливих умовах становлення та розвитку демократичних інституцій в країні, репродуктивні та сімейні права, питання примусової праці, сучасного рабства тощо. Проаналізовано основні положення міжнародних документів щодо прав жінок, які служитимуть тією основою, на якій розгорталося подальше дослідження теми.

Дисертантом показано, що в питанні використання сучасних міжнародних документів з прав людини, доступ до світового та європейського досвіду не пов’язаний з його копіюванням без урахування реалій сучасного рівня української державності, економічних можливостей, а також прогресивних нормативних звичаїв і традицій, сформованих у нашому суспільстві. Саме цей висновок став основою комплексної методології до використання проаналізованих ідей та концепцій для подальшого проведення дослідження, в аналізі соціально-ідеологічних орієнтирів ґендерної політики, наповнення її змісту, розгляді тих чи інших політико-правових феноменів.

Проведений аналіз засвідчив, що цивілізована політика щодо жінок в Україні гарантована Конституцією України, яка закріплює на законодавчому рівні рівноправність жінок та чоловіків в Україні, а також основні права людини. Конституція України містить широкий спектр прав і гарантій жінкам та чоловікам в усіх сферах соціального та приватного життя.

Водночас дисертант виявила, що конституційні положення не уникають деяких внутрішніх, теоретичних суперечностей, які походять із застосування двох парадигм при описові прав жінок, які отримали назви захисної (охоронної) та паритетної (рівних прав та можливостей). Такими статтями є ст.ст. 24 та 43 статті Конституції. Але ці суперечності не можна розглядати як конфліктні, оскільки за сучасних умов (і в тому вигляді, в якому вони існують), вони створюють основи для розвитку, руху законодавчого забезпечення державної політики стосовно жінок в Україні та формування ґендерної політики.

У другому розділі дисертації показано, що законодавча та нормативна правова база має також досить розвинутий комплекс норм, які складають правову основу формування та проведення цивілізованої політики щодо жінок. Водночас, підтверджено гіпотезу про те, що українське законодавство та нормативно-правова база містять певні суперечності та прогалини, які потребують вдосконалення. Така ситуація вимагає втручання держави та громадянського суспільства у справу вдосконалення правової бази та проведення політики, спрямованої на дотримання прав жінок. Відтак, ґендерний аналіз українського законодавства, його ґендерна експертиза становлять перший етап впровадження ґендерної політики в Україні.

Ефективність законодавства, по суті, є показником можливості влади впливати правовими засобами на розвиток суспільних відносин відповідно до обраних пріоритетів та напрямків розвитку. Ефективне законодавство, ефективне правове регулювання є однією з обов’язкових умов трансформації суспільства. Тому були запропоновані можливі шляхи його вдосконалення, одним з яких є прийняття спеціального ґендерного законодавства. Тому окремим підрозділом винесено аналіз трьох законопроектів з питань ґендерної рівності, які внесені на розгляд Верховної Ради України.

Той факт, що в Україні жінки та чоловіки мають рівні права, є тільки передумовою досягнення ґендерної рівності. Для втілення цього принципу у життя необхідно пройти довгий шлях. І це робить необхідним вироблення та прийняття спеціальних законодавчих актів, які б забезпечували просування у напрямку рівних можливостей. Без активного втручання держави та проведення свідомої та цілеспрямованої ґендерної політики досягнення ґендерної рівності є проблематичним. Активної позиції держави у цій сфері вимагають і міжнародні документи, і міжнародні організації, зокрема ООН та Рада Європи. Реальне забезпечення конституційного принципу рівноправності жінок і чоловіків можливе тільки при створенні та функціонуванні національних організаційно-правових механізмів, без чого конституційні принципи залишаються голою декларацією.

В дисертації проведено історико-правовий аналіз формування спеціальних інституцій та органів влади, відповідальних за формування та реалізацію політики стосовно жінок як невід’ємної частини ґендерної політики. Організаційні та організаційно-правові основи формування ґендерної політики вперше проаналізовано з огляду на їх комплексність та багатогалузевість. Дисертант обгрунтовує висновок, що попри вже досить значну роботу, проведену державними органами, виявляється недостатня ефективність державного управління процесами формування ґендерної політики. В аналізі діяльності суб’єктів управління ґендерною політикою вперше виявлено особливості повноважень різних гілок влади у цьому процесі, здійснено періодизацію процесів інституалізації державної політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні, виявлено позитивні надбання та недоліки у діяльності держави по формуванню відповідних органів державної влади. Особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності Державного комітету України у справах сім’ї та молоді та його підрозділів як уповноважених органів влади, відповідальних за розробку та впровадження в державі ґендерної політики, сформульовано численні практичні рекомендації та пропозиції у цій сфері, зокрема, дисертант вважає недоцільним створення в системі центральних органів виконавчої влади державного комітету з рівних прав і можливостей, і погоджується з ідеями розширення компетенції всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань визначення цілей та методів реалізації ґендерної політики.

Крім цього, дисертант робить висновок про зростання у суспільстві розуміння важливості формування, проведення та розвитку ґендерної політики, яка пронизуватиме усі сфери суспільного життя, що дає всі підстави для внесення пропозицій щодо підвищення статусу Державного комітету України у справах сім’ї та молоді до статусу міністерства, утворення, крім центральних органів влади, відповідних структур на місцях.

В характеристиці ролі та місця неурядових та міжнародних організацій увагу було приділено виявленню їх потенціалу, нормативно-правовому забезпеченню та можливих сфер реалізації в процесі формування та впровадження ґендерної політики в Україні.

Аналізуючи на прикладі реалізації програм по запобіганню торгівлі людьми ступінь ефективності державного управління, дисертант велику увагу приділяє питанням кадрового, науково-методичного, фінансового, інформаційного забезпечення процесів управління, питанням координації зусиль різних суб’єктів, формам, методам та принципам взаємодії державних, недержавних та міжнародних організацій, що вважає виявом ефективності управління, пропонує конкретні рекомендації щодо поліпшення управління процесами формування та впровадження ґендерної політики в Україні.

У дисертації охарактеризовані методи управління державною політикою щодо жінок та ґендерною політикою. Серед форм управління процесами формування ґендерної політики особливо виділені вчинення організаційних дій як повсякденних та різноманітних виявів управлінської дисципліни: інструктування, наради, семінари, тренінги, збори, конференції; надання практичної допомоги, розповсюдження позитивного досвіду, проведення контрольних заходів, вивчення громадської думки, проведення досліджень, підготовка інформаційних матеріалів. У цій сфері, порівняно з іншими, такі організаційні заходи відіграють досить важливу роль, оскільки процеси розвитку ґендерної політики є новими в нашій державі, спеціальні кадри для цього не готуються, існує великий дефіцит наукових розробок, методичної літератури, словників тощо. Важливою формою управління є вимога впровадження ґендерних статистичних показників, формування ґендерної статистики. Багато які з цих заходів проводяться спільними зусиллями органів державного управління та неурядовими організаціями.

Важливим напрямком вдосконалення методів та форм управління є вивчення й застосування в Україні досвіду інших країн, який аналізується у роботі. Тому для фахівців органів державного управління є необхідним вміння вільно орієнтуватися у розмаїтті форм державного управління для вибору та впровадження найбільш ефективних з них у конкретній управлінській ситуації.

В дисертації сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо покращення управління процесами формування та впровадження ґендерної політики в Україні, її нормативно-правового, кадрового, науково-інформаційного забезпечення, практичного здійснення.

Їх може бути враховано у процесі підготовки і уточнення законодавчих та нормативно-правових, у тому числі відомчих актів, зокрема законопроекту “Про державні гарантії рівних прав та рівних можливостей чоловіків та жінок”, внесенні доповнень до законодавства у галузі протидії торгівлі людьми, роботі по створенню комплексного закону з протидії торгівлі людьми в Україні, вдосконаленню положення про Державний комітет України у справах сім’ї та молоді та типових положень про управління у справах сім’ї та молоді.

Результати дослідження вже в значній мірі було використано дисертантом під час роботи в творчих групах з підготовки Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок, Концепції державної сімейної політики в Україні, Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми в Україні на 1999–2001 рр. (постанова Кабінету Міністрів №1768 від 25.09.1999 р.), Комплексної програми протидії торгівлі людьми в Україні на 2002–2005 рр. (постанова Кабінету Міністрів України №776 від 5 червня 2002 р.). На основі отриманих у дисертації результатів дослідження підготовлені й направлені до Верховної Ради та передані депутатам Верховної Ради України для подальшого опрацювання пропозицій до багатьох проектів законів та інших нормативних актів.

Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що вирішення накопичених у сфері управління процесами формування ґендерною політикою в Україні проблем, сприяє не тільки досягненню управлінських завдань, але й розвитку демократичного громадянського суспільства та правової соціальної держави, підтверджує ідею про конструктивізм поєднання здобутків адміністративно-правової науки з результатами інших соціально-політичних й правових дисциплін, включення гендерної парадигми як прогресивного кроку у просуванні демократичних перетворень в Україні.