Тема 7. Загальне вчення про зобов’язання і договір

В Римі зобов'язання оформляли (були формою майнових відносин), а також застосовувались як спосіб покарання у випадку порушення особистих чи майнових прав.

В римському праві зобов'язання називалися obligatio.

Змістом зобов'язання є право кредитора і відповідний обов'язок боржника - права і обов'язки сторін.

Предметом зобов'язання є дія або бездіяльність, які мають юридичне значення, породжують правові наслідки.

Види зобов'язань:

- за критерієм розподілу прав і обов'язків між сторонами зобов'язання

поділяють на односторонні і двосторонні. Якщо в двосторонніх зобов'язаннях права і обов'язки розподіляються рівномірно між сторонами, то зобов'язання називаються синалагматичними.

- за підставами виникнення зобов'язання поділялися на такі, що виникали з

договору, ніби з договору, з делікту, ніби з делікту.

- зобов'язання, забезпечені позовним захистом - цивільні або преторські; не

забезпечені позовним захистом - натуральні.

- зобов'язання подільні і неподільні.

- роздільні зобов'язання (альтернативні).

- зобов'язання родові та видові.

- зобов'язання також поділяються на активні і пасивні, на дольові і солідарні.

Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків, називаються правочинами.

Сторони в зобов’язанні. Заміна сторін

Зобов'язання носили особистий характер і у такі правові відносини не можна було вступати через представника.

У зв'язку з тим, що в зобов'язанні брало участь кілька осіб боржників чи кілька осіб кредиторів, чи кілька осіб кредиторів з одного боку і кілька боржників - з другого, то виникали зобов'язання дольові і солідарні.

У дольовому зобов'язанні кожен з боржників ніс відповідальність тільки за ту частину боргу, яка припадала на його частку.

Солідарні - при яких кредитор мав право вимагати від будь-кого з кількох боржників виконання зобов'язання в повному обсязі.

Заміна сторін у зобов'язанні:

новація, яка полягала в тому, що за погодженням з боржником кредитор передавав своє право вимоги третій особі (з її згоди).

цесія - це перенесення права вимоги кредитора на іншу особу без погодження з боржником.

Виконання зобов'язання

Звичайним способом припинення зобов'язання було їх виконання.

Існували також вимоги, які були обов'язковими.

I. Платіж (solutio).

II. Зобов'язання вважається виконаним за умови, що це виконання прийняв сам кредитор.

III. Виконання має відповідати змісту зобов'язання.

IV. Місце виконання.

V. Час виконання.

Зобов'язання не виконане в обумовлений строк вважалося невиконаним. Виконане, але із запізненням (простроченням) - неналежно виконане.

Наслідком невиконання або неналежного виконання зобов'язання - обов'язок боржника повернути кредиторові заподіяну ним шкоду.

Забезпечення зобов'язань

Правові засоби забезпечення виконання зобов'язань: застава, завдаток, неустойка, інтерцесія.

Договір - одна із підстав виникнення зобов'язань

Договір (contractus) - двостороння угода двох або більше осіб, спрямована на досягнення певного правового результату - здійснення певної дії або утримання від неї.

Обов'язковою ознакою договору є позовний захист (actio). Тому розрізняють контракти і пакти.

Пакти - неформальні угоди, які не мали позовного захисту і юридичного значення.

Контракти - формальні угоди, які визнавалися приватним правом і забезпечувалися позовним захистом.

З часом склалась система контрактів, які були поділені на чотири групи за способом укладення:

1) вербальні (словесні) «verba» - слово;

2) літеральні (письмові) «literae» - буква;

3) реальні (res - річ, передача речі);

4) консенсуальні (consensus - угода, досягнення згоди).

Вони починали діяти:

перші - з моменту усної домовленості;

другі - з моменту укладення письмової угоди;

треті - з моменту передачі речі;

четверті - з моменту досягнення згоди взагалі.

Згодом певні умови забезпечуються позовним захистом і виникає нова група договорів - безіменні. Найпоширенішими з них є міна, оцінний договір.

Види договорів

Строгого права

Доброї совісті

Договори односторонні і двосторонні.

Платні - коли майнову вигоду мають обидві сторони (купівля-продаж).

Безоплатні - тільки одна сторона (безпроцентна позика).

Дискретний - кауза (мета) ясна.

Абстрактний - не чітко виражена мета (causa) при новації.

Формальні - коли законом вказано на конкретні вирази волі (передбачена манципація).

Неформальні - не вказано (консенсуальні, контракти).

Умови дійсності договору в римському приватному праві

Обов'язковими умовами є такі:

1) наявність волі сторін, спрямованої на укладення договору;

2) законність договору;

3) дотримання форми договору;

4) визначеність змісту договору;

5) мета (предмет) договору і можливість її досягнення.

Зміст договору

Елементи, які складали зміст договору могли бути: істотні (необхідні); звичайні; випадкові.

І. суттєві (істотні), без яких нема самого договору

II. випадкові елементи договору (з'являються в договорі лише за бажанням обох сторін).

III. звичайні елементи, без яких договір не втрачав юридичної сили.

Порядок укладення договору

Для укладення договору потрібна пропозиція - оферта з одного боку і - акцепт - прийняти її - з другого.